справа № 380/18843/21
24 січня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 48 026,30 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 48 026, 30 грн згідно з довідкою № 61, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1300, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків за неотримане речове майно. Після звільнення з військової служби, позивач звернувся до відповідача із заявою виплатити компенсацію за неотримане речове майно. Листом від 28.09.2021 № 40/05/27/3-3009/С-107 відповідач скерував довідку-розрахунок № 61 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 . Згідно із зазначеною довідкою вартість майна становить 48026,30 грн. Бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно станом на момент звільнення з військової служби 10.03.2021 вважає неправомірною.
Ухвалою від 04.11.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 21.12.2021 (вх. № 96741), у якому зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 12.01.2018 по 10.03.2021 роки. За наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2021 № 58 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Відповідно до довідки від 10.03.2021№ 61 про вартість речового майна, що належить до видачі солдату ОСОБА_1 складає 48 026,30 грн. Необхідно зазначити, що відповідно до п. 4 Порядку № 178 - грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини та відповідно до п. 7 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених МВС на відповідний рік, але при звільненні солдат ОСОБА_1 з таким рапортом до військової частини НОМЕР_1 не звертався, а тому військовою частиною його право на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна не порушено. Просить у задоволенні позову відмовити.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду, суд зазначає таке:
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду у справах щодо проходження публічної служби встановлюється місячний строк.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначила правову природу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також строки виплати цієї компенсації. Судова палата дійшла до висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вказала, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Враховуючи визначену у цитованій постанові правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, Верховний Суд в постанові від 26.05.2021 у справі №380/5093/20 сформував правовий висновок, що спеціальним строком звернення до суду з позовом щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України; оскільки розрахунок суми компенсації здійснюється військовою частиною в довідці про нараховану грошову компенсацію за неотримане речове майно вартість речового майна, що належить до видачі, то місячний строк звернення до суду обчислюється з дати видачі військовослужбовцю/колишньому військовослужбовцю відповідної довідки.
За обставин цієї справи на дату звільнення з військової служби (10.03.2021) відповідач не провів виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Разом з тим, перед виключенням зі списків особового складу ВЧ позивач не звертався до командування військової частини з рапортом щодо виплати грошової вартості за неотримане під час проходження служби речове майно. На заяву позивача відповідач провів відповідні розрахунки та разом із листом від 28.09.2021 № 10/05/27/3-3009/С-107 надіслав довідку про вартість речового майна № 61, що належить до видачі солдату ОСОБА_2 цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 26.10.2021, тобто в межах місяця з дати видачі відповідачем довідки № 61 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу. За наведених обставин суд дійшов висновку, що місячний строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.03.2021 № 58 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 (Г-061722), який здав справи і обов'язки за посадою стрільця 1-го відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних), звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 18.02.2021 № 7 о/с за підпунктом "г" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів-у разі неможливості їх використання на службі) пункту два частини п'ятої відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби у запас Збройних Сил України без права носіння військової форми одягу « 10» березня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 подав заяву, в якій, у зв'язку із звільненням з військової служби, просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Листом від 28.09.2021 № 10/05/27/3-3009/С-107 відповідач повідомив, що речовою службою частини було складено довідку-розрахунок № 61 про вартість речового майна, що належить до видачі та направлена до речової служби Східного територіального управління Національної гвардії України для подальшого проведення з розрахунків.
Виплата не була здійснена ні на момент звільнення, ні станом на момент подання позовної заяви.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в п.4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме: рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постановах від 29.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 30.07.2020 (справа №820/5767/17) та від 30.11.2020 (справа №480/3105/19) і суд не знаходить підстав для відступу від цієї позиції.
Відтак, на переконання суду, ОСОБА_1 як військовослужбовець відповідно до п. 3 Порядку № 178 має законне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до довідки № 61 вартість речового майна, що належить до видачі солдату ОСОБА_1 становить 48 026,30 грн
Вказана сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно станом на момент розгляду справи відповідачем не відшкодована, доказів на спростування вказаного відповідачем не надано.
Отже, станом на час розгляду даної справи відсутні докази виплати позивачеві заборгованості в сумі 48 026,30 грн.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.
Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту його прав (зобов'язати виплатити компенсацію) за наявного розрахунку суми заборгованості суд вважає неефективним.
Відповідно ч. 2ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Використовуючи надані статтею 9 КАС України повноваження суд виходить за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та приймає рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості.
Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що нарахування та виплата компенсації за неотримане речове майно повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Оскільки, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 178, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.
При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 1300,00 грн суд враховує таке.
Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм висновується, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Суд встановив, що 26.05.2021 між адвокатом Гірник О.О. (адвокат) та ОСОБА_1 (замовник) укладений договір про надання правової допомоги № 360 (далі - договір).
Відповідно до акту № 1 прийняття-передачі наданих робіт від 26.10.2021, адвокат з 26.05.2021 по 26.10.2021 надав клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги від 26.05.2021 №360, а замовник прийняв надані послуги.
Вартість послуг за період, вказаний у п.1 цього Акту, становить 1300,00 гривень, яка складається із:
- вартості однієї консультації з клієнтом, у процесі якої була узгоджена правова позиція 200,00 грн;
- вартості визначення та аналізу чинного законодавства та судової практики щодо порядку стягнення консультації за неотримане речове майно під час проходження військової служби - 300 грн;
- вартості написання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду про стягнення індексації грошового забезпечення - 800,00 грн.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Разом з тим, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На переконання суду, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 1300,00 гривень є досить завищеними.
Так, надані адвокатом послуги, що пов'язані із консультацією, визначенням та аналізом чинного законодавства та судової практики щодо порядку стягнення консультації за неотримане речове майно під час проходження військової служби є подібними за своїм змістом та охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю роботи, пов'язаної із наданням таких послуг.
Отже, більшість послуг, що надавалися на виконання умов згаданого договору, були пов'язані із підготовкою до складання позовної заяви, а тому деталізація таких (поділ на окремі частини) не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.
Також, суд зазначає, що адміністративна справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 1000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 48 026,30 грн.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 48 026 (Сорок вісім тисяч двадцять шість) гривень 30 копійок, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (Одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 24.01.2022.
Суддя Кедик М.В.