Іменем України
27 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4306/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
13.08.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 пенсії у розмірі 90% місячної (чинної) заробітної плати на підставі Довідки Луганської обласної прокуратури від 04.11.2020 № 21-783 вих.20, без обмеження максимально розміру пенсії;
- скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку №909190195334 від 30.12.2020 щодо перерахунку пенсій виходячи з розміру 60 відсотків місячної (чинної) заробітної плати (оклад з обмеженням) та з максимального розміру пенсії, рівному 10 прожитковими мінімумами;
- зобов'язати відповідача здійснити, починаючи з жовтня 2020 року, перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії в розмірі 90% від розміру заробітної плати, зазначеної у Довідці Луганської обласної прокуратури від 04.11.2020 № 21-783 вих.-20 без обмеження її максимального розміру;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу недоплачену різницю між фактично отриманою та перерахованою пенсією за період з жовтня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з вересня 1979 року позивач працював в прокуратурі Луганської області на різних посадах. У червні 2002 року у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ позивачу було призначено пенсію за вислугою років, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати.
З вересня 2014 року позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області як отримувач пенсії за вислугою років.
З урахуванням висновків Мінсоцполітики України від 19.10.2020 № 14628/0/2-20/54, та інформації Офісу Генерального прокурора України, Пенсійний фонд України надіслав начальникам головних управлінь ПФУ в областях та місті Києві листа щодо наявності підстав для здійснення перерахунку пенсії прокурорам обласних прокуратур з 01.10.2020 на підставі довідок про заробітну плату.
Позивач подав заяву про перерахунок пенсії на підставі довідки Луганської обласної прокуратури від 04.11.2020 № 21-783 вих20.
20.04.2021 позивач знову звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку із заявою про перерахунок пенсії (вх. № 240/4-1216-21 від 22.04.2021) у розмірі 90% місячної заробітної плати посади начальника відділу Луганської обласної прокуратури відповідно до тієї ж довідки № 21-783 вих.-20 від 04.11.2020, без обмеження її максимального розміру.
У травні 2021 року позивач отримав повідомлення № 244-240/4-02/8-1216/21 від 28.04.2021 про результати розгляду заяви щодо перерахунку пенсії, із змісту якого позивачу стало відомо, що управлінням проведено перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10 2014 № 1697- VI, який діє на момент перерахунку, при цьому зменшено розмір (відсотків) і перерахунку раніше призначеної пенсії з 90% на 60% та обмежено розмір пенсійної виплати 10 розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. У проведенні перерахунку пенсії у розмірі 90% від заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії відмовлено.
Позивач вважає, що відповідачем при перерахунку пенсії незаконно зменшено відсоток розміру пенсії з 90% до 60% та застосовано обмеження суми пенсії максимальним розміром.
До Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) відповідачем подано відзив на позов, в якому останній заперечував проти позовних вимог (арк. спр. 52-55).
В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні як одержувач пенсії за вислугу років, яка обчислена за нормами Закону України «Про прокуратуру», загальний стаж складає 43 роки 01 місяць 12 днів.
21.12.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії за вислугу років та надав довідку Луганської обласної прокуратури від 04.11.2020 № 21-783вих.20 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) станом на 11.09.2020, що враховується для перерахунку пенсії. За результатами розгляду заяви позивача позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.10.2020, після перерахунку розмір пенсії з обмеженням склав з 01.10.2020 - 17120,00 грн.
20.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою довільної форми, в якій просив здійснити перерахунок пенсії у розмірі 90% від розміру заробітної плати, зазначеної в довідці Луганської обласної прокуратури від 04.11.2020 №21-783вих. 20, без обмеження розміру перерахованої пенсії.
За результатами розгляду заяви позивача від 20.04.2021 відповідачем листом від 28.04.2021 за вих. № 244-240/4-02/8-1216/21 надано відповідь з ґрунтовним роз'ясненням правових підстав проведеного перерахунку.
Просить суд відмовити у задоволені позову за необґрунтованістю.
Ухвалою суду від 18.08.2021 позов залишено без руху (арк. спр. 27).
Ухвалою суду від 13.09.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 46-48).
Ухвалою суду від 22.10.2021 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 580/5962/20 (арк. спр. 65).
Ухвалою суду від 24.01.2022 поновлено провадження у справі та замінено відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області (арк. спр. 69-70).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру» (арк. спр. 16-17, 56).
04.11.2020 Луганською обласною прокуратурою видано довідку № 21-783 вих.20 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій станом на 11.09.2020 за відповідною посадою - начальник відділу обласної прокуратури, згідно з якою: посадовий оклад - 45403,00 грн, надбавка за вислугу років (40 %) - 18161,20 грн, матеріальні допомоги (для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань) - 5297,02 грн та 5297,02 грн, усього - 74158,24 грн (арк. спр. 22, 58).
