м. Вінниця
31 січня 2022 р. Справа № 120/13709/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Погребищенської міської ради (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не прийняття по суті рішення за результатами розгляду заяви позивача про затвердження документації із землеустрою.
Ухвалою від 25.10.2021 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що бажана позивачем земельна ділянка належить до громадських пасовищ, а тому не може надаватись у власність громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також відповідач повідомив, що, на його думку, цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується цивільного права позивача та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
24.11.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій він заперечив доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
02.12.2021 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, у якому відповідач наголошує на тому, що Погребищенська міська рада не допустила протиправної бездіяльності при розгляді заяви позивача про затвердження проекту землеустрою. Крім того, відповідач зазначив, що проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів депутатів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову у задоволенні клопотання. Вказав, що відсутність необхідної кількості голосів для прийняття рішення є засвідченням факту відмови органу місцевого самоврядування.
21.12.2021 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він навів правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.11.2021 по справі №580/704/21.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 02.07.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га (кадастровий номер 0523483800:02:000:0349) для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території села Очеретня (за межами населеного пункту) Погребищенської міської ради.
Також, з матеріалів справи вбачається, що на засіданні 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради рішення про затвердження проекту землеустрою не було підтримано більшістю голосів депутатів від загального складу ради.
Позивач вважає, що такий стан розгляду її клопотання вказує на протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому звернулась до суду з метою захисту своїх прав у спосіб вказаний в адміністративному позові.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
На час звернення позивача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чинним було наступне нормативно-правове регулювання особливостей безоплатної передачі земельних ділянок у власність.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно з вимогами статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22.05.2003 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021)).
Згідно зі статтею 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Частина 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) встановлювала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, за нормативно-правовим регулюванням на час звернення позивача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та на час розроблення проекту землеустрою, обов'язок затвердити протягом двох тижнів проект землеустрою та передати земельну ділянку у відповідача виникав у разі наявності всіх погоджень уповноважених органів відповідно до статті 186-1 ЗК України.
При цьому, суд приймає до уваги, що на час звернення позивача до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою у Закон України "Про землеустрій", ЗК України було внесено зміни, зокрема статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021, однак це не звільняє відповідача від обов'язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивача та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Отже, питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Погребищенська міська рада.
Судом встановлено, що позивач у визначеному законодавством порядку звернулась до відповідача щодо затвердження розробленого проекту землеустрою, проте відповідач одне із передбачених законодавцем рішень у спосіб встановлений законом (шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні ради) не прийняв.
При цьому, як слідує із протоколу поіменного голосування 14 сесії Погребищенської міської ради з питання "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " від 29.07.2021, депутати проголосували наступним чином: "за - 1, проти - 0, утримались - 19, не голосували - 2".
Такі наслідки голосування, на думку суду, не є рішенням (розпорядчим актом), передбаченим вимогами Земельного кодексу України стосовно розгляду цієї категорії заяв громадян.
В свою чергу ситуація, яка виникла, спричиняє правову невизначеність, оскільки заява позивача про затвердження документації фактично залишається невирішеною через відсутність будь-якого конкретного рішення уповноваженого органу, а визначені законом строки на прийняття рішення уже закінчились.
Крім того, такий результат голосування не можна розцінювати як виконання відповідачем свого обов'язку, оскільки відповідач був зобов'язаний прийняти рішення, обираючи з двох можливих та передбачених ЗК України варіантів: затвердження проекту чи/або відмову у такому затвердженні.
При цьому, судом не заперечується право колегіального органу приймати рішення в межах наданих йому повноважень, однак робити це він зобов'язаний з урахуванням чітких вимог та обмежень, встановлених законом, якими у цьому випадку є положення ЗК України.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем допущено бездіяльність, яка полягає у не прийняті по суті рішення за наслідками розгляду заяви позивача про затвердження документації із землеустрою.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відсутність прийнятого рішення про затвердження проекту землеустрою не може вважатись фактом засвідчення відмови у затвердженні відповідного проекту, адже відмова органу місцевого самоврядування має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, як того вимагають положення ст. 186 ЗК України.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові №454/160/17 від 09.07.2021, від 19.08.2021 по справі №826/14320/17 та від 23.11.2021 по справі №580/704/21, які полягають у тому, що результати голосування не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Що ж до аргументів відповідача про приватно - правовий характер спору у цій справі та наявність підстав для його розгляду за правилами цивільного судочинства, то такі оцінюються критично, оскільки є усталеною практика Верховного Суду про те, що спори які виникають на етапі затвердження проекту землеустрою носять публічно - правовий характер та розглядаються за правилами передбаченими нормами Кодексу адміністративного судочинства України (за винятком випадків перебування земельної ділянки у власності інших осіб).
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 у справі № 820/4219/17, від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а, від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а, у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 820/5349/17, від 23.09.2021 у справі № 200/9454/20.
Таким чином, оскільки відповідачем не прийнято рішення про затвердження чи/або відмову в затвердженні проекту землеустрою у відповідності до вимог ЗК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак, враховуючи те, що заява позивача про затвердження проекту землеустрою фактично залишилась не вирішеною, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача розглянути відповідну заяву та прийняти мотивоване рішення про затвердження чи/або відмову в затвердженні відповідної документації.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивачів підлягають відшкодуванню понесені нею витрати зі сплати судового збору по 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, то суд виходив із наступного.
Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 06.09.2021, детальний опис робіт №ПЄ-00021 від 23.11.2021, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру №231141 від 23.11.2021, що підтверджує оплату у розмірі 2000 грн. за надані послуги.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордеру №231141 від 23.11.2021, згідно із якою позивач сплатила гонорар у розмірі 2000 грн., на виконання умов договору від 06.09.2021.
Проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.
Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню повністю в розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Погребищенської міської ради щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документа за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою.
Зобов'язати Погребищенську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0349, та прийняти мотивоване рішення про затвердження чи/або відмову в затвердженні відповідної документації.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Погребищенська міська рада (вул. Б.Хмельницького, 77, м. Погребище, Вінницька область, 22200, код ЄДРПОУ 03772654)
Повний текст рішення суду складено 31.01.2022.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна