справа № 380/11672/21
10 січня 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,
представника позивача Торопчина О.Д.,
представника відповідача Кульченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) до Департаменту патрульної поліції код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3 (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06.01.2022, просить:
- визнати протиправним та скасувати, (з часу видачі), наказ відповідача, - в особі Департаменту патрульної поліції від 14.06.2021 № 494 о/с Про особовий склад, в частині призначення по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектором взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4, поновивши його, (похідні вимоги) на посаді інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції;
- зобов'язати відповідача, в особі Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити позивачу різницю у грошовому забезпеченні, (між посадами інспектора взводу №1 роти № 3 батальйону № 4 УПП у Львівській області та інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області), з часу призначення (16.06.2021) позивача на посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону №4 УПП у Львівській області.
Ухвалою від 20.07.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Ухвалою від 26.10.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржений наказ не містить посилання на норми Закону, якими регламентовано звільнення позивача з одної та призначення на іншу посаду, а також не долучено окрім подання жодних документів, які б свідчили про доцільність такого переміщення з точки зору інтересів служби та задля ефективності та оптимізації штатної чисельності підрозділів поліції. Видача оскарженого наказу породила, серед іншого, порушення істотних умов служби (праці). Відповідачем у поданні про призначення позивача на посаду не наведено чому в питаннях оптимізації штатної чисельності та інтересів служби поміж інших поліцейських обрано саме позивача.
19.08.2021 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що клопотання про призначення позивача інспектором взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4 порушено з метою вдосконалення та оптимізації організації несення служби на території Франківського району міста Львова, реагування на заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення чи події, забезпечення невідкладного прибуття працівника поліції до заявника або на вказане місце події та для більш ефективної служби. Представник відповідача вказала на те, що переміщення позивача відбулося на рівнозначну посаду. Посадовий оклад позивача після призначення на посаду інспектором взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4 не змінився. Представник відповідача вважає, що позивач помилково застосовує до спірних правовідносин загальні положення трудового законодавства.
27.09.2021 представник відповідача подала до суду пояснення, в яких зазначила, що у зв'язку зі створенням відділення тактичної підтримки батальйону №1 Управління, в роті тактико-оперативного реагування Управління з'явились вакантні посади. Наголосила, що переміщення позивача з посади здійснено для більш ефективної служби.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач проходив службу на посаді інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області.
19.02.2021 начальник управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції склав та направив начальнику Департаменту патрульної поліції подання про призначення на посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування цього ж управління лейтенанта поліції ОСОБА_1 . У такому поданні зазначено, що клопотання про призначення ОСОБА_1 порушено з метою вдосконалення та оптимізації організації несення служби на території Франківського району міста Львова, реагування на заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення чи події, забезпечення невідкладного прибуття працівника поліції до заявника або на вказане місце події та для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, встановивши посадовий оклад у розмірі 2400,00 грн та надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 40 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби.
14.06.2021 начальник Департаменту патрульної поліції прийняв наказ “Про особовий склад” №494о/с про призначення по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектором взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4, встановивши посадовий оклад у розмірі 2400,00 грн та надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 40 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби, звільнивши з посади інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області, з 16.06.2021 (далі - оскаржений наказ).
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон України № 580-VIII) у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вказаним та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України №580-VIII).
Згідно з частиною третьою статті 59 Закону України №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону України №580-VIII проходження служби в поліції регулюється вказаним Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з приписами частини першої статті 65 Закону України №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади:
- для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;
- за ініціативою поліцейського;
- у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;
- у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);
- за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
- з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;
- у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 вказаного Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський:
- у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
- за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
- через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей;
- за ініціативою поліцейського;
- як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
- у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 вказаного Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції (частина друга статті 65 Закону України №580-VIII).
Згідно з приписами частини восьмої статті 65 Закону України №580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев'ята статті 65 Закону України № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 вказаного Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я (частина друга статті 32 КЗпП України).
Суд зазначає, що для цілей застосування статті 65 Закону України №580-VIII поняття “переміщення” і “переведення” є тотожними й під ними розуміється зміна таких умов служби в поліції як посада (посадових обов'язків) та/або місця несення служби.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 17.10.2019 у справі №420/5192/18, від 26.01.2021 у справі № 826/10785/17, від 23.06.2021 у справі №240/14986/20.
Суд також вказує, на те, що Закон України №580-VIII встановлює підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте ним не визначено, чи вимагається згода поліцейського на таке переміщення.
Оскільки Закон України №580-VIII не регулює питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну, вищу або нищу посаду, то у цій частині до спірних правовідносин належить застосовувати загальні положення трудового законодавства.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 30.09.2020 у справі №640/20160/18, від 11.08.2020 у справі №620/2624/19.
Водночас частиною першою статті 32 КЗпП України встановлена можливість переведення на іншу роботу (посаду), у тому числі у межах однієї установи, тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення та в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, вирішення питання стосовно місця й посади проходження позивачем служби в поліції та переміщення на рівнозначну посаду було можливим за умови надання ним згоди на таке переміщення.
Суд звертає увагу на те, що позивач не надав згоди на звільнення його з посади інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області та призначення інспектором взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4. Вказану обставину відповідач не заперечив.
З приводу аргументів позивача про невідповідність подання від 19.02.2021 про призначення на посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування цього ж управління лейтенанта поліції ОСОБА_1 вимогам підзаконного нормативно-правового акта, то суд зазначає таке.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235 затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок №1235), який розроблено відповідно до статті 59 Закону України №580-VIII з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими.
Вказаним наказом також затверджено Перелік документів з питань проходження служби, одним з яких є Подання про призначення на посаду.
Дослідивши зміст подання від 19.02.2021 про призначення на посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування цього ж управління лейтенанта поліції Витвицького Р.В., порівнявши його зі реквізитами Подання про призначення на посаду, затвердженого наказом від 23.11.2016 №1235, суд встановив, що у такому відсутня інформація щодо громадянства позивача та щодо наявності/відсутності діючих дисциплінарних стягнень.
При цьому, відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Водночас в матеріалах справи відсутні відомості про те, на підставі яких документів відповідачем встановлювались результати виконання покладених на позивача обов'язків та/або його професійні, особисті якості, які б давали підстави для переміщення його на іншу посаду.
Суд також вважає слушними аргументи позивача про те, що оскаржений наказ не містить посилання на підставу, передбачену частиною першою статті 65 Закону України №580-VIII, для переміщення позивача, а також на обставини, що зумовили таке переміщення, що свідчить про необґрунтованість такого.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідач під час судового розгляду не довів, що оскаржений наказ відповідає такому критерію правомірності рішень суб'єкті владних повноважень, викладеному у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), як пропорційність, зокрема не обґрунтував дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів (на продовження служби в поліції саме на раніше зайнятій посаді) позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення (наказ).
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Отже, враховуючи призначення позивача на посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 4 без його згоди, беручи до уваги недоліки в оформленні подання від 19.02.2021 та оскарженого наказу, а також з огляду на не доведення відповідачем дотримання критерію пропорційності при прийнятті оскарженого наказу, суд дійшов висновку про те, що наказ Департаменту патрульної поліції № 494о/с від 14.06.2021 “По особовому складу” в частині призначення по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0002154) інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №4 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до положень частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи висновок суду про незаконність звільнення позивача, останній підлягає поновленню на посаді інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції з 16.06.2021.
З метою повного відновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю у грошовому забезпеченні між посадою інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №4 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та посадою інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції за період з 16.06.2021 по день фактичного поновлення на посаді.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення повністю.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем (замовник) та адвокатом Торопчином Олексієм Дмитровичем (виконавець) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 01.02.2021 №2, згідно з умовами якого замовник дає завдання виконавцеві діяти в його інтересах та зобов'язується оплатити його послуги, а виконавець зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому визначену правову допомогу.
Згідно з актом наданих послуг від 23.12.2021 виконавець надав замовнику таку професійну правову допомогу:
- усні консультації позивача (1 год.) - 500,00 грн;
- інформаційні запити в ДПП, два адвокатські запити в УПП у Львівській області ДПП та ДПП (3 год.) - 2000,00 грн;
- позовна заява з додатками (4 год.) - 2500,00 грн;
- клопотання про долучення доказів (1 год.) - 500,00 грн;
- запит про витребування доказів (1 год.) - 500,00 грн;
- участь у судових засіданнях (4 год.) - 4000,00 грн.
Відповідно до пункту 2 вказаного акта вартість послуг з наданої правничої допомоги становить 10000,00 грн.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що представник відповідача заперечила проти стягнення на користь позивача 10000,00 грн витрат на правничу допомогу, виходячи з неспівмірності та реальності понесених витрат.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати пов'язані з усними консультаціями, підготовкою запитів включаються до витрат пов'язаних зі складанням позовної заяви.
Враховуючи зміст спірних правовідносин, усталеність позиції в таких категоріях справ, суд вважає, що витрати на складення позовної заяви у розмірі 2500,00 грн (5 сторінок А4), клопотання про долучення доказів у розмірі 500,00 грн (1 сторінка А4) не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Суд також вважає, що витрати адвоката на участь у судових засіданнях у розмірі 4000,00 грн (4 год.) не відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з обставин справи.
Суд зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited” проти України”, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 5000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту патрульної поліції № 494о/с від 14.06.2021 “По особовому складу” в частині призначення по управлінню патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0002154) інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №4.
Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції з 16.06.2021.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю у грошовому забезпеченні між посадою інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №4 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та посадою інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції за період з 16.06.2021 по день фактичного поновлення на посаді.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Ф.Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення суду складене 20 січня 2022 року.
Суддя Мричко Н.І.