про повернення позовної заяви
м. Вінниця
31 січня 2022 р. Справа № 120/1130/22-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Богоніс М.Б., перевіривши матеріали позовної заяви керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає поверненню з наступних підстав.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 160 КАС України, у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Згідно з пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Як передбачено частинами третьою - четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10. 2014 № 1697-VII (далі - Закон від 14.10. 2014 № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у взаємозв'язку з частиною третьою статті 23 Закону від 14.10.2014 № 1697-VII дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування у позовній заяві підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу. При цьому, відсутність у позовній заяві належного обґрунтування прокурором підстав для звернення до суду вказує на її невідповідність вимогам ч. 7 ст. 160 КАС України.
Щодо змісту такого обґрунтування, то слід звернути увагу, що згідно з ч. 3 ст. 23 Закону від 14.10.2014 № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти які здійснюють повноваження у відповідній сфері, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що чинним процесуальним законом (ст. 53, ч. 7 ст. 160 КАС України) до позовної заяви прокурора встановлені окрім загальних, ще й спеціальні вимоги. Такі вимоги стосуються обґрунтування передбачених ст. 23 Закону від 14.10. 2014 № 1697-VII підстав для представництва інтересів держави у суді.
Звертаючись до суду в інтересах держави, прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов'язаний їх перевірити.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 по справі № 805/4074/17-а, від 27.02.2020 по справі № 240/2400/19, від 19.08.2021 по справі № 807/2245/16, від 21.10.2021 по справі № 809/1147/17.
Із тексту позовної заяви встановлено, що предметом позову у цій справі є вимога про:
- стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 10247,47 грн.
З метою обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у суді і звернення до суду із позовом у цій справі прокурор зіслався на те, що Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 у продовж тривалого часу (із 04.01.2022) не вжили та не вживають жодних заходів для стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, а тому виникли обставини, які вимагають представництво прокурором у суді інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 .
Однак, суд критично оцінює наведений аргумент прокурора як встановлену законом підставу для представництва інтересів держави із таких мотивів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає що наказом командира 44 окремої артилерійської бригади (військова частина НОМЕР_1 ) від 27.05.2021 № 97-РС солдата запасу ОСОБА_1 призначено на посаду номера обслуговування гармати артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2022 № 1 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до п.п. «д» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини 04.01.2022.
Також наказом передбачено утримання з ОСОБА_1 коштів за речове майно, строки носіння якого не вийшли у сумі 13601,94 грн.
Після звільнення з ОСОБА_1 частково утримано кошти в сумі 3354,47 грн., однак інша частина заборгованості в сумі 10247,47 грн. ним не погашена.
Оскільки, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби через службову невідповідність, Міністерство оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 має право на утримання з останнього грошових коштів у сумі 10247,47 грн. за речове майно, строки носіння якого не закінчилися.
Однак у зв'язку із тим, що Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 в супереч інтересам держави до суду упродовж тривалого часу не звертаються, надані їм повноваження не реалізовують, належних інших заходів з метою стягнення заборгованості не вживають прокурор звертається до суду із цим позовом.
На підтвердження цього прокурором надано лист від 20.01.2022 № 114-22, яким Військова частина НОМЕР_1 повідомила керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, що Міністерство оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 з позовною заявою до суду про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди за речове майно в сумі 10247,47 грн. не зверталися.
Аналізуючи наведені підстави для звернення прокурора із позовом, суд враховує, що у позовній заяві прокурор не наводить обставини, які б свідчили на неможливість вказаних ним позивачів самостійно звернутися до суду з таким позовом, а матеріали позовної не містять доказів того, що Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 не можуть чи не бажають здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом. При цьому, сам по собі факт не звернення таких суб'єктів владних повноважень із позовом, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання функцій із захисту інтересів держави.
Крім того, суд зауважує, що підпунктом 26 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (далі - Положення № 671) визначено, що Міноборони відповідно до покладених на нього завдань, виступає замовником і формує відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил потреб, вимог та пріоритетів основні показники державного оборонного замовлення щодо розроблення, виробництва, модернізації, постачання (закупівлі), ремонту, знищення та утилізації озброєння, військової техніки, військового майна, виконання робіт і надання послуг, надає технічні завдання виконавцям державного оборонного замовлення.
За приписами підпункту 9 пункту 5 Положення № 671, Міноборони з метою організації своєї діяльності, забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.
Отже, Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який має здійснювати відповідні функції щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Натоміть, прокурор у позові зіслався виключно на лист Військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2022 № 114-22, не навівши жодного доказу існування причин, за яких інший позивач - Міністерство оборони України усвідомлює порушення інтересів держави, але за захистом до суду не звертається.
Суд зазначає, що саме лише посилання у позовній заяві на лист Військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2022 № 114-22, яким на думку прокурора, підтверджується виникнення обставин представництва інтересів держави в суді прокурором, є недостатнім для прийняття позовної заяви.
Суд звертає увагу, що лист виключно засвідчує факт не пред'явлення Міністерством оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 позовної заяви до суду про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди за речове майно в сумі 10247,47 грн., та жодним чином не свідчить про усвідомлене, неправомірне не здійснення або неналежне здійснення вказаним органом відповідних повноважень щодо захисту інтересів держави.
Крім того, листом взагалі не підтверджено відсутність наміру у Міністерства оборони України на вчинення заходів з метою стягнення коштів з ОСОБА_1 та відповідно, безпосереднього звернення зазначеного суб'єкта владних повноважень до суду за захистом інтересів держави.
Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 16.07.2020 у справі № 200/2494/19-а, від 13.05.2021 у справі № 620/2645/20 та в ухвалах від 11.02.2020 у справі № 522/8945/19, від 16.04.2021 у справі № 850/6/19.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України та Військовою частиною НОМЕР_1 їх функцій щодо захисту інтересів держави шляхом стягнення шкоди, завданої ОСОБА_1 .
Сам по собі факт не звернення Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 з позовом до суду протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
В іншому разі, якщо слідувати наведеним прокурором підставам для представництва інтересів держави в суді, таке представництво стане можливим у кожному випадку отримання прокурором інформації у формі листа чи іншого документу про неподання суб'єктом владних повноважень до суду позову. Дотримання такого підходу та пред'явлення прокурором позову незалежно від причин із яких сам позивач не звертається до суду, свідчитиме про надання прокурору статусу "альтернативного позивача", а не виконання покладеної законом субсидіарної функції із представництва лише у визначених законом випадках.
Відносно посилань прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, то такі до уваги не беруться, оскільки зверненню прокурора до суду у зазначеній господарській справі передувало вжиття Городищенською сільською радою Луцького району Волинської області ряду заходів, які вказували на неналежне виконання нею повноваження щодо повернення земельної ділянки.
У зв'язку з наведеним, суд зазначає про відсутність визначених законом підстав для звернення до адміністративного суду прокурора в інтересах держави за наявності органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції.
Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви з усіма доданими до неї матеріалами прокурору.
Керуючись ст. 53, 169, 248, 256 КАС України,
1. Позовну заяву керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, разом з доданими до неї документами повернути прокурору.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Богоніс Михайло Богданович