25 січня 2022 року м. Ужгород№ 260/5767/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 16 вересня 2021 року у виконавчому провадженні № 52234229.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду 01 листопада 2021 року дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
15 листопада 2021 року позивачем, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, подано заяву про усунення недоліків.
Недоліки позовної заяви позивачем усунуто вчасно та у строк вказаний судом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що у самому виконавчому листі зазначено, що рішення суду набрало законної сили 20 червня 2013 року і такий лист може бути пред'явлений протягом одного року, тобто не пізніше 20 червня 2014 року. Однак, стягувач подав вказаний лист на примусове виконання разом із відповідною заявою 14 вересня 2016 року. Вказує на те, що стягувач пропустив строк пред'явлення зазначеного виконавчого документа до виконання, оскільки подав його до виконання після спливу більше ніж 3 роки і 2 місяці.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, однак представником позивача було подано письмову заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася судом про дату, час та місце судового розгляду даної справи, однак скористалася правом надання письмового відзиву на позовну заяву, згідно якого проти задоволення даного адміністративного позову заперечив та просив у задоволенні позову відмовити повністю. Заперечуючи проти позову вказує на те, що позивачем оскаржено постанову від 19.09.2016 року, проте 22 вересня 2021 року прийнято ухвали про відмову у задоволенні скарги у зв'язку із доведеністю того, що стягувачем не пропущено строки пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У відповідності до вимог ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи те, що всі учасники справи у судове засідання не з'явилися, суд розглядає справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2013 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області видано виконавчий лист на примусове виконання рішення від 05.06.20113 року у цивільній справі №308/2538/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Державний ощадний банк України" грошових коштів.
Вказаний виконавчий лист стягувачем пред'явлено до виконання не один раз, а саме: перше виконавче провадження № 40462271 відбулося з 29.10.2013 року по 28.05.2014 року; наступне виконавче провадження № 52234229 відбулося з 19 вересня 2016 року по 16 вересня 2021 року.
Разом з тим, у межах виконавчого провадження винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 16 вересня 2021 року, яка стало предметом розгляду вказаної адміністративної справи.
Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон).
Так, ст. 1 даного Закону встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, в тому числі, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону).
Ч. 5 ст. 26 Закону визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Виконавчий збір у розумінні ч. 1 ст. 27 Закону, це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до положень п. 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Ч. 3 ст. 27 Закону передбачено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виключний перелік підстав, коли виконавчий збір за вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень не стягується, передбачений ч. 5 ст. 26 Закону.
Окрім того, ч. 9 ст. 27 Закону визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
З огляду на проведений правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок справляння державним виконавцем виконавчого збору, суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від вчинення дій, спрямованих на примусове виконання, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання останнього до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Отже, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) законодавцем пов'язується з початком процедури примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі №480/3452/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з того, що рішення суду боржником не виконано у встановлений строк.
Разом з тим, суд вказує на те, що відповідно до вимог п. 5 ч.1 ст. 3 закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, про стягнення основної винагороди.
Разом з тим, суд констатує, що Постанова про стягнення виконавчого збору від 16 вересня 2021 року виведена в окреме провадження.
Відтак, суд вважає дії виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 265, 271, 287 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Судове рішення проголошується та вручається учасникам справи з урахуванням особливостей, передбачених положеннями статті 271 Кодексу адміністративного України.
У справах, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
СуддяС.А. Гебеш