м. Вінниця
09 лютого 2022 р. Справа № 120/17255/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 07.10.2021 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, однак відповідач рішенням від 11.10.2021 відмовив у призначенні такої пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років. При цьому, як зазначає позивач, при зарахуванні страхового стажу відповідачем не було взято до розрахунку стаж роботи, який внесено до трудової книжки, а саме з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997, оскільки титульна сторінка трудової книжки завірена печаткою "Укрспецінвест-Поділля", де позивач працювала з 17.01.1997. Позивач вважає таке рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії необґрунтованим та протиправним, оскільки обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок покладений на керівника суб'єкта господарювання, а тому працівник не може нести відповідальність за правильність ведення трудової книжки.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Ухвалою суду від 07.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлений відповідачу строк для подання відзиву на позов.
05.01.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, до страхового стажу позивача не враховані періоди, які внесено до її трудової книжки, а саме з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997, оскільки титульна сторінка трудової книжки завірена печаткою "Укрспецінвест-Поділля", де позивач працювала з 17.01.1997. Вказує, що ГУ ПФУ у Вінницькій області рішенням № 02380015458 від 11.10.2021 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 31.08.2021 ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності.
07.10.2021 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням від № 11.10.2021 № 023830015458 відповідач відмовив позивачеві у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років. При цьому до страхового стажу позивача відповідачем не враховані періоди роботи, які занесені до трудової книжки НОМЕР_1 від 07.08.1979, а саме з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997, оскільки титульна сторінка трудової книжки завірена печаткою "Укрспецінвест-Поділля", де позивач працювала з 17.01.1997.
Не погодившись з таким рішенням відповідача позивач звернулася до суд з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з такого.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Відповідно до абзацу першого частини першої ст. 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, інвалідність третьої групи загального захворювання позивачу встановлено у віці 60 років, тому з урахуванням наведених норм, для призначення пенсії по інвалідності позивачеві необхідно мати наявний страховий стаж у кількості 15 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (ст. 8 Закону № 1058-IV).
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1) затверджено порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до п. 2.23 цього Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Аналогічні приписи містяться і у п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до оскаржуваного рішення до страхового стажу відповідачем зараховано позивачеві 5 років 10 місяців 3 дні. До страхового стажу позивача не враховані періоди її роботи, які занесені до трудової книжки НОМЕР_1 від 07.08.1979 з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997, оскільки титульна сторінка трудової книжки завірена печаткою "Укрспецінвест-Поділля", де позивач працювала з 17.01.1997.
З приводу вказаного, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Також у період внесення записів про роботу ОСОБА_1 не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видно, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм суд робить висновок, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки або його відсутність/нечіткість на трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Завірення титульної сторінки трудової книжки позивача печаткою "Укрспецінвест-Поділля", де позивач працювала з 17.01.1997, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У цьому випадку суд звертає увагу, що записи про трудову діяльність в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства на титульному аркуші трудової книжки, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії позивачеві.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачеві у зарахуванні стажу періодів, які внесено до її трудової книжки, а саме з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997, оскільки титульна сторінка трудової книжки завірена печаткою "Укрспецінвест-Поділля", де позивач працювала з 17.01.1997. Відтак, рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 11.10.2021 №023830015458, яким відповідач відмовив позивачеві у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог зобов'язального характеру як спосіб відновлення прав позивача, то суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Оскільки суд дійшов висновку, що незарахування відповідачем страхового стажу позивача періодів, які внесено до трудової книжки, а саме з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997 є неправомірним та таким, що порушує конституційне право позивача, тому позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до трудового стажу роботи ОСОБА_1 вказані періоди роботи, занесені до трудової книжки від 07.08.1979 НОМЕР_1 , підлягає до задоволення.
Оскільки, страховий стаж роботи позивача, із урахуванням періодів роботи з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997, становить більше 15 років, то відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вона має право на призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Як випливає із матеріалів справи, позивачеві була встановлена інвалідність 31.08.2021, а звернулась вона до відповідача 07.10.2021. Оскільки звернення позивача за пенсією відбулося в межах трьохмісячного строку з дня встановлення інвалідності, то призначити та виплачувати позивачеві пенсію по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необхідно з дня встановлення інвалідності, а саме 31.08.2021.
На переконання суду, зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію по інвалідності є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій (бездіяльності), суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 908 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.10.2021 №023830015458.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до трудового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.08.1979 по 28.06.1994, з 04.10.1994 по 06.02.1996, з 08.02.1996 по 17.01.1997, занесені до трудової книжки від 07.08.1979 НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.08.2021.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович