Іменем України
27 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/8327/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації Луганської області в частині відмови донарахування та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі, відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII,як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, а саме - вісім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації Луганської області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 до 5 травня інвалідам війни виплату разової грошової допомоги за 2021 рік у розмірах: Інвалідам війни 2 групи - вісім мінімальних пенсій за віком у відповідності до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ, за вирахуванням раніше сплаченої суми у розмірі 3640 (три тисячі шістсот сорок) грн, а. саме 10246 (десять тисяч двісті сорок шість ) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є особою з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до п.1 ч.2 ст. Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993 року, перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації та відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№3551-ХІІ від 22.10.1993 року має право на щорічну разову допомогу до 5 травня 2021 року як особа з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірах, передбачених Законом. В квітні 2021 року позивачу була нарахована та виплачена, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи щорічна до 5 травня разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14 листопада 2019 року та відповідно до вимог постанови КМУ №112 від 19.02.2020 року, а саме у розмірі 3906 (три тисячі дев'ятсот шість) грн.
Позивач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин діяла редакція статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відтак, з 27 лютого 2020 року відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV) позивач набув право на соціальне забезпечення, а саме на виплату щорічної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
З урахуванням викладеного, позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 22.12.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 24-25).
19.01.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 29-30), в якому відповідач заперечував проти позову з таких підстав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань встановлено, зокрема, що розмір виплати учасникам бойових дій становить 3906,00 грн.
Управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не має можливості здійснити виплату зазначеної суми без додаткового фінансування з Державного бюджету.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (арк. спр. 18).
Відповідно до довідки № 326 від 31.12.2021 позивач отримав грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 3906,00 грн (арк. спр. 31 зв.бік).
Листом від 30.11.2021 № 07-16/2816, на заяву позивача від 25.11.2021, відповідач повідомив позивача, що підстав для проведення перерахунку вказаної грошової допомоги немає (арк. спр. 19,20).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі 3906 грн, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV), щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшомурішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача із заявами до відповідача про перерахунок допомоги, діяла стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи - 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-Р/2020визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниу частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Кабінет Міністрів України у постанові від 08.04.2021 № 325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, проводиться у таких розмірах:
- особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
-I групи - 4421 гривня;
-II групи - 3906 гривень;
-III групи - 3391 гривня.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XIIі Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому статтею 13 Закону № 3551-XIIуредакції Закону № 367-ХІV.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року становить 1769,00 грн.
Отже, розмір разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю ІІ групи у 2021 році становить 14152,00 грн (1769,00 грн х 8).
Відтак, виплата позивачеві в 2021 році разової грошової допомоги в розмірі 3906,00 грн не відповідає статті 13 Закону № 3551-XIIу редакції Закону № 367- XIV та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Недоплачена сума становить 10246,00 грн.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону № 3551-ХІІ.
Вказана позиція узгоджується із висновками щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 та постанові Великої Падати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі №440/2722/20.
Доводи відповідача про неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставними.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова у цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам законуслід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що ненарахування та невиплата у повному обсязі відповідачем позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є протиправною бездіяльністю відповідача. Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня у 2021 році в розмірі меншому, ніж це передбачено законом.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 9 Закону України «Про судовий збір», то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями2,3,5,9,77,90,139,241-246,255,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197018, місцезнаходження: майдан Злагоди, буд. 25, м. Сватове, Луганська область, 92600) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу, як особі з інвалідністю ІІ групи до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Шембелян