м. Вінниця
01 лютого 2022 р. Справа № 120/11271/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про: визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2019 року по 11.08.2021 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2019 року по 11.08.2021 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 31.01.2019 року № 7-РС (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби та з 31.01.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини. Відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення, тобто станом на 31.01.2019 року, позивача повинні були б розрахувати по усім видам забезпечення. Однак остаточний розрахунок з позивачем відбувся лише на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року у справі № 120/2205/21-а. Позивач, вважаючи що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у телефонному режимі звернувся до відповідача з відповідним клопотанням, проте останній відмовив у здійсненні виплати середнього заробітку, вказуючи, що розрахунок середнього заробітку для військовослужбовців не передбачений. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 20.09.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.10.2021 року за вх. № 63912/21 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають. По суті спірних правовідносин пояснив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу на посаді головного сержанта-командира відділення взводу контролю повітряної обстановки роти управління Командного центру Повітряних Сил Збройних Сил України військової частини НОМЕР_2 та згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 25.01.2019 року № 7-РС (по особовому складу) був звільнений з військової служби та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.01.2019 року № 21 був виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 31.09.2019 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року у справі № 120/2205/21-а визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Позивачеві, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року у справі № 120/2205/21-а, 11.08.2021 року зараховано на картковий рахунок грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки у сумі 16 128 грн. 45 коп..
Оскільки розрахунок з позивачем станом на день виключення зі списків особового складу 31.01.2019 року не був здійснений, а відбувся лише 11.08.2021 року, останній, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», яким передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.
Положеннями ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вищенаведені положення ст. 116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці. Таким чином, приписи ст. 116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).
Згідно з положеннями ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
В свою чергу, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Системний аналіз наведених норм доводить, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вже зазначалось, строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.
Вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, суд встановив, що відповідачем при виключенні 31.01.2019 року позивача зі списків військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Отже, відповідачем допущено протиправні дії щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, вирішуючи питання про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2019 року по 11.08.2021 року, суд виходить з наступного.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, можливим є зобов'язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.
З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2019 року по 11.08.2021 року задоволено, відповідно позовні вимоги про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2019 року по 11.08.2021 року також підлягають задоволенню, як похідні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2019 року по 11.08.2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2019 року по 11.08.2021 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
Повний текст рішення складено та підписано суддею 01.02.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна