справа № 380/15825/21
24 січня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції України, у якому просить суд:
- стягнути з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 30326,40 грн;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 22 000 грн.
Ухвалою судді від 22.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 26.10.2021 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 до жовтня 2020 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області. Однак, Департамент патрульної поліції України в період з 07.11.2015 по 31.12.2017 не здійснював доплату за службу у нічний час та не проводив індексацію його грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 380/3644/21 зобов'язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 31.12.2017, індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року. Згідно з випискою по рахунку позивача Департамент патрульної поліції України виконав вказане рішення лише 11.08.2021. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період відповідач не сплатив.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 24.11.2021 (вх. № 12136ел), у якому зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 380/3644/20, відповідач 11.08.2021 на банківський рахунок позивача перерахував кошти в розмірі 10108,20 грн. Із прийняттям вище вказаного рішення статті 116, 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 380/3644/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції України (місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) -задоволено повністю; зобов'язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 31.12.2017; зобов'язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року.
Нараховану доплату за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 31.12.2017 та індексацію грошового забезпечення з червня 2016 року по жовтень 2017 року в розмірі 10 108,80 грн відповідачем здійснено 11.08.2021 на виконання рішення суду.
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, останній звернувся до суду з даним позовом.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Тому у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як встановлено судом, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 380/3644/21 відповідачем 11.08.2021 здійснено виплату позивачу доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 31.12.2017 та індексації грошового забезпечення з червня 2016 року по жовтень 2017 року в розмірі 10 108,80 грн.
Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
У свою чергу, позивач звернувшись до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 30 326,40 грн, яка значно перевищує суму вказаної вище доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби із застосуванням принципу співмірності.
Разом з цим, формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Період з 31.10.2020 по 10.08.2021 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 283 календарних дні.
Відповідно до довідки про доходи від 22.01.2021 № 120 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 30 490,36 грн (16683,25 грн у серпні 2020 року та 13807,11 грн у вересні 2020 року).
Кількість календарних днів за серпень - вересень 2020 року становить 62 дні. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 499,84 грн (30 490,36 грн / 61 день).
Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 141 454,72 грн (499,84 грн х 283 календарних днів).
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 10 108,80 грн (доплата за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення) / 141 454,72 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 7,15 %.
На підставі викладеного, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20), суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може вважатися виплата у розмірі 10114,01 грн, що складає 7,15 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 141 454,72 грн.
Щодо стягнення з Департаменту патрульної поліції України на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 22 000 грн, зазначає таке.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що відновлення порушених трудових прав позивача здійснюється з грудня 2020 року, робота патрульного поліцейського пов'язана з реальними ризиками для його життя і здоров'я, оскільки, виконуючи свої посадові обов'язки поліцейські мають справу з особами, які порушують закон. Попри цю небезпеку, відповідачем не здійснювалась доплата за роботу в нічний час, хоча, саме під час нічних чергувань ризик завдання шкоди життю і здоров'ю поліцейського є значно вищими. Враховуючи наведене, вважає, що справедливою сатисфакцією за принципом справедливості за моральні страждання внаслідок бездіяльності суб'єкта владних повноважень є стягнення моральної шкоди у розмірі 22 000 грн.
Суд зауважує, що позивач не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.
Сам лише факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНРОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції України (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, ЄДРПОУ 40108646) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути із Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 31.10.2020 по 10.08.2021 у сумі 10114 (Десять тисяч сто чотирнадцять) гривень 01 копійка.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 908,00 грн судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 24.01.2022.
Суддя Кедик М.В.