справа№380/17318/21
31 січня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) з такими вимогами:
- зобов'язати військову частина НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.05.2018 по 29.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.02.2016 був зарахований у списки особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що стверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 НГ України від 01.02.2016. При цьому в періоди з 01 лютого по 01 березня 2016 року, з 18 березня по 26 травня 2016 року, з 26 червня по 06 липня 2016 року, з 17 липня по 31 серпня 2016 року, з 16 по 29 вересня 2016 року, з 08 по 21 жовтня 2016 року, з 01 листопада 2016 року по 28 лютого 2017 року, з 17 березня по 30 червня 2017 року, з 16 липня по 05 листопада 2017 року, з 16 листопада 2017 року по 04 березня 2018 року, з 21 березня по 30 травня 2018 року я проходив військову службу у зоні проведення Антитерористичної операції, де брав участь у бойових діях, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях № 1490 від 31.05.2018. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 111 від 31 травня 2018 року мене виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення в запас. Своїм правом на отримання додаткової відпустки позивач, як учасник бойових дій, не скористався у зв'язку з настанням в Україні особливого періоду. При звільненні з військової служби всупереч ст. 116 КЗпП України відповідачем грошова компенсація виплачена не була.У зв'язку з наведеними вище обставинами позивач звертався до відповідача з заявою про виплату такої грошової компенсації від 09.04.2020. У травні 2020 року отримав від відповідача відповідь від 13.05.2020 №0514, в якій було зазначено, що компенсація за щорічну додаткову відпустку, передбачену ст..16-2 Закону України «Про відпустки» була нарахована та виплачена 29.04.2020. 29.04.2020 від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла грошова компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку у розмірі 8125,76 грн. Не погоджуючись з розміром виплаченої компенсації, позивач 19.01.2021 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі №380/1146/21 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невключення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 ,з якого нараховано грошову компенсацію за всі дні, невикористаної ним щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні, невикористаної ним щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату суми перерахунку, з урахуванням виплаченої суми. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання вказаного судового рішення, 29.09.2021 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено 81.26 грн. Водночас, середній заробіток за час затримки при звільненні відповідачем про проведенні розрахунку не було виплачено. Зважаючи на наведене, позивач вернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 18.10.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
Ухвалою суду від 13.12.2021 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою суду від 31.01.2021 продовжено розгляд справи.
07.12.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №91713), в якому позов не визнає, просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач вказує, що на військовослужбовців не поширюються положення КЗпП України щодо порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку здійснюється винятково у разі її невикористання під час проходження служби. Відтак, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не є складовою заробітної плати, атому на таку компенсацію не розповсюджується вимоги ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовцю. Щодо строку звернення до суду вказує, що наказом командира військової частини від 31.05.2018 №111 позивача було виключено зі списків військової частини у зв'язку з його звільненням з військової служби і саме з цього моменту позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у частині невиплати належної грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Окрім цього, навіть якщо взяти доу ваги той факт, що військовою частиною НОМЕР_1 було затримано розрахунок при звільненні з позивачем, то виключно до моменту його проведення 29.04.2020, а отже, саме з вказаної дати повинно проводитись обчислення строків звернення до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.02.2016 по 31.05.2018 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
31.05.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №111.
09.04.2020 позивач звернувся із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 , в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснила нарахування та виплатила позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі 8125,76 грн.
Не погодившись із розміром нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій позивач звернувся до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі 380/1146/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невключення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано грошову компенсацію за всі дні, невикористаної ним щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні, невикористаної ним щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату суми перерахунку, з урахуванням виплаченої суми. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
29.09.2021 на виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 Національною гвардією України здійснено нарахування та виплатугрошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 81,26 грн.
Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу Законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу Законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.ст. 116 та 117 Кодексу Законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Крім того, у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, оскільки грошова компенсація за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій не виплачена позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (31.05.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог ст. 117 Кодексу Законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Окрім цього, суд зауважує, що в межах даних правовідносин, датою фактичного розрахунку з позивачем є 29.09.2021 (відповідно до витягу по надходженню на картковий рахунок АТ КБ «Приватбанк» коштів).
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” №100 від 08.02.1995 (далі - Постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 Кодексу Законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
Судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні днісоціальної відпустки як учасника бойових дій у розмірі 8125,76 грн., а також на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі №380/1146/21 донараховано та виплачено 81,26 грн. 29.09.2021.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою лише 29.09.2021, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.06.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 28.09.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) включно, тобто за затримку терміном 1215 календарних дні.
Суд звертає увагу на те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.ст. 117, 116 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19.
За встановлених обставин цієї справи, суд вважає, що при вирішенні цього питання необхідно врахувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.
Суд звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
Так, нормами абз. 3 п. 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з п. 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку № 100).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 (справа № 6-195цс14) та від 23.01.2015 (№ 6-1093цс15), а також Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 (справа № 316/2896/14-а), у постанові від 28.01.2021 (справа № 580/2427/19).
Відповідно до довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням), виданої військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило:у квітні 2018 -11008,67 грн.; у травні 2018 року -15682,00 грн.
Число календарних днів у квітні 2018 року - 30 днів, у травні 2018 року - 31 день. Середньоденне грошове забезпечення становить 437,55 грн. (11008,67+15682,00):(30+31).
Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 01.06.2018 по 28.09.2021 включно відповідно до норм ст. 117 Кодексу Законів про працю України становить 531623,25 грн. (437,55 * 1215), де: 1215- кількість календарних днів за період з 01.06.2018 по 28.09.2021 включно.
Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу Законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Отже, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 Кодексу Законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. п. 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц), як:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 Кодексу Законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 Кодексу Законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
По-перше, визначається відсоткове співвідношення загальної суми виплат, що підлягала виплаті, та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано.
Згідно довідки про грошове забезпечення, виданої військовою частиною НОМЕР_2 позивачу при звільненні, у травні було нараховано 15682,00 грн.
При цьому загальний розмір належних ОСОБА_1 при звільнені виплат складає 23889,02 (8125,76 +81,26+ 15682,00).
Отже, відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 8207,02 грн. у співвідношенні до загальної суми - 34,35 %.
Обчислена сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки становить 531623,25 грн.
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 182612,59 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (34,35 % від 531623,25 грн.).
При цьому суд зазначає, що розрахунок належної до стягнення суми судом проведено із розмірів нарахованого грошового забезпечення.
Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною з урахуванням правової позиції Верховного Суду та підлягає виплаті позивачу.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких умов суд вважає за доцільне обрати спосіб часткового задоволення позову у вигляді стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що не суперечить закону та за своїм змістом є вірним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/5499/20.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки при розрахунку при звільненні за період з 01.06.2018 по 28.09.2021 в сумі 182612,59 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 182612 (сто вісімдесят дві тисячі шістсот дванадцять) гривень 59 коп.
В задоволенні решта позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 31.01.2022.
Суддя Потабенко В.А.