про повернення позовної заяви
18 січня 2022 р. № 400/13029/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ярощук В.Г., перевіривши матеріали позовної заяви
за адміністративним позовомМіністерства оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168,
до відповідача:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
про:стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі в сумі 112 792,17 грн,
17 грудня 2021 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Міністерства оборони України (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі в розмірі 112 792,17 гривень.
Підставою позову позивач вказує те, що внаслідок розірвання контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу відповідач зобов'язаний відшкодувати суми витрат, пов'язаних з його утриманням під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення зазначеної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Миколаївського окружного адміністративного суду документа про сплату судового збору в розмірі 2270,00 гривень.
10.01.2022 представником позивача подано до Миколаївського окружного адміністративного суду клопотання про прийняти раніше надані представником Міністерства оборони України письмові докази як належні докази про оплату судового збору за подачу позову до ОСОБА_1 та відкрити провадження у справі.
Це клопотання представник позивача обґрунтовує такими підставами.
24.09.2021 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання в сумі 112 792,17 гривень.
29.09.2021 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу у справі № 400/8638/21 про залишення позову без руху та надання позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів сплати судового збору в сумі 2270,00 гривень.
20.10.2021 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла заява щодо усунення недоліків позовної заяви разом із доказами сплати судового збору в розмірі 2270,00 гривень.
29.11.2021 Миколаївським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу у справі № 400/8638/21 про повернення позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 позивачеві.
За результатами розгляду запиту представника Міністерства оборону України Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що нею передано до Південного територіального юридичного відділу Міністерства оборони України, який уповноважений представляти інтереси Міністерства оборони України в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, всі документи у справі № 400/8638/21, у тому числі платіжні документи про оплату судового збору. Також Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що вона до Миколаївського окружного адміністративного суду та до Головного управління Державної Казначейської служби у Миколаївській області з клопотанням щодо повернення коштів у сумі 2270,00 грн (сплачених як судовий збір за подання позову до ОСОБА_1 ) з державного бюджету не зверталась.
Посилаючи на постанови Верховного Суду від 11.12.2019 № 752/4567/19 і від 30.09.2020 у справі № 9901/144/20, позивач стверджує, що судовий збір не заборонено сплачувати іншій особі. Висновок щодо неможливості прийняття квитанції через зазначення у ній платником іншої особи є обмеженням в доступі до суду.
Підсумовуючи, позивач наголошує, що неприйняття квитанції як доказу сплати судового збору у зв'язку із зазначенням у ній платником іншої особи, а не учасника справи чи його представника, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Надаючи оцінку доводам клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом у цій справі суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документ, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Отже, платником судового збору за подання позовної заяви може бути та особа, яка звертається до суду. Законом України «Про судовий збір» не передбачено можливості сплати судового збору за інших осіб.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, Конституцією України встановлено для органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інший принцип діяльності, ніж для інших суб'єктів правовідносин, а саме: вони можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 4 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами.
Отож, Міністерство оборони України, яке має статус юридичної особи публічного права, може діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 25 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, крім випадків, визначених законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Відповідно до пункту 30 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі (крім послуг з охорони, що надаються на договірних засадах), в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.
Отже, Міністерству оборони України, як центральному органу виконавчої влади, заборонено використовувати в будь-якій формі кошти (брати бюджетні зобов'язання) поза межами його бюджетних асигнувань, встановлених його кошторисом. Зокрема, будь-яка інша особа не може оплачувати за рахунок власних коштів від імені (для) Міністерства оборони України будь-які видатки, в тому числі судовий збір.
Такий висновок повністю кореспондується з вимогою частини першої статті 54 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до якої державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошові кошти або інше майно, нематеріальні активи, майнові переваги, пільги чи послуги, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що Міністерство оборони не має право використовувати як докази оплати судового збору платіжне доручення від 07.10.2021 № 1053 та квитанцію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 11.10.2021, оскільки платником відповідно до них є інша юридична особа - Військова частина НОМЕР_1 .
Суд також відхиляє твердження позивача про те, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 № 752/4567/19 і від 30.09.2020 у справі № 9901/144/20, судовий збір не заборонено сплачувати за іншу особу з таких підстав.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У наведених Міністерством оборони України постановах Верховного Суду позивачами у відповідних справах були фізичні особи, а можливість оплати судового збору однієї особи за іншу обґрунтовано нормами статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних прав людини.
Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто цією статтею закріплено конституційний принцип, зміст якого зводиться для фізичних осіб до того, що «їм дозволено робити те, що не заборонено законом».
Поряд з цим, враховуючи частину другу статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діють за конституційним принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом».
Отже, оскільки у зазначених позивачем постановах Верховного Суду викладено висновки щодо застосування норм Закону України «Про судовий збір» стосовно фізичних осіб, вони не можуть бути застосовані до цієї справи, оскільки позивачем у цій справі є суб'єкт владних повноважень, що діє на підставі іншого вищезазначеного конституційного принципу, ніж фізичні особи.
Що стосується твердження позивача, що неприйняття квитанції, як доказу сплати судового збору, у зв'язку із зазначенням у ній платником іншої особи, а не учасника справи, є порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.
Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід, відповідно до якого «неурядовою організацією», якщо вона діє на підставі законодавства про підприємства, не виконує жодних повноважень, крім тих, що їй належать відповідно до загального приватного права у контексті ведення її діяльності, та підпадає під юрисдикцію загальних, а не адміністративних (рішення у справі «Суднохідна компанія Ісламської Республіки Іран проти Туреччини (заява № 40998/98).
Поняття «урядова організація» на противагу поняттю «неурядова організація» у значенні статті 34 включає юридичні особи, які беруть участь у реалізації урядових повноважень або надають публічні послуги під контролем держави (ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Державна холдингова компанія «Луганськвугілля» проти України» від 12.03.2009 (заява № 23938/05).
Оскільки позивач є суб'єктом владних повноважень, то він у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є «урядовою організацією». А отже, на нього не поширюються права, закріпленні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання позивача від 10.01.2022 про прийняття раніше наданих представником Міністерства оборони України письмових доказів як належних доказів про оплату судового збору за подачу позову.
Як наслідок, позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, позовна заява підлягає поверненню.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 293, 295, 297 КАС України, суд
1. Клопотання представника Міністерства оборони України від 10.01.2022 про прийняття раніше наданих представником Міноборони до позовної заяви письмові докази (платіжне доручення № 1053 від 07.10.2021 на суму - 851,80 грн та квитанцію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 11.10.2021 на суму - 1418,20 грн) як належні докази про оплати судового збору за подачу позову до ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Позовну заяву і додані до неї матеріали повернути.
3. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) в порядку, встановленому статтею 256 КАС України.
5. Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на цю ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Апеляційна скарга подається безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду (адреса: проспект Гагаріна, 19-21, м. Одеса, 65039).
Суддя В.Г.Ярощук