Іменем України
26 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/7069/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 12.11.1979 по 21.05.1991, яка викладена в листі ГУ Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02-8-1200/21 у відповідь на звернення позивача за № 3853/Ж-1200-21;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу, що дає право призначення пенсії, період роботи з 12.11.1979 по 21.05.1991 відповідно до даних, які містяться у трудовій книжці НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 22.05.2020 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області, як пенсіонер за віком. При призначенні та подальшому перерахунку розмір пенсії обчислювався виходячи з страхового стажу 28 років 1 місяць 16 днів. Однак згідно записів у трудовій книжці, розмір страхового стажу, на думку позивача, є значно більшим. 01.12.2020 звернулась до відповідача з заявою щодо неврахування при призначенні пенсії вказаного періоду роботи. Листом від 15.12.2020 за підписом ОСОБА_2 було повідомлено, що період з 12.11.1979 по 21.05.1991 не включено до трудового стажу, так як запис № 10 про звільнення з роботи від 21.05.1991 завірено печаткою «Ворошиловградської комплексної геологорозвідувальної експертизи», тоді як відповідно до попереднього запису № 9 - з 01.07.1990 підприємство було перейменовано в «Луганську комплексну ТРЕ». Як стверджує позивач, вона повторно звернулась до відповідача з приводу зарахування до загального страхового стажу періоду трудової діяльності з 12.11.1979 по 21.05.1991. До заяви від 01.09.2021 (зареєстрована в ТУ Пенсійного фонду України в Луганській області за№ 3853/Ж-1200-21) були надані додаткові документи для підтвердження страхового стажу. В подальшому позивачем було отримано відповідь від 02.09.2021 за № 3529-3853/ж-02/8-1200/21, в якій фактично міститься відмова на звернення щодо зарахування до стажу роботи періоду з 12.11.1979 по 21.05.1991. Відмова мотивована тим, що запис про звільнення з підприємства 21.05.1991 завірено печаткою «Ворошиловградської геологорозвідувальної експедиції», тоді як з 01.07.1990 року підприємство було перейменовано в «Луганську комплексну ГРЕ». Також було відмовлено у врахуванні при обчисленні пенсії надані довідки, так як вони створені органами, їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території України.
Позивач вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її права на належний соціальний захист.
10.01.2022 від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 1020/2022 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.47-53).
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, просив розглянути справу без його участі (арк.спр.103,104).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, просив розглянути справу без його участі (арк.спр.47-53).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.
Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою суду від 20.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (арк.спр.39-40).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Новоайдарським РВУМВС України в Луганській області від 26.04.1997, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 є пенсіонером за віком з 01.12.2020 (арк.спр.5-10,11,13).
Відповідно до протоколу про призначення пенсії від 02.06.2020 вбачається, що страховий стаж позивача складає 28 років 1 місяць 16 днів (арк.спр.77).
01.09.2021 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про перерахунок довільної форми, відповідно до якої просила здійснити перерахунок пенсії з урахуванням періоду її роботи з 12.11.1979 по 21.05.1991, до якої було надано додаткові документи (арк.спр.16).
Листом ГУ ПФУ в Луганській області від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02/8-1200/21 було повідомлено позивача про те, що при призначенні пенсії не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 12.11.1979 по 21.05.1991 (записи трудової книжки НОМЕР_1 від 02.10.1978), оскільки запис про звільнення з підприємства 21.05.1991 завірено печаткою «Ворощиловградський геологоразведочной экспедиции» (рос. мовою), тоді як з 01.07.1990 підприємство було перейменовано в «Луганскую комплексную ГРЭ» (рос. мовою). Врахувати для обчислення пенсії довідки, які створені органами, їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території України та які долучено звернення, не має законних підстав (арк.спр.)
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.10.1978 у межах спірних правовідносин, судом встановлено, що вона містить наступні записи про роботу ОСОБА_1 :
- 12.11.1979 прийнята до комплексної лабораторії лаборантом 2-го розряду, наказ № 88-к від 12.11.1979, запис № 3;
- 21.05.1991 звільнена за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП Українська РСРС у зв'язку з переводом чоловіка на робочу в іншу місцевість, наказ № 39-к від 21.05.1991, запис № 10.
Інші періоди роботи позивача не є спірними, а тому судом не досліджуються (арк.спр.61-63).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 за № 3721-XII, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.
Положеннями частини першої статті 40 Закону № 1058-ІV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою (доходом) в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідного року (кварталу) (абзац 21 частини другої статті 40 Закону № 1058-ІV).
За приписами частини другої статті 41 Закону № 1058-ІV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються, зокрема, суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
ОСОБА_1 звернулась до відповідача саме із заявою довільної форми про перерахунок пенсії за віком відповідно до положень Закону № 1058-ІV із врахуванням певних періодів роботи.
Надаючи оцінку доводам відповідача, викладеним в листі від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02/8-1200/21 щодо неможливості зарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.11.1979 по 21.05.1991 через неможливість зарахування до страхового стажу періодів роботи за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 через те, що запис про звільнення завірено печаткою іншого підприємства, суд зазначає наступне.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі - Закону № 1788-XII).
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена правова норма кореспондується з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.08.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Враховуючи положення пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.08.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», суд приходить до висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд приходить до висновку, що відмовляючи у перерахунку пенсії відповідачем не було враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таки чином, сама по собі невідповідність у записі про звільнення відтиску печатки назві підприємства враховуючи його перейменування, не може бути підставою для відмови в зарахуванні до її страхового стажу періодів роботи. Окрім цього, відповідачем не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними, як і не надано доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про цей період роботи.
Судом встановлено, що лист відповідача від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02/8-1200/21 не містить посилань відносно того, в чому саме полягає невідповідність записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вимогам Інструкції № 162.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем надавалися відповідачу копії документів, виданих установами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, та які не прийняті відповідачем, зокрема: довідки від 28.06.2021 № 101-28-06/21, довідки від 19.07.2021 № 103-19-07/21, довідки від 19.07.2021 № 104-19-07/21 (арк.спр.17,18-19,20).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі “Ковач проти України” від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі “Мельниченко проти України” від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі “Швидка проти України” від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до консультативного висновку “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” від 21 червня 1971 року Міжнародного суду ООН документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого “намібійського винятку”, який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи “намібійський виняток” у справі "Cyprus v. Turkey", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку і за обставин, що склались у зв'язку з тимчасовою окупацією певних територій Луганської області, відмова відповідачем - органом державної влади, позивачу - фізичній особі, у реалізації його права на отримання пенсії з підстави видачі підтверджуючих первинних документів установами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З наведених підстав суд приймає до уваги інформацію, що міститься у вищенаведених довідках, виданих установами, які розміщуються на тимчасово окупованій території України, оскільки зазначені в них відомості підтверджуються також записами, які містить трудова книжка позивача.
Таким чином, за наслідками судового розгляду судом встановлено, що відповідачем при вирішенні питання щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 протиправно не зараховано до її страхового стажу, який дає право на перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV спірні періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , внаслідок чого неправильно обчислено розмір страхового стажу, необхідного для перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів при прийнятті рішення від 05.07.2021 № 121630007760 свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, відтак вони безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо відмови у призначенні пенсії за віком.
Твердження відповідача, що заява, з якою звернулась позивач не відповідає формі заяви, наведеної у Додатку 2 до Порядку № 22-1, суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані, оскільки зміст заяви позивача очевидно дає змогу оцінити намір заявника, містить всю необхідну інформацію. Крім того, зміст листа ГУПФУ в Луганській області від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02/8-1200/21 свідчить, що заява про перерахунок розглянута відповідачем по суті.
Твердження відповідача, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, суд також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані, оскільки про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивач дізнався отримавши лист ГУПФУ в Луганській області від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02/8-1200/21. Отже, відповідно з дати отримання листа ГУПФУ в Луганській області від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02/8-1200/21 розпочався перебіг шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом, який на дату звернення позивача до суду не сплив.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірних періодів роботи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Оскільки вирішення питання перерахунку пенсії є виключною компетенцією відповідача, враховуючи, що протиправні дії відповідача полягали саме у прийнятті відмові, яка викладена у листі від 02.09.2021 № 3529-3853/Ж-02/8-1200/21, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме:
- визнати протиправним дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 за її заявою від 01.09.2021 № 3853/Ж-1200/21, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2021, зареєстровану № 3853/Ж-1200/21, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Так, відповідач повинен обрахувати страховий (пільговий) стаж позивача за даними трудової книжки, а також вирішити питання про перерахунок пенсії з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а також довідок, виданих установами, розташованими на непідконтрольній українській владі території
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача з обранням належного способу захисту порушених прав.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає фактичному задоволенню із обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 28.10.2021 № 14 (арк.спр.3).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають фактичному задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 за її заявою від 01.09.2021 № 3853/Ж-1200/21, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2021, зареєстровану № 3853/Ж-1200/21, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908, 00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Є.О. Кисельова