м. Вінниця
02 лютого 2022 р. Справа № 120/18558/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) до управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - управління, відповідач), в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність щодо відмови у перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 р. у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, встановленого статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
-зобов'язати нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня 2021 р. відповідно до ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії віком , визначеної ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що у лютому 2020 році після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 набув право на допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст. 12 Закону України “Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, але адміністративний орган не виплатив допомогу у визначеному розмірі.
21.12.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи без виклику учасників справи у письмовому провадженні.
10.01.2022 р. подано відзив ОСОБА_3 , однак такий не приймається до уваги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 43 КАС України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частини третьої статті 55 КАС України, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
Відтак підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Отже, законодавець розмежував поняття "самопредставництво" та "представництво інтересів", які, відповідно, передбачають участь, зокрема, органу державної влади у судовій справі через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тобто в порядку самопредставництва, або ж через представника.
Таким чином, самопредставництво органу державної влади в адміністративній справі може здійснюватись лише особами, коло яких визначено у ч. 3 ст. 55 КАС України.
Водночас в силу положень ст.ст. 131-1, 131-2, абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що у разі здійснення самопредставництва повноваження особи, яка від імені органу державної влади подає (підписує) заяву, клопотання, скаргу, мають бути підтверджені належними документами, наприклад статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) або відомостями про займану посаду.
Відповідна правова позиція наведена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 480/1886/19.
Окрім того, стаття 59 КАС України визначає, що пооваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
До відзиву відповідача не надано документів, які б підтверджували повноваження Соломона М.М. на здійснення самопредставництва чи представництва відповідного органу державної влади. Більш того, довіреність долучена до відзиву не містить даних посадової особи (підпису), яка видала дану довіреність, що унеможливлює надання оцінки відповідності такої вимогам КАС України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , є учасником бойових дій з 2015 р., що підтверджується посвідченням учасника бойових дій, серії НОМЕР_1 , виданого 23.11.2015 р.
Позивачеві виплачено спірну допомогу до 5 травня 2021 р. у розмірі 1491 грн., що підтверджується листом установи від 11.11.2021 р.
Не погоджуючись із розміром проведеної виплати щорічної разової допомоги, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд враховує рішення ВС від 29.09.20 р. у зразковій справі №440/2722/20, яке підлягає застосуванню у даних правовідносинах та виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 р. статтю 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” було доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” згадану норму права викладено в такій редакції:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 Травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 8 квітня 2021 р. №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) здійснюється виплати учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, в сумі 1 491 гривні.
Разом з тим, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України „встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що „забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, починаючи з 27.02.2020 р. заявник набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - п'ять мінімальних пенсій за віком.
Відтак, враховуючи вищевказане, розмір виплати спірної допомоги учасникам бойових дій до 5 травня визначається у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та у 2021 році має становити- 8845 гривень (5 х 1 769 гривень (розмір мінімальної пенсії за віком станом на 1 січня 2021 року).
При цьому, як встановлено судом та зазначалось вище, всупереч нормам чинного законодавства відповідач не виплатив одноразову грошову допомогу до 5 травня 2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Отже відповідачем не вчинено дії, в той час , як нарахування та виплата спірної допомоги навіть у меншому розмірі, передбачають вчинення активних дій.
Відтак, суд доходить висновку, що вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати спірної допомоги не підлягають задоволенню.
При цьому, суд вважає за необхідне керуючись ст. 245 КАС України, визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати допомоги до 5 травня у розмірі визначеному чинним законодавством та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити одноразову грошову допомогу до 5 травня 2021 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених сум.
В частині здійснення перерахунку та виплати спірної допомоги виходячи із розрахунку мінімальної пенсії віком , визначеної ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведення виплат, то в цій частині позов не підлягає задоволенню, оскільки спір виник з підстав не виплати спірної допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій, відтак вимоги щодо розрахунку мінімальної пенсії віком є передчасними, оскільки спір в цій частині фактично не існує.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 р. у розмірі визначеному статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” виходячи із розміру п'яти мінімальних пенсій.
Зобов'язати управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня 2021 р. відповідно до ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії віком , з урахуванням виплачених сум.
В решті вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області (вул.Миколи Леонтовича, 1, м.Тульчин, Вінницька область, код ЄДРПОУ - 03191745).
Повний текст рішення сформовано: 02.02.22
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна