справа № 380/17435/21
03 лютого 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить суд:
- визнати неправомірними дії відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які полягають у зменшенні ОСОБА_1 , відсоткової складової суддівської винагороди, що враховується при перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання, та у виключенні із стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та періоду проходження строкової військової служби, зазначених у розрахунку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.09.2016 ;
- зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає судді право на відставку, половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка (з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та із 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців) і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах (з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів);
- здійснити ОСОБА_1 - судді у відставці - перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання із врахуванням загального стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, 28 років 01 місяць 04 дні, без обмеження граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області виплатити ОСОБА_1 різницю між виплаченим та перерахованим розміром щомісячного довічного грошового утримання;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області утриматися від виключення із стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби, зазначених у розрахунку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.09.2016;
- стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області в мою користь 15000 грн завданої моральної шкоди;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % від грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді. ОСОБА_1 виплачувалося щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % від грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді. Однак, 12.02.2021 при отриманні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач побачив, що воно значно зменшилося. Згідно з даними електронного кабінету, відповідальними особами Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 19.01.2021 прийнято рішення про зменшення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із 90% на 86%, тобто враховано тільки стаж роботи на посаді судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що становить 23 роки 7 місяці 23 дні, але не враховано половини строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка (з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та із 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців) і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах (з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів). 12.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою з проханням повідомити, чому зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із 90% на 86%. 11.03.2021 отримав відповідь, що Законом України від 02.05.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено зарахування половини періодів навчання та військової служби до стажу судді.
Ухвалою від 12.10.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 15.11.2021 (вх. № 83338), у якому зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно із статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (із внесеними змінами і доповненнями) встановлено перелік посад, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді: суддів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення судді на посаду.
Вказує, що зазначеним переліком не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання та період проходження строкової військової служби. Цей перелік є вичерпним. Вважає, що немає підстав для зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, для обчислення щомісячного довічного утримання, періоду військової служби та половини періоду навчання у вищому навчальному закладі. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Постановою Верховної Ради України № 809-ІV від 15.05.2003 ОСОБА_1 обрано суддею Дрогобицького міського суду Львівської області безстроково.
Відповідно до Указу Президента України від 23.03.2004 № 358/2004 «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів» ОСОБА_1 признечено суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 звільнений з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.
Наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016 № 147-к ОСОБА_1 відраховано зі штату Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Згідно з виданим Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.09.2016 стаж судді ОСОБА_1 становить 28 років 01 місяць 04 дні.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 12.02.2021, у якій просив повідомити причини зменшення довічного грошового утримання судді у відставці з 90 % на 86 %, провести донарахування недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Головне управління ПФУ у Львівській області листом № 13378-12845/Б-52/8-1300/21 від 11.03.2021 повідомило, що Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій та статус суддів” не передбачено зарахування половини періодів навчання та військової служби до стажу судді. Матеріали пенсійної справи переглянуто та приведено у відповідність до чинного законодавства, в результаті чого стаж судді обчислений з урахуванням періоду перебування на посаді судді, заступника голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області становить 23 роки 07 місяців 23 дні (з 06.02.1993 по 28.09.2016).
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до обрахунку стажу роботи на посаді судді для призначення йому довічного грошового утримання судді у відставці половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка (з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та із 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців) і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах (з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів), тому звернувся із цим позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 126 Конституції України встановлено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених цією статтею.
Однією з підстав звільнення судді відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
У рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що «[…] відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання».
Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Правовідносини, пов'язані з виходом судді у відставку та призначенням йому щомісячного довічного грошового утримання, врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Отже, за вибором судді у відставці може виплачуватися або пенсія згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-VIІІ до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 29.09.2016, при загальному стажі роботи 33 роки 7 місяців 7 дні, з них на посаді судді - 23 роки 7 місяців 23 дні.
На виконання рішення суду від 29.10.2020 у справі № 380/7718/20, відповідач 19.02.2020 здійснив перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області від 03.03.2020 № 427 виходячи із 56% суми суддівської винагороди.
На підставі абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Таким чином, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.
До набрання чинності Законом України № 1402-VIII дані правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15.12.1992 (далі - Закон № 2862-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Водночас, ч. 1 ст. 7 Закону № 2862-ХІІ передбачено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Відповідно до п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання судді» № 865 від 03.09.2005 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, на юридичних факультетах вищих навчальних закладах та календарний період проходження строкової військової служби.
Аналогічні за змістом положення закріплено у ст. 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» № 584/95 від 10.07.1995 (далі - Указ № 584/95) згідно з яким до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження військової строкової служби.
Матеріалами справи підтверджується, що у період з 01.09.1982 по 15.06.1984 позивач навчався у Львівському державному університеті ім. І.Франка (11 місяців 01 день), з 16.06.1984 по 27.06.1986 проходив службу в Збройних силах СРСР (2 роки 00 місяців 11 днів); з 28.06.1986 по 29.06.1989 позивач навчався у Львівському державному університеті ім. І.Франка (1 рік 06 місяців), з 06.02.1993 по 23.03.20004 - суддя Дрогобицького міського суду Львівської області (11 років 01 місяць), з 24.03.2004 по 28.09.2016- суддя, заступник голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області (12 років 06 місяців). Всього стаж роботи станом на 28.09.2016 - 28 років 01 місяць 04 дні.
У свою чергу, як вбачається з перерахунку пенсії пенсійним органом здійснено ОСОБА_1 розрахунок загального стажу, який складає 33 роки 7 місяців 7 днів та стажу роботи на посаді судді 23 роки 7 місяців 23 дні, зокрема, без врахування періодів навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу та проходження строкової військової служби.
З урахуванням наведених приписів законодавства, суд зазначає, що оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить 28 років 01 місяць 04 дні (при достатніх 10 роках), отже відповідачем протиправно та безпідставно не враховано ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді наступні періоди: половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка (з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та із 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців) і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах (з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів).
З метою повного та ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці вищевказані періоди.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.06.2020 у справі № 498/337/17, від 14.12.2020 у справі № 592/4591/17 та від 15.11.2021 у справі № 580/6051/20, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
При цьому суд зазначає, що стаж роботи позивача на посаді судді, до якого, як вже було зазначено, зараховується календарний період проходження строкової військової служби, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, становить 28 років 01 місяць 04 дні та дає йому право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Крім цього, суд звертає увагу, що нормами Закону № 1402-VIIІ не передбачена можливість обмеження максимальним відсотковим розміром щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Посилання позивача у позовній заяві на те, що його щомісячне довічне грошового утримання судді у відставці обчислюється в розмірі 90 % від грошового утримання судді працюючого на відповідній посаді, суд вважає безпідставними, оскільки 90 відсотковий розмір визначався пенсійним органом згідно з пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, який Конституційним Судом України визнано неконституційним, у тому числі й щодо можливості обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Суд наголошує, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020, Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Відповідно, на теперішній час положення Закону № 1402-VIII, у тому числі і ст. 142 цього Закону на яку посилається позивач вимагаючи перерахунку грошового утримання судді у відставці - не містять можливості перерахунку щомісячного довічного утримання грошового утримання судді у відставці виходячи саме із 90 відсоткового розміру винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
На час виникнення спірних відносин у цій справі, право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, його розмір, а також його перерахунок врегульовано положеннями статті 142 Закону № 1402- VIII, частиною четвертою якої передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Водночас, частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Отже, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування довічного щомісячного грошового утримання, а також виходячи із принципу єдності статусу суддів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для обрахунку (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання виходячи із розміру суддівської винагороди діючого судді та розміру її відсоткового значення одночасно за складовими, які передбачені різними законами.
Тобто, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за правилами частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII у формулі його обрахунку має застосуватись розмір відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визначений частиною третьою Закону № 1402- VIII.
У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого самого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.09.2021 у справі № 620/5437/20, від 29.09.2021 у справі № 160/9739/20, від 11.10.2021 у справі № 160/10640/20, від 22.10.2021 № 300/530/21.
Отже, суд дійшов висновку про те, що розрахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не може бути здійснений одночасно із застосуванням двох різних законів, а саме: щодо відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді по Закону № 2453-VI, а розмір суддівської винагороди за Законом № 1402- VIII.
Що стосується вимоги позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області утриматися від виключення із стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби, зазначених у розрахунку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.09.2016, суд вважає такою, що заявлена на майбутнє та є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення з Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області 15000 грн завданої моральної шкоди, зазначає таке.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що рішенням відповідача про зменшення відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зменшенням стажу роботи, що дає право на відставку, спричинена моральна шкода. Внаслідок таких неправомірних дій відповідача позивач втратив спокій, страждає безсонням, тривогою, розчаруваннням справедливості, приниженням, стидно перед колегами, яким, на відміну від позивача після виходу у відставку органами пенсійного фонду не зменшувався стаж роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання. Крім того в лютому 2021 позивач захворів коронавірусом, на лікування було витрачено кошти, тому зменшення відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці значно вплинуло на його сімейний бюджет.
Суд зауважує, що позивач не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із діями відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.
Сам лише факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто, даною нормою передбачено право, а не обов'язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
На даний час у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконуватиме чи ухилятиметься від виконання судового рішення у даній справі.
Крім того, позивачем не аргументовано підстави застосування судового контролю у цій справі.
Таким чином, клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які полягають у зменшенні ОСОБА_1 відсоткової складової суддівської винагороди, що враховується при перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання, та у виключенні із стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та періоду проходження строкової військової служби, зазначених у розрахунку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.09.2016.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає судді право на відставку половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка (з 01.09.1982 по 15.06.1984, що становить 11 місяців 01 день та з 28.06.1986 по 29.06.1989, що становить 1 рік 6 місяців) і календарного періоду проходження строкової військової служби в Збройних силах (з 16.06.1984 по 27.06.1986, що становить 2 роки 11 днів).
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням загального стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання 28 років 01 місяць 04 дні, без обмеження граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум;
5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 03.02.2022.
Суддя Кедик М.В.