м. Миколаїв.
21 січня 2022 р.справа № 400/4715/21
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (надалі - відповідач або ТУ ДСАУ в Миколаївській області), в якому просить суд:
1) визнати протиправними дії ТУ ДСАУ в Миколаївській області щодо нарахування позивачу суддівської винагороди в довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 14 червня 2021 р. № 7/1-1108/21, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 р., в розмірі 2 102 грн.;
2) зобов'язати ТУ ДСАУ в Миколаївській області видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 р. складає 2 270 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що з квітня 2019 р. має статус судді у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
14 червня 2021 р. ТУ ДСАУ в Миколаївській області видало позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій суддівська винагорода розрахована виходячи з такої величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн., що суперечить приписам Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яким визначено, що суддівська винагорода розраховується у прожиткових мінімумах для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", такий прожитковий мінімум встановлено на рівні 2 270 грн.
Введення цим законом окремої категорії "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", який використаний відповідачем, є меншим ніж прожитковий мінімум для всіх інших працездатних осіб та призводить до порушенням конституційних гарантій незалежності судді, зниження рівня його матеріального забезпечення та суперечить міжнародним стандартам в цій сфері.
Також позивач надав постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 400/489/21, якою на користь судді вирішено аналогічний спір і текст позовної заяви в частині обґрунтування позовних вимог по суті відтворює правовий аналіз, наданий спірним правовідносинам вказаним судом у зазначеній справі.
Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову (а. с. 44-48).
Свою позицію аргументував тим, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" поряд із загальним прожитковим мінімумом для працездатних осіб, який складає 2 270 грн., для суддів запроваджено нову окрему категорію "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого складає 2 102 грн. Виходячи з цієї норми, ТУ ДСАУ в Миколаївській області і розрахувало суддівську винагороду, яка береться до уваги для обчислення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Як зазначає відповідач, протиправність в діях суб'єкта владних повноважень має місце лише у разі навмисного невиконання ним своїх обов'язків, але в діях ТУ ДСАУ в Миколаївській області відсутні ознаки протиправності, так як за наявності правової норми, яка визначає спеціально для суддів розмір прожиткового мінімуму, відповідач не вправі не виконувати її приписи.
В свою чергу, відповідач також послався на судову практику з розгляду тотожних спорів, зокрема на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 р. у справі № 400/2031/21 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 р., якими у задоволенні аналогічних по суті позовних вимог було відмовлено.
Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 39-40).
В ухвалі про відкриття провадження у справі, суд роз'яснив сторонам право клопотати про розгляд справи з проведенням судового засідання. Сторони таким правом не скористались.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Як вбачається з записів в трудовій книжці, 9 квітня 2019 р. ОСОБА_1 був звільнений з посади судді Ленінського районного суду м. Миколаєва у відставку (а. с. 22).
14 червня 2021 р. ТУ ДСАУ в Миколаївській області видало ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 7/1-1108/21, відповідно до якої станом на 1 січня 2021 р. суддівська винагорода, яка враховується для цілей перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача, складає 110 985,60 грн., в тому числі: посадовий оклад 69 366 грн., доплата за вислугу років 60% 41 619,60 грн. (а. с. 23).
Як слідує з цієї довідки, при розрахунку розміру посадового окладу, відповідач взяв до уваги введений Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн. (2 102 х 30 х 1,1 = 69 366).
Відповідно до ст. 135 ч. 2, 3 п. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачає визначення розміру суддівської винагороди у конкретно вираженому обчисленні, а лише встановлює алгоритм її розрахунку.
Так, суддівська винагорода складається з 2 елементів - посадового окладу і 4 видів доплат. В свою чергу, посадовий оклад розраховується в кількості прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ст. 1 ч. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Конкретний розмір прожиткового мінімуму встановлюється на кожен рік законом про державний бюджет на відповідний рік.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", установлено, що в 2020 р. прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2020 р. для працездатних осіб складає 2 102 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" цей показник було збільшено і закріплено на рівні 2 270 грн.
