справа №380/11373/21
19 січня 2022 року зал судових засідань №11
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,
представника позивача Кунащук І.В.,
представника відповідача Іванейко Я.Я.,
розглянувши у місті Львові у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства “Прикарпатпромарматура” до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги
І.Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства “Прикарпатпромарматура” код ЄДРПОУ 00218319, місцезнаходження: 79024, м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 176 до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 19.05.2021 №Ю-193-11 (далі - спірна або оскаржувана вимога).
Позов обґрунтований тим, що оскаржувана податкова вимога є незаконною зважаючи на те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 у справі №5015/1763/12 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, зокрема, щодо сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок або ЄСВ), а тому вимоги по сплаті ЄСВ не могли бути погашені.
Також посилається на те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 затверджено мирову угоду від 03.05.2019 року у справі №5015/1763/12 укладену між комітетом кредиторів та боржником Приватним акціонерним товариством «Прикарпатпромарматура». Як наслідок вважає, що мала місце новація зобов'язання, тобто відбулася трансформація попередніх грошових зобов'язань у нові з відповідно новими умовами їх виконання. При цьому посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 по справі №918/2067/14 та від 24.04.18 по справі №922/1816/17. За таких обставин вважає, що розтерміновані суми ЄСВ не є недоїмкою, оскільки строк їх виконання ще не настав.
Представник позивача також звертає увагу на те, що після відновлення господарської діяльності та затвердження мирової угоди позивач належним чином сплачує єдиний внесок. Вказує на те, що облік сум заборгованості зумовлений тим, що відповідач не вилучив суми розстроченого ЄСВ, що призвело до зарахування фактично сплаченого у порядку черговості погашення боргу по ЄСВ.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позову заперечив повністю, вказує на те, що контролюючим органом в інтегрованій картці платника податку проведено відстрочення сум заборгованості позивача перед Пенсійним фондом згідно з умовами мирової угоди, внаслідок чого борг позивача станом на 01.06.2021 склав 93 719,9 грн., що становить самостійно задекларовані, однак своєчасно не сплачені позивачем суми коштів по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вказує, що суми, які сплачує позивач на виконання мирової угоди зараховуються контролюючим органом в порядку черговості погашення податкового боргу.
18.01.2022 до суду від представника відповідача надійшли пояснення, у яких він позовні вимоги підтримав повністю. Доводи викладені у пояснення повторюють аргументи, вказані у позовній заяві. Додатково представник відповідача вказує на те, що мораторій на погашення заборгованості перед кредиторами припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство. При цьому зауважує, що під час провадження у справі про банкрутство діяв мораторій, а після припинення такого - діяли умови мирової угоди, якими відстрочено та в подальшому розстрочено усі суми ЄСВ, які не можуть вважатись заборгованістю, оскільки сплачуються відповідно до умов мирової угоди.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила повністю, просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 19.07.2021 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 13.08.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 порушено провадження у справі №5015/1763/12 про банкрутство позивача та уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду Львівської області від 05.02.2014, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду, у справі №5015/1763/12 ВАТ «Прикарпатпромарматура» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 року затверджено мирову угоду від 03.05.2019 року у справі №5015/1763/12 укладену між комітетом кредиторів та боржником приватним акціонерним товариством «Прикарпатпромарматура».
Відповідно до вказаної мирової угоди вимоги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у розмірі 2565761 грн. 70 коп. сплачуються боржником після спливу періоду відстрочення щомісячно рівними частинами протягом перших 35 місяців у розмірі 71271 грн. 16 коп. кожна, не пізніше 20 числа кожного поточного місяця. Останній платіж (в 36 місяці) здійснюється у розмірі 71271 грн. 10 коп. не пізніше 20 числа поточного місяця згідно графіку погашення вимог кредиторів; вимоги Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області у розмірі 338899 грн. 46 коп. сплачуються боржником щомісячно рівними частинами після спливу періоду відстрочення протягом перших 35 місяців у розмірі 9413 грн. 87 коп. кожна, не пізніше 20 числа кожного поточного місяця. Останній платіж (в 36 місяці) здійснюється у розмірі 9414 грн. 01 коп. не пізніше 20 числа поточного місяця згідно графіку погашення вимог кредиторів.
Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» прийнято вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) від 19.05.2021 за №Ю-193-11, відповідно до якої станом на 30.04.2021 заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені становить 220404,11 грн. (недоїмка - 213607,12грн.; штрафи - 6796,99 грн.; пеня - 0 грн.).
