м. Вінниця
03 лютого 2022 р. Справа № 120/14679/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обгрунтовані протиправною бездіяльністю селищної ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 09.11.2021 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Представником відповідача надано відзив на адміністративний, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки бажана для позивача земельна ділянка знаходиться на території земельних часток (паїв) №736, що були передані відповідно до затвердженого списку членів колишнього КСП "Прогрес" у власність ОСОБА_2 .
Спірна земельна ділянка не відноситься до земель, що перебувають у комунальній власності Мурованокуриловецької селищної ради, а тому селищна рада не наділена повноваженнями щодо розпорядження даною земельною ділянкою.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованим, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справ судом встановлено, що 26.07.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
Однак, листом Мурованокуриловецької селищної ради № 02-13/2520 від 15.09.2021 року позивача повідомлено, що зазначена у графічних матеріалах земельна ділянка з сусіднім кадастровим номером 0522885900:05:006:0215, що знаходиться на території Роздолівського старостинського округу та відносяться до земель колективної власності колишнього КСП "Прогрес", які розпайовані на підставі розпорядження Мурованокуриловецької РДА від 30.11.2004 року №350 "Про погодження проекту поділу земель колективної власності та передачу та передачу у власність земельних часток (паїв), передачу державних актів на право власності на земельні ділянки із земель колективної власності колишнього КСП "Прогрес" с. Роздолівка".
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Пунктом "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Тобто, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність земельних ділянок із земель комунальної власності, в тому числі для ведення особистого селянського господарства.
В свою чергу, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Підпунктом 1 пункту "а" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.
Згідно частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
З огляду на викладене, чинним законодавством встановлено, що за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи у вирішенні питання щодо надання дозволу чи відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність повинно прийматись рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
При цьому, слід зазначити, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема надається дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або мотивована відмова у його наданні.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 826/8858/16 від 05.05.2020 року, №826/8108/16 від 18.06.2020 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові № 560/2477/20 від 08 грудня 2020 року.
На час розгляду справи, за наслідком розгляду клопотання позивача, не прийнято рішення Мурованокуриловецької селищної ради щодо відмови або надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Доказів вирішення порушеного позивачем питання у поданому клопотанні, відповідачем суду не надано.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові №800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Також, слід звернутись до правових висновків Верховного Суду у постановах №815/3058/17 від 19 лютого 2021 року № 560/2477/20 від 08 грудня 2020 року, які полягають у тому, що лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 118 Земельного кодексу України.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення суб'єкта владних повноважень про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що Мурованокуриловецька селищна рада в межах наданих їй повноважень не прийняла жодного відповідного рішення.
Отже, відповідь на клопотання позивача, оформлена листом від 15.09.2021 року не може вважатись рішенням суб'єкта владних повноважень щодо відмови у наданні такого дозволу, оскільки фактично рішення Мурованокуриловецькою селищною радою у встановленому законом порядку не приймалось.
Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що Мурованокуриловецькою селищною радою, всупереч вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України, не прийнято по суті рішення за наслідком розгляду клопотання позивача, зокрема щодо відмови чи надання дозволу позивачу, а тому останньою допущено протиправну бездіяльність.
До того ж, слід застосувати правовий висновок Верховного Суду у постанові №580/704/21 від 23 листопада 2021 року, який полягає у тому, що неприйняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не може підміняти рішення про відмову у такому наданні.
Земельний кодекс України не передбачає випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатами заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення (про надання або про відмову у наданні дозволу).
Отже, Верховний Суд у постанові № 580/704/21 від 23 листопада 2021 року дійшов висновку, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або відмову у його наданні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.
Таким чином, оскільки Мурованокуриловецькою селищною радою не прийнято рішення відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту позивача буде саме визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду поданого клопотання.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стосовно обставин, які викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель, що перебувають у комунальній власності Мурованокуриловецької селищної ради, а тому селищна рада не наділена повноваженнями щодо розпорядження даною земельною ділянкою, то суд зазначає, що у разі обґрунтованості вказаного та відповідності вказаним обставинам у справі, що підтверджено належними доказами, такі мотиви мають враховуватись при повторному розгляді клопотання позивача.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.09.2019 по справі № 810/3806/18, від 19.09.2019 по справі №826/8890/18, яка в контексті положень ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована при розгляді даної справи.
Як встановлено з поданих документів, 09.09.2021 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено Договір № 9/09-20 про надання правової допомоги.
За умовами цього договору сума гонорару адвоката погоджуються за окремою угодою.
Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як встановлено з розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, надано позивачеві такі юридичні послуги на загальну суму 4500 грн.
Доказом понесення позивачем витрат на правничу допомогу квитанція до прибуткового касового ордера від 28.12.2021 року про сплату гонорару у розмірі 4500 грн.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом з тим, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Отже, витрати позивача у розмірі 4500 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними та допустимим доказами.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Мурованокуриловецької селищної ради (вул. Соборна, 45, смт. Муровані Курилівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325974) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Мурованокуриловецької селищної ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26.07.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
Зобов'язати Мурованокуриловецьку селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.07.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн., та понесенні витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 4500 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Мурованокуриловецької селищної ради.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович