м. Вінниця
31 січня 2022 р. Справа № 120/15872/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області
про: визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням 16 сесії 8 скликання від 17.09.2021 відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Чернівецької селищної ради для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га. На переконання позивача, зазначене рішення є протиправним, а тому звернулася до суду з позовом.
Ухвалою суду від 22.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
16.12.2021 відповідачем у визначений судом строк подано відзив. Згідно наданого до суду відзиву на позов, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність та обґрунтованість рішення відповідача, оскільки відсутні будь-які порушення прав та інтересів позивача. Звертав увагу на наявність рішення 3 позачергової сесії восьмого скликання Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області від 26.01.2021р. №101, відповідно до якого сільська рада вирішила: - створити громадські пасовища на території Чернівецької селищної ради. Зазначав, що дане рішення прийнято з метою забезпечення потреби територіальної громади випасання худоби за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.
Судом встановлено, що Рішенням 40 сесії 7 скликання Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області від 14 липня 2020 року «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Чернівецької селищної ради» вирішено надати мені дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га на території Чернівецької селищної ради Вінницької області.
ОСОБА_1 звернулася до 1111 Центр експертних послуг «Сервіс-Центр» з метою виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відповідно, з метою виготовлення проекту було складено ряд документів, зокрема акт встановлення та погодження меж землекористування гр. ОСОБА_1 з суміжними користувачами від 17 вересня 2020 року, при складенні якого також був присутній землевпорядник та селищний голова Чернівецької селищної ради, які своїми підписами підтвердили встановлення та погодження меж землекористування.
Також ними було підписано акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
Також, на виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором 17.06.20210 земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номеру 0524955100:04:002:0259.
В подальшому позивач звернулася до Чернівецької селищної ради з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером: 0524955100:04:002:0259, що розташована за адресою: Вінницька обл., Чернівецький р-н, Чернівецька селищна рада.
Рішенням № 522 від 17 вересня 2021 року 16 чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передачі у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » вирішено відмовити позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (шляхом безоплатної передачі) для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ - 01.03), розробленої ПП ЦЕП «Сервіс-Центр» на підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме: відповідно до раніше наданих рішень дана земельна ділянка знаходиться на місці розташування земельної ділянки, яка відводиться та використовується як громадське пасовище для випасання худоби. Розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ (угіддя - пасовища, сіножаті) із цільовим призначенням землі загального листування (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 18.00).
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Таким чином, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 ЗК України.
Відповідно до частин 9, 10 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Приписами статті 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції чинній на час розроблення проекту землеустрою) визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки.
При цьому, частинами 7, 8 статті 186 Земельного кодексу України визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.186 Земельного кодексу України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Таким чином, ст.186 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі рішення, які можуть бути прийняті відповідним органом, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
Крім того, суд враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021р. №1423-IX Розділ Х. Перехідні положення Земельного кодексу України доповнений пунктом 24, яким, зокрема передбачено, що надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Із аналізу вищенаведених положень Земельного кодексу України слідує, що отримавши заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером: 30524955100:04:002:0259, що розташована за адресою: Вінницька обл., Чернівецький р-н, Чернівецька селищна рада, відповідач, згідно з частинами 9, 10 статті 118 Земельного кодексу України, повинен був у двотижневий строк прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти рішення про відмову у його затвердженні з наведенням відповідних мотивів.
Крім того, із аналізу положень Земельного кодексу України слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки.
Відповідач відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки, посилається на невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме: відповідно до раніше наданих рішень дана земельна ділянка знаходиться на місці розташування земельної ділянки, яка відводиться та використовується як громадське пасовище для випасання худоби. Розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ (угіддя - пасовища, сіножаті) із цільовим призначенням землі загального листування (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 18.00).
Матеріали справи містять копію рішення третьої позачергової сесії восьмого скликання Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області від 29.01.2021р. №101 яким сільська рада вирішила: - створити громадські пасовища на території Чернівецької селищної ради; - затвердити Положення про громадські пасовища, які створюються в адміністративних межах Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області; - надати дозвіл Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу комунальної власності, орієнтовною площею 20 га для створення пасовища із цільовим призначенням землі загального користування (код КВЦПЗ 18.00) розташованих за межами населеного пункту смт. Чернівці на території Чернівецької селищної ради в районі Урочища "Павлівські ставки".
При цьому, в зазначеному рішенні не наведено інформації щодо створення громадського пасовища на земельній ділянці комунальної власності, за рахунок якої позивач просила затвердити проект землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки, звертаючись до відповідача із заявою.
