про відмову у забезпеченні позову
10 лютого 2022 року ЛуцькСправа № 140/1889/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А. Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення від 12 червня 2018 року про набуття громадянства України за територіальним походженням; зобов'язання видати тимчасове посвідчення громадянина України.
Одночасно із пред'явленням позову ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Управління позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, до набрання чинності рішення суду у даній справі.
Позивачем вказано, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України у Волинській області має очевидні ознаки необґрунтованості та протиправності, чим порушує положення ст.21 Закону України «Про громадянство України» (№2235-ІІІ).
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на рішення відповідача від 12 червня 2018 року про набуття громадянства України за територіальним походженням. При цьому, заявник стверджує, що прийняття наведеного рішення унеможливить в подальшому виконання рішення суду та завершення позивачем процедури іноземного громадянства та набуття громадянства України.
Дослідивши заяву позивача про забезпечення адміністративного позову та наведені в обґрунтуванні підстави для вжиття відповідних та провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Суд, дослідивши подану заяву, при її вирішенні виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Виходячи з наведених норм в їх сукупності, забезпечення позову має на меті гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні відповідати критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів учасників даного судового процесу та осіб, що не є учасниками судового процесу.
Суд враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними.
Крім того, при вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Таким чином, виходячи з конструкції зазначеної правової норми процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов'язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.
Крім того, значення вжитого законотворцем поняття "очевидні ознаки" необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується в суді.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Зокрема, дослідивши ретельно додані ОСОБА_1 до позовної заяви документи, та беручи до уваги відсутність належних, достатніх, та ґрунтовних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам, та охоронюваним законом інтересам позивача, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, та вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії Рішення Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Відтак, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо відсутності наразі законодавчо передбачених підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Керуючись ст.ст.150, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А.Я. Ксензюк