справа № 380/18794/21
24 січня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати судді Франківського районного суду міста Львів ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;
- стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, на користь судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 суму недоплаченої за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди у розмірі 199 902 (Сто дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дві) гривні 38 копійок, з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою від 04.11.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі. Також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Львівській області.
Ухвалою від 18.11.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” не відповідає вимогам ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до порушення прав позивача, та гарантій незалежності судді. Звертає увагу суду, що Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1 і 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону № 553-IX).
Представник відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, подав відзив на позовну заяву від 02.11.2021 (вх. № 79561), у якому вказує, що за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частини 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Тому, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Просить у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача Державної судової адміністрації України, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. У зазначений в ухвалі строк відзив на позовну заяву не подав.
Неподання відповідачем у строк встановлений судом відзиву на позов кваліфікується судом відповідно до вимог ч. 4 ст. 159 КАС України як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.
18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-VI, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено ст. 29, якою встановлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13.05.2008 № 432/2008 позивача призначено на посаду судді Франківського районного суду м.Львова.
Згідно з довідкою Франківського районного суду м. Львова від 21.10.2020 № 72/21 ОСОБА_1 працює у Франківському районному суді м. Львова на посаді судді з 12.06.2008 відповідно до наказу № 24/к від 12.06.2008. Рішенням зборів суддів Франківського районного суду м. Львова від 27.01.2021 № 3 ОСОБА_1 обраний на посаду заступника голови Франківського районного суду м. Львова строком на три роки з 27.01.2021 по 26.01.2024 включно. Відповідно до наказу № 20/к від 27.01.2021 ОСОБА_1 приступив до здійснення повноважень на адміністративній посаді заступника голови суду з 28.01.2021.
Згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області від 22.10.2021 № 02-2190/21 у період з 01.04 - 30.09.2020 нараховано та виплачено суддівську винагороду в розрізі нарахувань та утримань у сумі 519 988,07 грн.
Недоплачені суми складових суддівської винагороди:
- у квітні 2020 року: 22 366,02 грн;
- у травні 2020 року: 58 710,80 грн;
- у червні 2020 року: 58 710,80 грн;
- у липні 2020 року: 10 210,58 грн;
- у серпні 2020 року: 49 904,18 грн.
Не погодившись з обмеженням розміру суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У даній справі, суд при постановленні рішення враховує висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 23.06.2021 № 520/13014/2020, від 22.07.2021 у справі № 160/12091/20, від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 22.07.2021 у справі 200/7840/20-а, від 22.07.2021 у справі № 260/3598/20, від 22.07.2021 у справі № 560/6831/20.
Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): “установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону № 553-IX.
За текстом цього Рішення, указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Проте, суд вказує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Окрім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди не вносилися, відтак законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цей Закон, оскільки він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII. Вирішення нормотворчих колізій має вирішуватись на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
У цьому зв'язку суд, зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож “спеціальність” Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її “продовженням”, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Суд звертає увагу, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Зважаючи на вказане, суд вказує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне, визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати судді Франківського районного суду міста Львів ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Щодо способу захисту порушеного права позивача суд вказує таке.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд вказує, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів”, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області від 22.10.2021 № 02-2190/21 загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за спірний період становить 199 902,38 грн.
Таким чином, з метою належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне сягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди у розмірі 199 902,38 грн, з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Щодо звернення рішення суду про присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, то суд зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Разом з тим, суд зазначає, що підстави для застосування негайного виконання рішення суду відсутні, оскільки у п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України йдеться про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення особи такої заробітної плати. У такому випадку інститут негайного виконання заробітної плати за один місяць, виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору, у цій же справі не йде мова про позбавлення позивача заробітної плати, позбавлення його засобів існування, а є спір щодо належного розміру заробітної плати (винагороди судді), який кожна з сторін обраховує на свою користь.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто, даною нормою передбачено право, а не обов'язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
На даний час у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконуватиме чи ухилятиметься від виконання судового рішення у даній справі.
Крім того, позивачем не аргументовано підстави застосування судового контролю у цій справі.
Таким чином, клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а сторони не подали суду доказів понесення інших видів судових витрат, підстав для вирішення питання про розподіл судового збору немає.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (вул. Драгоманова, 25, м. Львів, 79000, ЄДРПОУ 26306742), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, ЄДРОПУ 26255795) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати судді Франківського районного суду міста Львів ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
3. Стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, на користь судді Франківського районного суду міста Львів ОСОБА_1 суму недоплаченої за період з 18.04.2020 до 04.06.2020 суддівської винагороди у розмірі 199 902 (Сто дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дві) гривні 38 коп., з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 24.01.2022.
Суддя Кедик М.В.