Як і не надано відповідачем суду належних доказів, що на час прийняття спірного рішення, створено на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища. Так, матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо.
Інших обставин, які б свідчили про неможливість ведення позивачем на земельній ділянці особистого селянського господарства в оскаржуваному рішенні відповідачем не наведено.
Крім того, суд зазначає, що за змістом статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.
Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Статтею 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням, зокрема землі сільськогосподарського призначення.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим. (ч.3 ст.19 Земельного кодексу України).
Відповідно до п."а" ч.2 ст.22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Згідно з пунктами 1.2, 1.4 розділу Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (далі за текстом - Класифікація) код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
З огляду на розділ ІІ Класифікації землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі для ведення особистого селянського господарства та землі для сінокосіння і випасання худоби.
При цьому, до КВЦПЗ 18.00, на який відповідач посилається у спірному рішенні, відносяться землі загального користування (землі будь-якої категорії, які використовуються як майдани, вулиці, проїзди, шляхи, громадські пасовища, сіножаті, набережні, пляжі, парки, зелені зони, сквери, бульвари, водні об'єкти загального користування, а також інші землі, якщо рішенням відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування їх віднесено до земель загального користування) .
Отже, земельні ділянки однієї категорії можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
В розумінні абзацу 15 статті 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 р. №858-IV цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Відповідно до частина 2 статті 34 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Крім того, статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених зазначеними статтями для такого виду використання.
Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.
Рішенням Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області №101 від 29.01.2021 вирішено створити громадські пасовища в адміністративних межах Чернівецької селищної ради орієнтовною площею 20 га.
Таким чином, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадського пасовища. Проте, реалізація цього права має відбуватись у повній відповідності з вимогами Земельного кодексу України та інших законів з питань землеустрою.
Відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про створення на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища. Рішення Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області №101 від 29.01.2021 є однією з початкових стадій формування земельної ділянки, а його прийняття не означає позитивного вирішення питання по суті.
Крім того, інших, передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки у оскаржуваному рішенні не наведено.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Суд зазначає, що законодавець, наділяючи відповідача розпорядчими функціями щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, зобов'язав орган місцевого самоврядування мотивувати таке рішення. Тобто, відповідача зобов'язано навести конкретні підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви його прийняття, а не обмежуватись загальними нормами чинного земельного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність спірного рішення та як наслідок його скасування.
Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначає, що як свідчить зміст спірного рішення, відповідач взагалі не здійснював перевірку на відповідність вимог земельного законодавства поданого позивачем проекту землеустрою. Оскільки затвердження проекту землеустрою є останньою стадією при набутті права приватної власності на земельну ділянку, а відтак без здійсненні відповідачем відповідної перевірки на предмет відповідності вимог земельного законодавства такого проекту землеустрою, суд позбавлений можливості прийняти рішення про зобов'язання затвердити проект землеустрою.
З огляду на визнання протиправним спірного рішення, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заявою є зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Суд вважає за доцільне, на підставі частини 6 статті 245 КАС України, визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову, суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені судові витрати за сплату судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Водночас, крім судового збору, позивач просить суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21600 грн.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано:
- договір про надання професійної правничої допомоги №05 від 01.11.2021 року;
- додатки № 1 - тарифи на послуги та додаток №2 - акт приймання - передачі наданих послуг;
- квитанція до прибуткового касового ордеру 12.11.2021 року про сплату позивачем 21600 грн.
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН №000656 від 03.04.2020 року;
- ордер на надання правничої допомоги від 01.11.2021 року.
Отже, витрати позивача в розмірі 21600 грн., на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.
Однак, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Крім того, належним буде наголосити, що суд приймає до уваги заявлене відповідачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу також суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також на сталу судову практику у даній категорії справ, суд дійшов висновку, що виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат в частині понесених позивачем витрат на професійну правничу та стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на суму 2160,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області від 17.09.2021 року №522 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передачі у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Чернівецьку селищну раду Могилів - Подільського району Вінницької області, не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером 0524955100:04:002:0259, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 здійснені нею судові витрати на оплату судового збору в сумі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2160,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 )
Відповідач: Чернівецька селищна рада Могилів - Подільського району Вінницької області (вул. Святомиколаївська, буд. 103/1, смт. Чернівці, Могилів - Подільський р-н, Вінницька обл., 24100, код ЄДРПОУ 04326856)
Суддя Комар Павло Анатолійович