справа№380/13532/21
24 січня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови, -
встановив:
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 16.07.2021 № 215345 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою від 18.08.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 16.07.2021 відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 215345. Як зазначено в оскарженій постанові, позивач 20.05.2021 нібито здійснив перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. При цьому, позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та не здійснював жодних перевезень на час проведення перевірки. Більше того, оскаржена постанова винесена на підставі акту від 20.05.2021 № 0050136 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, складеного Поліським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки, відповідно до якого перевірявся суб'єкт - ОСОБА_1 , а відповідно до товаро-транспортної накладної - товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Тіда». Тобто, позивач не мав та немає жодного відношення до факту перевезення, що відбулось 20.05.2021 та момент складання документів щодо вчиненого порушення, є лише власником автомобіля DAF д.р.н. НОМЕР_1 . Безпосередньо автомобіль перебуває у користуванні товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Тіда» на підставі договору оренди транспортного засобу.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 29.12.2021 (вх. № 99019), у якому зазначає, що відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою в|д поверхні дороги - 4м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією Для них маршрут ах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11т (для автобусів, тролейбусів -11,5 т), здвоєні осі -16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу було встановлено, що загальна маса транспортного засобу становила 20010 кг при нормативно допустимій - 40000 кг; навантаження на одиничну вісь становило 12190 кг при нормативно допустимому 11000 кг. Про вказані вище дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон від 20.05.2021 про зважування транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_1 . Із змісту п.2.2 Договору про оренду транспортного засобу від 08.05.2020 № 1/05-2019 вбачається, що на підставі зазначеного договору повинен бути складений акт прийому- передачі, який би підтверджував факт передачі транспортного засобу із номерним знаком НОМЕР_1 у користування ТОВ «Альфа Тіда». Просить відмовити у задоволені позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF, модель LF 55.220, номерний знак НОМЕР_1 .
Посадовими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на підставі направлення № 008195 проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а саме перевірку транспортного засобу DAF номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , ТНТ автоперевізника ТОВ «Альфа Тіда» та встановлено порушення - перевищення осьового навантаження на одну вісь 12,19 т при допустимому 11 тонн.
За результатами габаритно-вагового контролю, складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.05.2021 № 0050136.
Згідно з постановою від 16.07.2021 начальника Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 215345 до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративний штраф у розмірі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-III). Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно з частиною 14 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписом пункту 3 Порядку № 1567, органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (пункт 15 Порядку №1567).
Статтею 48 Закону № 2344-III встановлені документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 6 того ж Закону, реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 387/2011 (далі - Положення), Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України.
Укртрансінспекція реалізовує свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління (пункт 7 Положення).
За приписами підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення Укртрансінспекція, відповідно до покладених на неї завдань: здійснює нагляд за дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища автомобільним, залізничним транспортом; здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку: у випадках, передбачених законом, складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення (підпункт 5 пункту 6 Положення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами державного контролю під час планових, позапланових та рейдових перевірок на підставі направлення на перевірку.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14 Порядку № 1567).
Пунктом 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
З аналізу норм, зазначених в розділі “Рейдова перевірка” Порядку № 1567, вбачається, що рейдова перевірка проводиться на підставі затвердженого тижневого графіку на підставі направлення. При цьому, даний розділ не містить у собі обов'язок контролюючого органу направляти на адресу суб'єкта господарювання графік проведення рейдових перевірок та направлення.
Тобто, як видно з викладених норм, відповідач наділений повноваженнями щодо накладення стягнення за порушення вимог законодавства, зокрема, на автомобільному транспорті.
Відповідно до пункту 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу посадова особа робить запис у дорожньому листі із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис.
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (пункт 22 Порядку № 1567).
Відповідно до пункту 24 Порядку № 1567 акти, зазначені у пунктах 20, 21 і 23 цього Порядку, реєструються в журналі обліку.
Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 25 Порядку № 1567).
Відповідно до пунктів 26, 27 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно до пункту 29 Порядку №1567 копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.
У разі оскарження постанови про застосування фінансових санкцій стягнення сплачується не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання повідомлення про залишення скарги без задоволення (абзац 2 пункту 29 Порядку № 1567).
Отже, після складання посадовою особою органу державного контролю акту, в якому зафіксовано встановлені під час проведення перевірки порушення особою вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення не пізніше протягом двох місяців з дня його виявлення здійснюється розгляд справи про порушення.
При цьому розгляд справи про порушення можливий у відсутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання лише у разі належного сповіщення суб'єкта господарювання про розгляд справи, а засобами сповіщення суб'єкта господарювання про розгляд справи про порушення визначено розписку чи рекомендований лист із повідомленням.
Окрім цього, абз. 15 частина 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлює відповідальність автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно - господарських штрафів, зокрема, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу DAF, модель LF 55.220, номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
Отже, законодавство України розмежовує поняття власника транспортного засобу та автомобільного перевізника.
Згідно з акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.05.2021 № 1322, у ході перевірки водієм ОСОБА_2 надано товарно-транспортну накладну, автомобільним перевізником вказано ТОВ "Альфа Тіда".
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно договору оренди транспортного засобу від 08.05.2019 № 1/05-2019 ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) передає ТОВ "Альфа Тіда". (орендар) в користування вантажний автомобіль марки DAF FA LF 55.220 (фургон ізотермічний), з державним номерним знаком НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , рік випуску 2011 для використання в господарській діяльності підприємства, а орендар приймає автомобіль та оплачує його використання.
Згідно з п. 4.1 вказаного договору, договір укладений на строк з 08.05.2019 по 30.04.2022 і може бути продовжений сторонами за взаємною згодою.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази що позивач є автомобільним перевізником в розумінні Закону від 05.04.2001 № 2344-III, суд дійшов висновку, що позивач у спірних правовідносинах не є таким, а посадові особи відповідача діяли без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваних рішень.
Викладене жодним чином не спростоване відповідачем.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позивач не був належним суб'єктом відповідальності, в розумінні ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III.
Посилання відповідача на ненадання позивачем акту прийому-передачі, відхиляються судом, оскільки ненадання таких доказів не спростовують факту укладення договору оренди транспортного засобу.
Таким чином, суд встановив, що під час проведення перевірки посадовими особами відповідача не було з'ясовано особу автомобільного перевізника.
Тому встановлені судом неповнота з'ясування обставин справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт та помилкове застосування відповідачем норм матеріального права при вирішенні питання про притягнення позивача до відповідальності є безумовною підставою для визнання протиправною та скасування оскарженої постанови.
Щодо решти доводів позивача про допущення чисельних порушень чинного законодавства при здійсненні габаритно-вагового контролю та вагові параметри визначено неправильно, неповідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, суд зазначає, що ці доводи не беруться судом до розгляду, оскільки не стосуються предмету доказування, адже за матеріалами справи судом встановлено, що позивач не був стороною спірних правовідносин та не має відповідати за допущені правопорушення.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Б.Хмельницького, с. Зубра, Пустомитівський район, Львівська область, 81135, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 16.07.2021 № 215345 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
3. Стягнути з Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки за рахунок бюджетних асигнувань в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 908,00 грн судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 24.01.2021.
Суддя Кедик М.В.