10 січня 2022 року м. Полтава Справа №440/14018/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог.
Позовні вимоги: в
визнати протиправними та скасувати вимоги від 14.02.2020 №Ф-3560-50У та від 06.06.2019 №3560-50У.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі також відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування вимог від 14.02.2020 №Ф-3560-50У та від 06.06.2019 №3560-50У.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 10.01.2022 замінено відповідача з Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) на його правонаступника в особі Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу 44057192).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що у відповідача не було підстав для формування та направлення їй оскаржуваних вимог, оскільки на порушення приписів Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) не було проведено перевірку фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Контролюючий орган не мав у своєму розпорядженні звітності, що має подаватись платниками податків до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів позивача, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких відповідно до Закону №2464-VI нараховується єдиний внесок, а обчислення боргу (недоїмки) здійснено ним на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу.
Крім того, позивач вказувала, що 25.06.1998 вона одержала свідоцтво про державну реєстрацію як суб'єкт підприємницької діяльності, а в 2007 році здала всі дозвільні документи та припинила підприємницьку діяльність, з того часу не подавала жодних звітів та інших документів до контролюючого органу. ФАктично проживає за кордоном. Доказів повторної реєстрації ОСОБА_1 як ФОП відповідач не надав. Позивач у 2021 році дізналася те, що вона продовжує бути зареєстрованою як ФОП, у зв'язку із цим подала державному реєстратору реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП за власним рішенням з метою виключення відомостей про себе з ЄДР, що були внесені без її відома, а не для підтвердження її статусу ФОП.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваних вимог, які винесені на суму заборгованості з ЄСВ за 2017-2020 роки, оскільки на момент формування вимог позивач мала статус фізичної особи-підприємця. Відповідно ЄСВ було нараховано правомірно.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом
Згідно даних інформаційної системи ГУ ДПС Податковий блок позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування в Головного управління ДПС у Полтавській області.
Дата державної реєстрації позивача як ФОП 01.07.1998.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.09.2021 внесено запис №2005880060002031737 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підставою для його внесення щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є власне рішення.
06.06.2019 ГУ ДФС у Полтавській області сформувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-3560-50У, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 31.05.2019 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 21030,90 грн. Також ГУ ДФС у Полтавській області винесло позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 №Ф-3560-20 на суму заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 29293,44 грн.
Як вбачається з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , єдиний внесок нарахований позивачу за 2017-2020 роки.
Позивач зазначає, що не зареєстрована як ФОП і не здійснювала підприємницької діяльності, і фізичною особою-підприємцем за законом України "Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" №755-IV, не реєструвалася. Вказані вимоги позивач не отримувала, а про їх існування дізналася після ознайомлення адвоката з матеріалами виконавчого провадження №63028995 у жовтні 2021 року.
Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Положеннями пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Висновки щодо правозастосування
У зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
З огляду на обґрунтування позовних вимог, спірним у даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, і як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року.
З матеріалів справи встановлено, що позивач набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі № 260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19, необхідно зазначити, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
За встановленими у цій справі обставинами позивач не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не зверталася, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
З урахуванням визначеного чинним законодавством України суб'єктного складу платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не мала статусу платника єдиного внеску у 2017 - 2020 роках відповідно до норм чинних законів України.
Отже, відповідачем не доведено належних підстав формування спірних податкових вимог, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 14.02.2020 №Ф-3560-50У та від 06.06.2019 №3560-50У підлягає до задоволення.
Частиною першою та другою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржувані вимоги, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.
Беручи до уваги наведене, оскаржувані вимоги від 14.02.2020 №Ф-3560-50У та від 06.06.2019 №3560-50У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Розподіл судових витрат
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1816,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 44057192) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 14.02.2020 №Ф-3560-50У та від 06.06.2019 №3560-50У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков