м. Вінниця
31 січня 2022 р. Справа № 120/16151/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо зменшення з 01.04.2019 року основного розміру пенсії за вислугу років під час її перерахунку з 90% на 70% від відповідних сум грошового забезпечення та щодо обмеження її максимальним розміром.
Ухвалою суду від 23.11.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 02.12.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову, оскільки стаття 13 Закону №2262 носить імперативний характер та визначає, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.09.2021 по справі №120/8531/21, окрім іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.04.2019 року здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі виданої Вінницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки від 09.06.2021 року № ХЛ48649 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року із зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у відповідності до вимог ст. 43 і 63 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Однак, на виконання зазначеного судового рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії з обмеженням суми пенсії до виплати максимальним розміром та зменшено основний розмір пенсії позивача з 90% до 70% від відповідних сум грошового забезпечення.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII (в редакції на час призначення пенсії позивачу) було передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, 100 процентів, до категорії 2, 95 процентів.
Перерахунок призначених пенсій визначено статтею 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII відповідно до якої, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (редакція, чинна на час проведення перерахунку пенсії).
Відповідно до частини другої статті 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
08.07.2011 прийнято Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI (далі Закон від 08.07.2011 № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011. Підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, зокрема в частині другій статті 13 цифри "90" замінено цифрами "80".
27.03.2014 прийнято Закон від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності з 01.04.2014, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII: у частині другій статті 13 цифри "80" замінено цифрами "70". Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.
Законом від 27.03.2014 № 1166-VІІ внесені зміни до статті 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII та змінено до 70 % максимальний розмір пенсії від сум грошового забезпечення.
Суд зауважує, що відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.02.2021 по справі №0940/2217/18.
Суд зазначає, що стаття 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.
Зміни до статті 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII ні Законом від 08.07.2011 № 3668-VI, ні Законом від 27.03.2014 № 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом від 08.07.2011 № 3668-VI та Законом від 27.03.2014 № 1166-VII зміни до статті 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону від 08.07.2011 № 3668-VI та Закону від 27.03.2014 № 1166-VII не зазнала.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 240/5401/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.
Тому, застосування відповідачем статті 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, яка регулює призначення пенсій, до правовідносин із перерахунку пенсії позивачу, є протиправним.
Крім того суд зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року у справі № 120/4699/18-а, окрім іншого, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 90 % відповідних сум грошового забезпечення до 70% відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 виходячи з 90 % від відповідних сум грошового забезпечення .
Отже дії відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача із 90% до 70% сум грошового забезпечення під час здійснення перерахунку з 01.04.2019 є протиправними.
Щодо застосування відповідачем обмеження позивачу пенсії максимальним розміром, то суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року N 7-рп/2016 у справі N 1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення зазначені положення втратили чинність, тобто виплата пенсії особам, які отримують її відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", має здійснюватися без обмеження пенсії максимальним розміром.
Тобто, починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Відтак, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження розміру виплати пенсії позивача починаючи з 01.04.2019 року (дата проведення перерахунку пенсії) до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 року № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені частиною 7 статті 43 Закону від 09.04.1992 року № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява N 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23).
Крім того, відповідно до пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі N 1-13/2004, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Зважаючи на наведене, суд зазначає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатись та визначається безпосередньо Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а відтак підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Захист прав власності" і що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у розумінні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, в той час як невиплата таких сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Наведена правова позиція підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішеннях від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05), згідно з яким поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися "майновими правами" і, відповідно, "майном" у розумінні цього положення (п. 22) та від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви N 68385/10 та 71378/10), в якому Суд нагадав, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява N 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення з 01.04.2019 при перерахунку пенсії відсоткового значення розміру пенсії позивача із 90 % до 70 % сум грошового забезпечення із застосуванням обмеження виплати перерахованої пенсії максимальним розміром. Як наслідок, підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії виходячи із 90% сум грошового забезпечення без обмеження її максимального розміру з урахуванням проведених виплат.
Водночас безпідставною, на переконання суду, є вимога позивача про зобов'язання відповідача провести виплату перерахованої пенсії однією сумою. Суд зауважує, що жодним нормативним актом не передбачено обов'язку пенсійного органу здійснити виплату заборгованості за минулий період одним платежем. Отже, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів в цій частині не може вважатися правомірним. До того ж зазначені позовні вимоги фактично стосуються порядку та способу виконання рішення суду про перерахунок пенсії, виконання якого буде здійснюватись лише після набрання ним законної сили.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 908 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 605,33 грн. (2/3 задоволених вимог).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення з 01.04.2019 основного розміру пенсії ОСОБА_1 за вислугу років під час її перерахунку із 90% до 70% сум грошового забезпечення та з обмеженням її виплати максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% від відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 605,33 грн. (шістсот п'ять гривень 33 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Свентух Віталій Михайлович