21.12.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії надавши довідку № 21-783 вих.20 від 04.11.2020 (арк. спр. 57).
20.04.2021 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою довільної форми про перерахунок пенсії у розмірі 90% місячної заробітної плати відповідно до довідки № 21-783 вих.-20 від 04.11.2020, без обмеження її максимального розміру (арк. спр. 19-20).
Листом від 28.04.2021 за вих. № 244-240/4-02/8-1216/21 відповідачем надано відповідь про відсутність підстав для перерахунку пенсії (арк. спр. 23-25).
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 22.01.2021 та від 19.06.2021 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 60 відсотків місячної заробітної плати з обмеженням максимального розміру з 01.10.2020 -17120,00 грн, з 01.12.2020 - 17690,00 грн, 01.01.2021 - 17690,00 грн, з 01.07.2021 - 18540,00 грн, з 01.12.2021 19340,00 грн (арк. спр. 58 зв.б. - 59, 60).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 50-1 Закону "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ у редакції, чинній до 01.10.2011, було передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" у статтю 50-1 Закону № 1789-ХІІ внесено зміни, відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" у статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у частинах другій і п'ятій цифри " 80" замінено цифрами "70".
Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" у статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у частинах другій та п'ятій цифри "70" замінено цифрами "60".
За правилами частини вісімнадцятої цієї статті (у редакції, чинній до 01.01.2015) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. З 01.01.2015 умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначалися Кабінетом Міністрів України.
Водночас 15.07.2015 набрав чинності Закон № 1697-VII, відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон № 1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15.12.2015.
З набранням чинності Законом № 1697-VII пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється положеннями статті 86, за правилами частин першої, другої якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Згідно з частиною двадцятою цієї статті призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.
Вирішуючи питання щодо визначення норм права, які регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Ураховуючи наведене суд констатує, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом № 1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, оскільки застережень щодо застосування норми, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, Закон № 1697-VII не містить та не встановлює окремого порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням норми Закону № 1789-XII, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках та яка діяла на момент призначення пенсії, тобто одночасного застосування норм, які передбачені різними законами.
Такий правовий висновок узгоджується з покладеним в основу Закону № 1697-VII принципом єдності системи прокуратури України, що забезпечується, зокрема єдиним статусом прокурорів, який передбачає однакове матеріальне та соціально-побутове забезпечення, зокрема пенсійне забезпечення прокурорів.
Враховуючи наведене, розмір відсотків, який враховується під час перерахунку пенсії має бути співмірним із тим, який застосовується під час призначення пенсії працівникам прокуратури. Встановлення різних підходів до порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку пенсії після набуття чинності Законом № 1697-VII порушує справедливий баланс між інтересами працівників прокуратури, яким пенсія призначається відповідно до цього Закону та тими, яким вона була призначена відповідно до Закону № 1789-XII, ставить у нерівне становище працівників прокуратури, які отримали право на пенсію відповідно до Закону № 1697-VII.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Суд зазначає, що гарантією належного пенсійного забезпечення працівників прокуратури є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної працівнику прокуратури пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, має бути забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 580/5962/20 у постанові від 21.12.2021 відступив від висновку, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20 у подібних правовідносинах, та сформував правовий висновок, відповідно до якого до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом № 1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону № 1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII у частині перерахунку пенсії втратила чинність.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону № 1697-VII, у силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати.
Отже, позовні вимоги у частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо обмеження пенсії максимальним розміром.
За змістом статті 2 Закону № 3668-VI (який набрав чинності 01.10.2011) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Суд вважає, що положення пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон № 1789-ХІІ втратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом № 1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду при розгляді адміністративної справи № 580/5962/20 у постанові від 21.12.2021 відступив від висновку, викладеного, у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII.
Матеріали справи свідчать, що внаслідок перерахунку позивачу пенсії її розмір перевищив максимальний, внаслідок чого органом Пенсійного фонду України обмежено її максимальним розміром.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, враховуючи правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Окрім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке "поле" для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є "майном" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При розгляді цієї справи судом враховано правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 140/16989/20.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", «Про статус народного депутата України", «Про Національний банк України", «Про Кабінет Міністрів України", «Про дипломатичну службу, «Про службу в органах місцевого самоврядування", «Про судову експертизу", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", «Про наукову і науково-технічну діяльність", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", «Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вищевикладеного у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати позивача на сплату судового збору йому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не відшкодовуються.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива