25 січня 2022 р. справа № 400/6103/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачів:Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5,Київ,Київ,01601, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалеєвська, 14,Миколаїв,54001,
треті особи:Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, пр-т Центральний, 141-В,Миколаїв,54055,
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - відповідач 1, ТУ ДСА України в Миколаївській області), Державної судової адміністрації (з урахуванням ухвали про залучення співвідповідача, далі - відповідач 2), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, в якому просить визнати протиправними дії ТУ ДСА у Миколаївській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020 р. (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень, встановленого ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов'язати ТУ ДСА України в Миколаївській області провести перерахунок та виплату недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020 р. в сумі 171932,44 грн з утриманням передбачених законом податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020 р. з підстав передбачених Законом №553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020р. та вніс зміни у Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідачі протиправно зменшили грошове утримання її як судді Миколаївського апеляційного суду. Посилаючись на ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402, рішення КСУ від 28.08.2020р. №1-14/2020(230/20) вважає, що такі дії протиправними і просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 06.08.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами загального провадження, призначено підготовче засідання та запропоновано відповідачу 1 надати відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 16.09.2021 р. залучено до участі у справі співвідповідача, Державну судову адміністрацію, якому запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Від відповідачів надійшли відзиви, в яких зазначено, що ними не допущено протиправних дій, вони діяли на підставі та в межах законодавства, у спосіб ним передбачений. Також зазначено, що відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України (далі КСУ) від 28.08.2020р. №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019р. №294-ІХ зі змінами; абз. 9 п. 2 р. II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020р. №553-ІХ. Частиною 2 ст. 152 Конституції України, частиною 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, КСУ у рішенні від 28.08.2020р. №10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019р. №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020р. №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення, (п. 2 резолютивної частини рішення КСУ від 28.08.2020р. №10-р/2020). При цьому, за змістом ст. 152 Конституції України, рішення КСУ не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення КСУ відповідного рішення. Отже, дія частин 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність відповідно 28.08.2020р., у зв'язку з чим у період з 18.04.2020р. до 28.08.2020р. положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них судом здійснювалось нарахування, та виплата позивачці суддівської винагороди. У зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 17.11.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Позивач займає посаду голови Веселинівського районного суду Миколаївської області, що підтверджується копією наказу від 10.04.2020 р. №62.
З 01.01.2020р. ДСА України нараховувало і виплачувало щомісяця позивачу суддівську винагороду відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з відповідною доплатою за вислугу років.
Суддівська винагорода з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», про що свідчить довідка за 2020 р., видана ТУ ДСА в Миколаївській області. З урахувань таких обмежень невиплачені 171932,44 грн (з відрахуваннями загальнообов'язкових податків та зборів) (а. с. 21).
Цю суму позивач просить зобов'язати відповідача 1 виплатити.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого неодноразово змінювалася.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)."
У зв'язку з прийняттям вказаного Закону позивачці з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. нараховувалась суддівська винагорода, але з урахуванням вказаних змін обмежувалась та виплачувалась у меншому розмірі, а саме у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьоїстатті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ЇХ.
У рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуютьсяКонституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України положенняЗакону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХзі змінами відповідно до Закону №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 суд наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч.2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8, 55, 124 Конституції України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії, втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020р №10-р/2020 дійшов правового висновку, що обмеження суддівської винагороди можливо лише за умови воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції Україниабо якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення.
Таким чином, за змістом ст. 152 Конституції України, положення ч.1,3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакціїЗакону №553-ІХ) втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто 28.08.2020 року, а у період з 18.04.2020 року до рішення КСУ норми Закону були чинними.
Виплата суддівської винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу УкраїниДСАУ, як суб'єкт владних повноважень, повинна була застосовувати, оскільки в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, не мала альтернативних шляхів поведінки.
За таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. із застосуванням щомісячного обмеження згідно частини 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними ЗУ №553-ІХ від 13.04.2020 року.
У той же час суд зазначає, що обмеження права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі є порушенням вимог ст.130 Конституції України,ст.135 Закону №1402та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Частиною 3ст.152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Оскільки судом достовірно встановлено порушення прав позивачки щодо не отримання ним суддівської винагороди у повному обсязі у зв'язку з прийняттям нормативного акту, який визнаний неконституційним, то суд вважає необхідним для ефективного захисту порушених прав позивачки застосувати ч.3 ст.152 Конституції України, як норму прямої дії.
Так, згідно з довідки ТУ ДСА в Миколаївській області за 2020р., загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. становить 171932,44 грн.
Суд вважає, що недоотриманні суми суддівської винагороди, в період дії закону який визнано неконституційним, є матеріальною шкодою для позивача у вигляді недоотриманих доходів, які повинні бути відшкодовані державою та які особа вправі вимагати до відшкодування.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частин 1, 3статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічна норма також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19.
З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, то і обов'язок виплатити нараховану, але обмежену у розмірі до виплати суддівську винагороду, яка відповідно до довідки ТУ ДСА в Миколаївській області становить 171932,44 грн. має бути покладено саме на ДСА України як на розпорядника коштів найвищого рівня.
Частиною 1 ст. 25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Крім того, слід зазначити, що частиною 1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період".
З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.
Натомість, відповідно до абз. 2 ч.3 ст. 148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку, що даний спір стосується стягнення шкоди, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то відповідачем за таким спором є держава Україна в особі Державної судової адміністрації України.
Суд вважає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Виходячи з цього, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позивачем вимог з метою повного захисту прав та інтересів позивача та застосувати такий спосіб захисту прав, як стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. у розмірі 171932,44 грн., з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Суд приходить до висновку, що доводи відповідача-2 частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 1998 року рівень винагороди за виконання суддями професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Також у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як «запобіжник» вчинення корупційних правопорушень суддями.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Суд зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).
Право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, становить особистий надмірний тягар, порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції.
Позов задовольнити частково.
Позивачка на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду даної справи.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,Київ,Київ,01601 26255795) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14,Миколаїв,54001 26299835) задовольнити частково.
2. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно у розмірі 171932,44 (сто сімдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять дві гривні сорок чотири копійки) з обов'язковим утриманням податків та зборів.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич