м. Вінниця
01 лютого 2022 р. Справа № 120/11043/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, б. 30, м.Липовець, Вінницький р-н., Вінницька обл., 22500)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування п. 23 рішення 17 сесії 8 скликання відповідача № 430 від 16.07.2021 року та зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачеві на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована в с.Росоша Вінницького р-ну Вінницької обл..
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 04.06.2021 року звернулася з клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована в с.Росоша Вінницького р-ну Вінницької обл.. До клопотання було надано всі передбачувані документи згідно ст. 118 ЗК України. Відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача, рішенням 17 сесії 8 скликання від 16.07.2021 року відмовив позивачеві у наданні вищевказаного дозволу з мотивів невідповідності місця розташування об'єкта генеральному плану населеного пункту, який є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки мотиви, наведені в оскаржуваному рішенні не ґрунтуються на вимогах закону, адже підставою відмови у наданні такого дозволу згідно Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 13.09.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.09.2021 року за вх. № 62214 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. По суті спірних правовідносин зазначає, що 07.06.2021 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га на території Липовецької територіальної громади (суміжний кадастровий номер земельної ділянки 0522285600:04:000:0452). З аналізу клопотання стало відомо, що бажана земельна ділянка відноситься до зони сільськогосподарських угідь - луки, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, розорювання яких не планується. Тому земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України має невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Не погоджується відповідач й з вимогою позивача стосовно зобов'язання його надати дозвіл на розроблення земельної документації, адже на переконання відповідача це є дискреційними повноваженнями.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
04.06.2021 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Липовецької об'єднаної територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл. у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення (суміжний кадастровий номер 0522285600:04:000:0452).
Відповідач, за результатами розгляду клопотання, рішенням 17 сесії 8 скликання № 430 від 16.07.2021 року відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с.Росоша Вінницького р-ну Вінницької обл., через невідповідність генеральному плану населеного пункту, який є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.
Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення. Відповідач, за результатами розгляду клопотання, рішенням відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення через невідповідність генеральному плану населеного пункту, який є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд зазначає наступне.
Коло обставин, які входять у предмет доказування у цій справі визначається в першу чергу обставинами, що стали підставою для прийняття рішення (спірного наказу) та наведені безпосередньо у наказі. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/1.
Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач як на його підставу формально послався на формулювання загального характеру "невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів". Однак, в оскаржуваному рішенні не вказано в чому саме полягає така невідповідність.
Оцінюючи спірне рішення, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд зазначає, що загальне формулювання " невідповідність генеральному плану населеного пункту " повинно бути обґрунтовано у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності певного місяця розташування певним законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин, повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в наказі.
Такий висновок також узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.comS.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Виходячи із обставин, встановлених у цій справі, відповідач не дотримався вимог закону про повне обґрунтування власного рішення. Як вже зазначалось, оскаржуване рішення обґрунтоване лише із посиланням на формальні загальні формулювання "про невідповідність місця розташування об'єкта встановленим вимогам ...." та не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення.
Разом з тим, у відзиві відповідач мотивував прийняття такого рішення тим, що бажана земельна ділянка відноситься до зони сільськогосподарських угідь - луки, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, розорювання яких не планується. Проте суд не приймає до уваги вказане, у зв'язку із відсутністю вказаної підстави в оскаржуваному рішенні.
Так, ст. 77 КАС України визначено правила доказування в адміністративному процесі.
Ч. 1 цієї статті передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 с. 77 КАС України).
Від так, законодавцем передбачено обмеження щодо можливості посилання суб'єкта владних повноважень на ті докази, які не були враховані ним при прийнятті рішення про відмову, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до відповідного прийняття рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Крім того, суд зауважує, що матеріали справи на містять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння і випасання худоби. Судом не встановлено, а відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження віднесення до земель громадського пасовища, запитуваної позивачем, земельної ділянки чи масиву земельних ділянок, на якому розташована така земельна ділянка.
Судом, в свою чергу, також досліджено публічну кадастрову карту України та встановлено, що суміжна до земельної ділянки з кадастровим номером 0522285600:04:000:0452 земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, мають цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) землі сільськогосподарського призначення; тип власності: не визначено.
Отже, приналежність запитуваної позивачем земельної ділянки до громадських пасовищ не підтверджено жодними доказами. Від так, відповідачем без достатніх на те правових підстав відмовлено у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тобто оскаржуване рішення є протиправним.
За таких обставин, суд позбавлений можливості надати оцінку чи виконані всі умови, визначені нормами ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою. Тож позовні вимоги в частині визнання протиправним п. 23 рішення 17 сесії 8 скликання відповідача № 430 від 16.07.2021 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про скасування п. 23 рішення 17 сесії 8 скликання відповідача № 430 від 16.07.2021 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним п. 23 рішення 17 сесії 8 скликання відповідача № 430 від 16.07.2021 року, відповідно позовна вимога про скасування вказаного наказу також підлягає задоволенню, як похідна.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачеві на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована в с.Росоша Вінницького р-ну Вінницької обл., суд зазначає наступне.
Наслідком скасування судом у цій справі п. 23 рішення 17 сесії 8 скликання відповідача № 430 від 16.07.2021 року, яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га сільськогосподарського призначення є те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.
Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність наказу, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для нього дозволу.
Від так, суд вбачає підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання від 04.06.2021 року та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 454 грн. 00 коп..
Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 23 рішення 17 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області № 430 від 16.07.2021 року.
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 04.06.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Липовецької об'єднаної територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл. у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення (суміжний кадастровий номер 0522285600:04:000:0452) та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 грн. 00 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, б. 30, м.Липовець, Вінницький р-н., Вінницька обл., 22500)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 01.02.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна