07 лютого 2022 року м. Ужгород№ 260/5875/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення ІX сесії VIIІ скликання (2-е пленарне засідання) Ужгородської міської ради від 07 вересня 2021 року №400 "Про судове рішення по справі №260/1907/20", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ; 2) зобов'язати Ужгородську міську раду на наступному пленарному засіданні ради, яке відбудеться після набуття законної сили судовим рішенням, надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбаченої у власність, площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з метою оформлення права власності на земельну ділянку, що перебуває у його користуванні, звернувся в порядку ст. 118 Земельного кодексу України до Ужгородської міської ради з відповідною заявою. За результатами розгляду такої у задоволенні поданого клопотання було відмовлено. Вказане рішення органу місцевого самоврядування ним було оскаржено в судовому порядку та рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 №260/1907/20 зобов'язано Ужгородську міську раду повторно розглянути його клопотання з врахуванням висновків суду. За результатами повторного розгляду клопотання йому знову було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав відсутності документів щодо обліку земельної ділянки, що передбачено п. 1 рішення ІІ сесії міської ради VІІ скликання 21.04.2016. Вказане рішення органу місцевого самоврядування вважає протиправним та таким, що порушує норми Земельного кодексу України та порушує його право на землю.
23 листопада 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов б/н б/д, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю такого. Так, зокрема, зазначив, що рішенням Ужгородської міської ради №71 від 23.12.2015 введена тимчасова заборона (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста Ужгорода. Згідно із змінами до вказаного рішення, внесеними рішенням Ужгородської міської ради 21 квітня 2016 року, надання у власність земельних ділянок, вільних від забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в мікрорайонах «Доманинці», «Дравці», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », облік по яких підтверджується витягами із земельно-шнурових книг. Проте позивач не надав документи щодо обліку такої земельної ділянки, у зв'язку з чим йому було правомірно відмовлено у задоволенні поданого клопотання. Також вважає, що питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, а тому не може бути вирішено судом.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Ужгородського міського голови із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .
До зазначеної заяви позивачем було додано: копія паспорта заявника; графічний матеріал з визначенням місця розташування земельної ділянки; графічний матеріал, де визначена загальна площа вільної земельної ділянки, на яку претендує заявник у межах безоплатної приватизації.
За результатами розгляду зазначеного клопотання пп. 5.10 п. 5 рішення Ужгородської міської ради XLII сесії VII скликання (2-е пленарне засідання) від 24 грудня 2019 року №1849 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 було відмовлено з підстав відсутні документів щодо обліку земельної ділянки.
Вказані обставини були встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 №260/1907/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021, а тому такі, відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, повторному доказуванню не підлягають.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 оскаржив таке до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 №260/1907/20 позов ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради задоволено. Визнано протиправним та скасовано пп. 5.10 п. 5 рішення Ужгородської міської ради XLII сесії VII скликання (2-е пленарне засідання) від 24 грудня 2019 року №1849 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . Зобов'язано Ужгородську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
При цьому, приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що виключні підставі для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлені ч 7 ст. 118 Земельного кодексу України, однак в оскарженому рішенні відповідач не навів передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Вказане рішення Закарпатського окружного адміністративного суду залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021.
На виконання зазначеного вище рішення суду від 09.12.2020 №260/1907/20 Ужгородською міською радою було повторно розглянуто подану ОСОБА_1 заяву, за результатами чого рішенням ІХ сесії VIIІ скликання (2-е пленарне засідання) від 07 вересня 2021 року №400 "Про судове рішення по справі №260/1907/20", ОСОБА_1 знову відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . Вказане рішення обґрунтовано відсутністю документів щодо обліку земельної ділянки, що передбачено п. 1 рішення ІІ сесії міської ради VІІ скликання 21.04.2016 «Про зміну до рішення І сесії міської ради VІІ скликання 23.12.2015 №71 «Про тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок в м. Ужгороді».
Вважаючи таку відмову суб'єкта владних повноважень протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Ст. 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.
Чч. 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Так, п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ст. 121 ЗК України врегульовано норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно положень ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Зазначені повноваження органів місцевого самоврядування кореспондуються також з питаннями, що віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, передбаченими ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон), та вирішуються виключно на пленарних засіданнях таких, серед яких вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу місцевого самоврядування - Ужгородської міської ради.
Ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає порядок розгляду вищезазначених клопотань уповноваженим органом. Так, вказана законодавча норма передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Окрім того, ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлює, що виключною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 №260/1907/20 Ужгородською міською радою було знову відмовлено заявнику у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, при цьому така відмова повторно обґрунтована підставами, не передбаченими ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Так, зокрема, як в рішенні від 24.12.2019 №1849, такі і в оскарженому в даній адміністративній справі рішенні підставою для відмови стало неподання ОСОБА_1 документів щодо обліку земельної ділянки.
Суд зазначає, що подання таких документів не передбачено ст. 118 ЗК України, а уповноважений орган не може вимагати від заявника надання інших, аніж встановлено ч. 6 такої статті матеріалів.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд наголошує на тому, що ЗК України має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, тому при прийнятті рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу слід керуватися положеннями ЗК України.
На необхідності дотримання вимог саме ЗК України при розгляді заяви ОСОБА_1 була звернута увага Ужгородської міської ради також в рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 №260/1907/20, однак дана обставина відповідачем при повторному розгляді заяви врахована не була.
З огляду на що суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на положення ч. ст. 1291 Конституції України, що встановлює обов'язковість судових рішень до виконання.
Положеннями ст. 19 Конституції України встановлений обов'язок органів державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку з вищенаведеним суд вважає, що відповідач при виконанні покладених на нього функцій зобов'язаний належним чином виконувати свої повноваження та не допускати безпідставної відмови у реалізації громадянами гарантованих Конституцією прав.
Поряд з цим, Ужгородська міська рада всупереч висновкам Закарпатського окружного адміністративного суду повторно відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу «належного урядування». Так, у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб
Проте в спірних правовідносинах Ужгородська міська рада діяла всупереч законодавчих норм та принципу «належного урядування», а оскаржене в даній справі рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Ужгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суд зазначає наступне.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Відповідач в обґрунтування відсутності підстав для задоволення вказаної позовної вимоги посилається на свої дискреційні повноваження з приводу вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, відповідно до якої такими є повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Верховний Суд також висловив свою правову позицію стосовно поняття «дискреційні повноваження». Так у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 Верховний Суд зазначив, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Ч. 1 ст. 122 ЗК України сільським, селищним, міським радам надано повноваження передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Вказане повноваження кореспондується з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України, яка встановлює порядок розгляду таких клопотань уповноваженим органом. При цьому законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яким є виключно невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. За відсутності вказаних підстав подане громадянином в порядку ст. 118 ЗК України клопотання підлягає задоволенню.
З огляду на вищенаведене суд вважає, що відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Суд враховує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
В даному випадку суд враховує те, що Ужгородська міська рада всупереч висновкам Закарпатського окружного адміністративного суду в рішенні від 09.12.2020 №260/1907/20 повторно відмовила позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Верховний Суд у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 також вказав на те, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення. При цьому зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
В даній адміністративній справі відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження наявності передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав, що зумовлюють його обов'язок для відмови у задоволенні поданого позивачем клопотання.
Тому зважаючи на вищенаведене та неодноразову відмову Ужгородської міської ради у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою з непередбачених законом підстав, з метою забезпечення ефективного захисту його права на землю, суд вважає за можливе заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (місцезнаходження: пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 33868924) про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІX сесії VIIІ скликання (2-е пленарне засідання) Ужгородської міської ради від 07 вересня 2021 року №400 «Про судове рішення по справі №260/1907/20», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .
3. Зобов'язати Ужгородську міську раду на наступному пленарному засіданні ради, яке відбудеться після набуття законної сили судовим рішенням, надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбаченої у власність, площею 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської міської ради (місцезнаходження: пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 33868924) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 908,00 грн. (Дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.О. Ващилін