Одночасно, цим же законом для суддів введено окремий прожитковий мінімум, а саме "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня", який складає 2 102 грн., що є меншим показником порівняно із загальним прожитковим мінімумом для всіх працездатних осіб.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Як вже наводилось вище, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду визначає в прожиткових мінімумах для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Запроваджена Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" така правова категорія як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня", в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" відсутня.
Стаття 135 ч. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Враховуючи вищенаведену норму, будь-які інші нормативні акти не можуть змінювати як сам алгоритм розрахунку суддівської винагороди, так і окремі складові елементи цього алгоритму, в тому числі передбачену законом розрахункову величину у виді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, підміняючи її будь-якою іншою розрахунковою величиною.
Суд наголошує, що статус судді є конституційним і як Конституцією України, так і Законом України "Про судоустрій і статус суддів" запроваджена низка гарантій, які забезпечують незалежність судді, невід'ємною складовою частиною якої є належне матеріальне забезпечення як працюючих суддів, так і суддів у відставці.
Суд розцінює наявність в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" чітко визначеного алгоритму розрахунку суддівської винагороди, елементом якого є така дефініція, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, як одну з таких гарантій, яка унеможливлює хаотичну і ситуативну, в залежності від політичної та/або економічної чи іншої кон'юнктури або інших чинників зміну розміру суддівської винагороди, що може бути важелем впливу на судову владу.
Підсумовуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що для розрахунку розміру суддівської винагороди для обчислення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, слід брати до уваги виключно той показник, який передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", як єдиним нормативним актом, який може визначати розмір суддівської винагороди, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
В той же час, суд вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних міркувань.
Введення Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" спеціальної категорії прожиткового мінімуму для суддів, а саме "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня", тягне для відповідача обов'язок застосовувати дану норму, так як він не наділений правом на тлумачення закону та застосування його на власний розсуд за наявності суперечностей чи неузгодженості.
З цих же міркувань, в діях ТУ ДСАУ в Миколаївській області відсутня протиправність, так як воно діяло на виконання норми закону, яка є чинною і протиправність якої може констатувати виключно суд.
На переконання суду, єдиним способом розв'язання спору такого роду, є надання Конституційним Судом України правової оцінки введенню законодавцем окремої величини прожиткового мінімуму для суддів, який не передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Такий підхід створив би правову визначеність та сприяв би єдиному підходу у визначенні розміру суддівської винагороди для працюючих суддів та суддів у відставці, так як на теперішній час переважній частині суддів суддівська винагорода та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці розраховується виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня в розмірі 2 102 грн., а частині суддів, після ухвалення на їх користь судового рішення, винагорода та утримання розраховуються виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня в розмірі 2 270 грн., що підриває єдиний правовий статус судді, має руйнівний вплив на формально однаковий для всіх суддів підхід до матеріального забезпечення та фактично означає, що розмір суддівської винагороди та утримання суддів у відставці визначається через індивідуальні спори.
В судовій практиці маються приклади коли закон, який в подальшому був визнаний неконституційним, обмежував гарантії матеріального забезпечення суддів чи інших осіб, що слугувало приводом для звернення до суду з відповідними позовами, але суди, в тому числі Верховний Суд, неодноразово висловлювали правову позицію про те, що допоки норма є чинною, вона підлягає застосуванню, а задоволення вимог можливе тільки за час після визнання відповідної норми неконституційною.
Так, наприклад, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 р. № 1166-VII ст. 164 п. 164.2. Податкового Кодексу України (надалі - ПК України) було доповнено підпунктом 164.2.19., яким з 1 липня 2014 р. запроваджувалось оподаткування пенсій і щомісячного грошового утримання на суми, які перевищували розмір 10 тисяч гривень на місяць.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 р. у справі № 1-р/18 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ст. 164 п. 164.2. пп. 164.2.19. абз. 1 ПК України щодо оподаткування сум пенсій та щомісячного довічного грошового утримання.
Неконституційні норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України свого рішення.
Після рішення Конституційним Судом України, деякі судді у відставці звернулись з позовами про повернення тих сум податків, які були сплачені з їх щомісячного грошового утримання за час дії неконституційної норми ПК України.
При розгляді таких спорів Верховний Суд підкреслював, що оподаткування пенсій і щомісячного грошового утримання було припинено з 27 лютого 2018 р., тобто з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, але на період часу з моменту набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" і до визнання його неконституційним, положення ст. 164 п. 164.2. пп. 164.2.19. абз. 1 ПК України були чинними, а отже підлягали застосуванню суб'єктами владних повноважень. Відтак, відповідні відрахування з щомісячного грошового утримання за цей період були цілком законними (для прикладу постанови Верховного Суду від 16 квітня 2019 р. у справі № 318/2132/14-а, від 16 травня 2019 р. у справі № 336/5032/15-а).
В якості іншого прикладу можливо навести ситуацію з відміною вихідної допомоги суддям, які йдуть у відставку.
Стаття 136 ч. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI передбачала, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Розділом ІІ п. 28 пп. 1 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 р. № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 р. до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI були внесені зміни шляхом виключення ст. 136.
15 квітня 2020 р. рішенням Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 положення розділу ІІ п. 28 пп. 1 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
При розгляді спорів, які виникли з приводу стягнення вихідної допомоги після визнання неконституційним її скасування, Верховний Суд виходив з часових меж дії неконституційної норми та зазначав, що звільненні у відставку судді під час дії розділу ІІ п. 28 пп. 1 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", не мають права на її отримання (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 р. у справі № 814/1274/17, від 30 квітня 2020 р. у справі № 826/15692/16).
З наведених правових підходів Верховного Суду слідує, що допоки діє норма, яка обмежує права та свободи, вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а відновлення прав та свобод можливе виключно за період після визнання норми неконституційною.
Згідно з розділом I п. 4 пп. 13 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII, текст ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. № 796-XII викладено в редакції, яка передбачала, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань, тоді як попередня редакція цієї норми містила законодавчі гарантії щодо мінімального розміру пенсій.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 р. було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ст. 54 ч. 3 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Окремо в резолютивній частині рішенні Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 р. застережене право на відшкодування шкоди: громадяни України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ст. 54 ч. 3 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".
Суд вважає, що з юридичної точки зору спірні правовідносини в даній справі, нічим не відрізняються від вищенаведених прикладів правових підходів до вирішення питання про дію обмежувальної норми і Верховним Судом системно відзначалось, що такі норми поки вони були чинними, мають застосовуватись судами.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що до моменту визнання неконституційною норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" про встановлення "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", вона є чинною і саме вона є розрахунковою величиною для визначення розміру суддівської винагороди.
Посилання позивача на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 р. у справі № 400/489/21 (а. с. 25-37), як на зразок для вирішення судом цієї справи, не можуть бути взяті до уваги, так як за правилами ст. 242 ч. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), обов'язковому врахуванню підлягають тільки висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд вважає за необхідне висловитись і з приводу посилання відповідача, в якості доведення обґрунтованості своєї правової позиції, на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 р. у справі № 400/2031/21 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 р.
Дані судові рішення скасовані постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 р., а справу направлено на новий судовий розгляд (рішення суду доступне в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101009728).
В мотивувальній частині постанови Верховного Суду зазначено:
"Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму « для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).
У цьому зв'язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Водночас у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму. Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
Нагадаємо, що в цій справі позивач заявив позов до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.
Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з'ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.
Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 та направив у зв'язку з цим справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належний суб'єктний склад відповідача (відповідачів) у цих правовідносинах.".
В даній справі, так як позивач є суддею у відставці, залучення Державної судової адміністрації України не має значення, адже за приписами ст. 142 ч. 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд вважає, що першочерговим питанням, яке потребує відповіді при розгляді такого спору, є застосування належного розміру прожиткового мінімуму, який повинен застосовуватись для обчислення базового посадового окладу судді: або прожиткового мінімуму, про який йде мова в Законі України "Про судоустрій і статус суддів", або прожиткового мінімуму визначеного окремо для суддів Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", за умови того, що положення останнього закону є діючими. Питання належного відповідача, є похідним та суто процесуальним, так як не стосується вирішення спору по суті.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 26299835) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Суддя А. О. Мороз