02 лютого 2022 рокум. Ужгород№ 260/628/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
сторони в судове засідання - не з'явилися;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплату компенсації за неотримане речове майно) з 17.11.2020 року по день фактичного розрахунку - 16.02.2021 року у відповідності до "Порядку обчислення середньої заробітної плати" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, однак відповідач не провів із позивачем повного розрахунку в день звільнення, що підтверджується рішенням суду від 11.01.2021 року по справі №260/4248/20. Позивач зазначає, що відповідачем, на виконання вищевказаного рішення суду, 16.02.2021 року було перераховано позивачеві на його особистий картковий рахунок, грошові кошти в сумі: 44 262, 22 грн. З огляду на викладене, позивач наголошує, що у нього виникло право на виплату йому згідно ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплату компенсації за неотримане речове майно) з 17.11.2020 року по день фактичного розрахунку - 16.02.2021 року у відповідності до "Порядку обчислення середньої заробітної плати" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.
Позивач у судове засідання не з'явився, однак надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач надіслав до суду відзив на позов, згідно якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивача було звільнено та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира частини (по стройовій частині) від 17.11.2020 №249. Про те, що позивачеві буде виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно пізніше дня виключення зі списків, він був попереджений, та надав згоду на виключення його зі списків особового складу до проведення з ним всіх необхідних розрахунків по речовому майну, згідно рапорту. Військова частина не заперечувала виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно та здійснила нарахування відповідної суми станом на день звільнення позивача, а кошти були виплачені при надходженні відповідних бюджетних асигнувань 15.02.2021 згідно платіжного доручення №403. З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №249 від 17.11.2020 року припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом від 09.11.2020 р. №55 о/с (а.с. 16).
Вважаючи бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протиправною, позивач звертався до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (справа №260/4248/20), в якому просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 44936,26 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року (справа №260/4248/20) адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення грошової компенсації - задоволено повністю та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 44936,26 (сорок чотири тисячі дев'ятсот тридцять шість гривень 26 коп.) грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначено в рішенні суду від 11.01.2021 року (справа №260/4248/20) виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на час звільнення позивача не проведено, вказана обставина відповідачем не заперечувалася та не була предметом спору.
Зокрема, відповідно до наданої відповідачем в межах розгляду адміністративної справи №260/4248/20 - довідки №234 від 17 листопада 2020 року, вартість речового майна, що належала до видачі позивачеві складала 44936,26 грн.
Як встановлено в ході розгляду даної адміністративної справи, підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалося сторонами, 16.02.2021 року відповідачем було виплачено позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 44936,26 грн. (а.с. 38).
Позивач зазначає, що оскільки після його звільнення зі служби відповідач не провів з ним остаточного розрахунку, а тому позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплату компенсації за неотримане речове майно) з 17.11.2020 року по день фактичного розрахунку - 16.02.2021 року у відповідності до "Порядку обчислення середньої заробітної плати" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232)
Так, зі змісту положень Інструкції №232 можна дійти висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19.
Згідно п. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зокрема у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19 Верховний Суд зазначив: "щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум."
Так, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19.
Так, згідно п. 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З системного аналізу вище викладеного, можна дійти висновку, що за наявності згоди військовослужбовця допускається виключення такого зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
Як підтверджується наявними матеріалами справи позивач надав до відповідача рапорт від 17.11.2020 року, згідно якого зазначив, щовідповідно до п. 242 Положення №1153/2008 надає згоду на виключення його зі списків особового складу частини до проведення з позивачем всіх необхідних розрахунків по речовому майну (а.с. 48).
Таким чином, судом встановлено, що позивач, згідно письмового рапорту надав згоду на виключення його зі списків особового складу частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків по речовому майну, у зв'язку з чим наказом відповідача від 17.11.2020 року №249 було виключено позивача зі списків особового складу частини.
З огляду на вище викладене та враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд приходить висновку, про відсутність підстав для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності, оскільки виключення позивача зі списків особового складу частини, до проведення з ним усіх необхідних розрахунків, відбулося саме за письмовою згодою позивача.
Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, суд приходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 14 частиною 1, 242-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 07.02.2022 року.