справа№380/20333/21
21 січня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
Встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України, у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року у розмірі 1156, 93 грн.
- зобов'язати Базу з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 рік за період з січня 2015 року по лютий 2018 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
- стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України судові витратну виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот гривень) 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом Бази з ремонту радіоелектронної техніки НГ України від 27.07.2020 № 64 старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Бази з ремонту радіоелектронної техніки НГ України та всіх видів забезпечення. Позивач зазначив, що під час проходження служби йому індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, а у подальшому відповідач нарахував та виплатив йому індексацію грошового забезпечення, однак у неповному розмірі. На переконання позивача, нарахування та виплата індексації за період з січня 2015 року по лютий 2018 року включно проведена з порушення Порядку №1078, оскільки у грудні 2015 року внесено зміни у Порядок № 1078 постановою №1013, відповідно до п. 5 якого місяцем для обчислення індексу споживчих цін для нарахування індексації є місяць підвищення тарифних ставок (окладів). З огляду на те, що останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося 01.01.2008 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294, позивачу нарахування індексації за спірний період повинно було проводитися з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), а не січня 2016 року як визначено відповідачем. У зв'язку з наведеним, просить позовні вимоги задовольнити.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що 19.11.2021 ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі та є безпідставними, оскільки нарахування та виплата позивачу індексації за спірний період проведена відповідно до вимог законодавства. Відповідач вважає, що Порядок №1078 не передбачає повернення до раніше встановлених базових місяців та немає зворотної сили в часі, а тому може застосовуватися тільки до правовідносин після грудня 2015 року. З огляду на те, що у спірний період розміри тарифних окладів військовослужбовців не змінювалися, підстав для зміни місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення не було. Зазначив, що визначення базового місяця належить до його дискреційних повноважень. У зв'язку з наведеним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
Суд встановив, що наказом Бази з ремонту радіоелектронної техніки НГ України від 27.07.2020 № 64 старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Бази з ремонту радіоелектронної техніки НГ України та всіх видів забезпечення.
Відповідно до витягу з послужного списку та особистих карток грошового забезпечення за 2015-2018, ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у спірний у даній справі період на Базі з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України.
Як вбачається із довідки про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 у загальному розмірі 1156,93 грн, відповідно до якої позивачу за період з січня 2015 року по лютий 2018 року включно нараховано та виплачено індексацію з урахуванням січня 2016 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця).
Позивач вважає, що нарахування індексації грошового забезпечення йому проведено у неналежному розмірі, оскільки неправильно визначено базовий місяць для її нарахування, що порушує його законні права, тому звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині 5 статті 2 Закону №1282-XII вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону України №1282-XII Кабінет Міністрів України постановою затвердив Порядок №1078, яким затверджено Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 пункту 4 Порядку №1078).
Статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція висловлена й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Крім того суд зазначає, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Аналогічного змісту викладена позиція у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17 та від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу (в редакції чинній до 01 грудня 2015 року). Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації( п.10-2 Порядку 1078).
Абзац пункту 10-1 Порядку № 1078 застосований в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, яка була чинна до 01 грудня 2015 року.
Після 01 грудня 2015 року до Порядку № 1078 внесено зміни та, зокрема, змінено редакцію пункту 10-2, згідно з яким змінилися правила індексації оплати праці (грошового забезпечення) для працівників.
Суд зазначає, що з 01.12.2015 року діє редакція пункту 10-2 Порядку № 1078, яка встановлює, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Відтак, з 01.12.2015 положення пункту 10-2 Порядку № 1078 застосовуються до новоприйнятих працівників.
Суд звертає увагу, що з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а з моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (далі - постанова № 1294), яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені, зокрема, Додатками № 1-7 до Постанови №1294.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Додатком 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 затверджена Схема посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, з якої випливає, що з січня 2008 року не відбувалася зміна посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на проведення індексації його грошових доходів за період з 01.01.2015 року по 28.02.2018 року, виходячи з базового місяця січня 2008 року.
Європейського суду з прав людини у рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорваті») (Trgo v. Croatia) виклав позицію щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосується.
З урахування вищенаведеного суд вважає, безпідставними доводи відповідача у цій частині, оскільки не підвищення посадових окладів військовослужбовців не надавало право відповідачу порушувати норми діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства та нараховувати позивачу індексацію з січня 2015 року за нормами Порядку №1078, які втратили чинність.
Щодо доводів відповідача, що визначення базового місяця належить до його дискреційних повноважень, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а зазначив, «що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
У цьому контексті Суд додатково зауважує, що за змістом пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця.
Отже, базовий місяць для такої індексації визначається нормативно і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).
Тому у разі настання, визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений базовий місяць. Якщо відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Застосовуючи ці підходи до справи ОСОБА_1 , Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що зобов'язання відповідача нарахувати й виплатити індексацію грошового забезпечення з одночасним визначенням базового місяця для цієї індексації є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.»
Зважаючи на вищенаведене, суд з урахування позиції Верховного Суду від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а вважає безпідставними доводи відповідача, що визначення базового місяця належить до його дискреційних повноважень.
Верховний Суд у справі № 580/1881/19 від 21.10.2020 зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
З урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року у розмірі 1156, 93 грн та відповідно зобов'язання Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року за період з січня 2015 року по лютий 2018 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5)пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частині 4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Гірник О.О. на підставі договору про надання правничої допомоги№364 від 15.06.2021.
Вид наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги та їх вартість підтверджуються актом виконаних робіт від 15.06.2021, згідно до якого позивачу надано наступні послуги: надання консультацій -500,00 грн., пошук рішень та судової практики в Єдиному державному реєстрі судових рішень -500,00 грн, підготовка та подання адміністративного позову тривалість - 1500 грн.,
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, виходячи з вартості 1 години - 500,00 грн.
Загальний розмір понесених позивачем витрат професійну правничу допомогу становить 2500,00 грн.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ, а розгляд справи здійснено за правилами ст. 263 КАС України, що призначений для розгляду справи незначної складності та дана справа є зразковою.
Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 2500,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на незначну складність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН: НОМЕР_1 ) до Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України (79026, Львівська обл., місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 146, код ЄДРПОУ: 34462067) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України (79026, Львівська обл., місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 146, код ЄДРПОУ: 34462067) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН: НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року.
Зобов'язати Базу з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України (79026, Львівська обл., місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 146, код ЄДРПОУ: 34462067) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 рік за період з січня 2015 року по лютий 2018 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Бази з ремонту радіоелектронної техніки Національної гвардії України (79026, Львівська обл., місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 146, код ЄДРПОУ: 34462067) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 1000,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.М. Брильовський