Суд з'ясував, що після закриття провадження у справі про банкрутство позивач відновив господарську діяльність та, починаючи з серпня 2019 року, подає звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за наступні період та сплачує відповідні грошові зобов'язання з єдиного внеску, зокрема:
1) за серпень 2019 року на суму 1730,45 грн., згідно з платіжним дорученням №2 від 18.09.2019;
2) за вересень 2019 року на суму 1045,00 грн., згідно з платіжним дорученням № 13 від 17.10.2019;
3) за жовтень 2019 року на суму 1045,00 грн., згідно з платіжним дорученням №23 від 14.11.2019;
4) за листопад 2019 року на суму 1045,00 грн., згідно з платіжним дорученням №41 від 11.12.2019;
5) за грудень 2019 року на суму 1045,00 грн., згідно з платіжним дорученням №55 від 10.01.2020;
6) за січень 2020 року на суму 1106,59 грн., згідно з платіжним дорученням №75 від 12.02.2020;
7) за лютий 2020 року на суму 1292,50 грн., згідно з платіжним дорученням №109 від 20.03.2020;
8) за березень 2020 року на суму 1374,91 грн., згідно з платіжним дорученням №123 від 17.04.2020;
9) за квітень 2020 року на суму 1383,24 грн., згідно з платіжним дорученням №141 від 20.05.2020;
10) за травень 2020 року на суму 1384,11 грн., згідно з платіжним дорученням №158 від 19.06.2020;
11) за червень 2020 року на суму 1375,00 грн., згідно з платіжним дорученням №73 від 17.07.2020;
12) за липень 2020 року на суму 1375,00 грн., згідно з платіжним дорученням №204 від 19.08.2020;
13) за серпень 2020 року на суму 1375, 00 грн., згідно з платіжним дорученням №227 від 16.09.2020;
14) за вересень 2020 року на суму 1430, 00 грн., згідно з платіжним дорученням №246 від 15.10.2020;
15) за жовтень 2020 року на суму 1430, 00 грн., згідно з платіжним дорученням №246 від 15.10.2020;
16) за листопад 2020 року на суму 1438,56 грн., згідно з платіжним дорученням №272 від 18.11.2020;
17) за грудень 2020 року на суму 1438, 56 грн., згідно з платіжним дорученням №290 від 18.12.2020;
18) за І квартал 2021 року на суму 4 808, 06 грн. згідно з платіжними дорученнями №338 від 19. 02.2021, №367 від 18.03.2021, №389 від 19.04.2021.
Не погодившись з наведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи справу по суті, суд керується таким.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом першим пункту1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Приписами частини 11 статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Згідно з пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Відповідно до підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - ПК України), контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється. Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, проводить звірення платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсійним фондом спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням із фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Згідно з пунктом 3-1 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI податкові органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.
Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом (частина 1 статті 5 Закону №2464-VI).
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, пов'язаних з проведенням адміністративної реформи» в редакції від 04.07.2013 року № 406-VІІ (далі - Закон №406-VІІ), процедури адміністрування, які здійснюють органи доходів і зборів, встановлені цим Законом, поширюються на періоди до набрання чинності цим Законом. Заходи адміністрування органами доходів і зборів здійснюються не раніше дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи». Органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування.
Відповідно до пункту 4 Закону №406-VІІ (згідно з яким, повноваження адміністрування передані органам податкової служби (на той час органам доходів і зборів) пенсійний фонд України протягом десяти днів з дня набрання чинності ним Законом передає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, реєстр страхувальників станом на дату набрання чинності цим Законом.
Пунктом п'ятим Закону №406-VІІ передбачено, що суми єдиного внеску, які надійшли на рахунки територіальних органів Пенсійного Фонду України, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах для зарахування таких сум, підлягають перерахуванню на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 року здійснюється податковими органами, а суми, які надійшли на рахунки територіальних органів Пенсійного Фонду України в погашення заборгованості до вказаної дати підлягають перерахуванню на відповідні рахунки органів доходів і зборів.
Суд відхиляє аргумент представника позивача про протиправність оскаржуваної вимоги з підстав наявності введеного згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 у справі №5015/1763/12 мораторію на погашення вимог кредиторів, виходячи з наступних міркувань.
Так, у період проведення ліквідаційної процедури відносно позивача правова регламентація умов та порядку відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів забезпечувалася Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-ХІІ від 14.05.1992 (далі - Закон України №2343-ХІІ).
Як встановив суд, провадження про банкрутство позивача порушено 04.05.2012.
У свою чергу, питання запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343-ХІІ в редакції, чинній до 19.01.2013, регулювалися нормами статей 1, 12 зазначеного закону. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 згаданого Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 зазначеного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
19.01.2013 набрав чинності Закон №4212-VI, яким Закон №2343-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI доповнено згідно із Законом від 02.10.2012 №5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності згаданим Законом.
Однак такий зміст пункту 1-1 не означає, що він поширює свою дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов'язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку яких він регулює, а також для всіх суб'єктів правозастосування.
Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду щодо застосування норм пункту статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, яка діяла до 19.01.2013) та статті 19 зазначеного Закону в редакції Закону №4212-VI (набрав чинності 19.01.2013) у постанові від 23.10.2019 у справі №2340/4157/18 (адміністративне провадження №К/9901/14992/19).
Також, за результатами розгляду адміністративної справи №2340/4157/18 Верховний Суд зробив правовий висновок, який полягає в тому, що встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання боржника (зобов'язання, які виникли після цієї дати). Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність юридичних наслідків запровадженого мораторію щодо погашення заборгованості за грошовими зобов'язаннями диференціюється в залежності від того, чи таке зобов'язання є поточним, чи конкурсним.
У цьому контексті суд звертає увагу на наступні обставини. Так, згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.03.2016 у справі №5015/1763/12 кредитні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до позивача становили 2896888,96 грн., з яких 1898002,28 грн. є сумою конкурсних грошових зобов'язань, а 998886,68 грн. є сумою поточного грошового зобов'язання.
Із урахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 у згаданій справі про затвердження мирової угоди сума заборгованості позивача перед Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області визначалася наступним чином:
1) 1898002,28 грн. - конкурсні грошові зобов'язання;
2) 998886,68 грн. - поточні грошові зобов'язання;
3) 331127,26 грн. - конкурсні грошові зобов'язання, які згідно з підпунктом 3.1.5 мирової угоди прощаються.
При цьому до складу поточних грошових зобов'язань у розмірі 998886,68 грн. входило 194235,53 грн. заборгованості зі сплати ЄСВ за період з жовтня 2012 року по серпень 2013 року, що підтверджується ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.03.2016.
За таких обставин суд висновує про те, що у вимірі спірних правовідносин факт запровадження мораторію на погашення вимог кредиторів не є визначальним, зважаючи на наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка виникла після порушення справи про банкрутство.
Суд не погоджується із аргументами представника позивача про те, що затвердження мирової угоди є новацією з огляду на наступне.
Так, згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 згаданого Кодексу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін. Право сторін на укладання мирової угоди встановлено Господарським процесуальним кодексом України.
За приписами статті 192 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Відповідно до статті 193 ГПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені такою угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
З аналізу приписів ГПК України вбачається, що мирова угода це письмова домовленість між сторонами спору, яка укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі укладається у формі та на умовах, передбачених самими сторонами, проте на умовах, що не суперечать діючому законодавству; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини.
Таким чином, само по собі існування мирової угоди як окремого правочину неможливе. Натомість ГПК України передбачає обов'язковість затвердження такої угоди шляхом постановлення ухвали, яка у свою чергу, є виконавчим документом.
Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, визнавати недійсною, змінювати та розривати у позовному провадженні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Застосування новації як способу припинення зобов'язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявності умов про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання.
Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014 по справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14) про стягнення заборгованості за договором про організацію взаєморозрахунків висловлено правову позицію про те, що характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому, нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами, договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.
На відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Тобто мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами
Мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є новацією, не змінює правовідносин, які виникли між сторонами спору до їх звернення до суду, не породжує нових прав і обов'язків між сторонами, а лише укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода, як частина ухвали суду, якою вона затверджена, є виконавчим документом, який підлягає виконанню у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
За таких обставин суд констатує, що мирова угода, затверджена ухвалою суду, не є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25.10.2019 по справі №920/115/18 та від 21.05.2019 по справі №916/2889/13.
Разом з цим, відповідно до статті 77 Закону №2343-XII під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.
Згідно з частиною 2 статті 78 Закону №2343-XII, у разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника.
Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування України.
Відповідно до частини 5 статті 81 Закону №2343-XII, з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди.
Таким чином, вимоги конкурсних кредиторів, що є предметом мирової угоди, затвердженої у рамках провадження про банкрутство, виконуються у порядку та строки, визначені цією мировою угодою та Законом №2343-XII.
У вимірі спірних правовідносин суд наголошує на тому, що предметом мирової угоди згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 у справі №5015/1763/12 є як поточні, так і конкурсні зобов'язання. Відтак, після затвердження мирової угоди позивач був зобов'язаний сплачувати ЄСВ у строки та порядку, визначеними відповідною угодою. Суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечує проти належності виконання положень затвердженої мирової угоди, зокрема, щодо сум, які підлягають сплаті, а також своєчасності їх нарахування. Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що приймаючи спірну вимогу відповідач не враховував наявність умови мирової угоди та безпідставно зараховував сплачені у відповідності до мирової угоди суми ЄСВ в порядку черговості сплати відповідної недоїмки.
Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про протиправність оскаржуваної податкової вимоги та необхідність її скасування.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2270 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу, прийняту Головним управлінням ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.05.2021 №Ю-193-11.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35 на користь приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» код ЄДРПОУ 00218319, місцезнаходження: 79024, м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 176 судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят)грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 24 січня 2022 року.
Суддя А.Г. Гулик