Рішення від 25.01.2022 по справі 360/4009/21

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4009/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач,) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - ГУПФУ в Луганській області), в якому позивач з просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 909240855135 від 09.07.2021 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% від суддівської винагороди;

-зобов'язати відповідача провести ОСОБА_1 з 19.02.2020 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 70% від суддівської винагороди згідно довідки ТУ ДСА України в Луганській області за № 504/20-вих. від 27.02.2020 та виплатити заборгованість з урахуванням фактично сплачених з 19.02.2020 сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 11.09.2002 до 16.12.2016 позивач працював суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області, суддею та головою Лисичанського міського суду Луганської області.

На підставі рішення Вищої ради юстиції за № 3061/0/15-16 від 08.12.2016 про звільнення з посади судді Лисичанського міського суду Луганської області у зв'язку із поданням заяви про відставку наказом виконуючого обов'язки голови Лисичанського міського суду Луганської області № 8 к від 16.12.2016 позивач відрахований зі штату Лисичанського міського суду Луганської області у зв'язку з виходом у відставку згідно пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 11.09.2017, яка набрала законної сили, у справі №415/4103/17 за позовом ОСОБА_1 до УПФУ у м. Лисичанську про визнання дій протиправними та зобов'язання вичинити певні дії стаж роботи на посаді судді, необхідний для обрахування розміру щомісячного довічного грошового утримання, був визначений у 30 років 2 місяці.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі №360/3643/20, яке набрало законної сили, було визнано протиправним та скасоване рішення управління Пенсійного Фонду України у м. Лисичанську Луганської області від 29.04.2020 про відмову у проведенні перерахунку довічного грошового утримання, відповідач був зобов'язаний здійснити позивачу з 19.02.2020 перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки ТУ ДСА України в Луганській області від 27.02.2020 про розмір суддівської винагороди за №504/20-вих.

Відповідачем 09.07.2021 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 було прийняте рішення №909240855135 про перерахунок мого довічного грошового утримання, однак його відсоткове значення після перерахунку було встановлене в розмірі 50% від суддівської винагороди згідно зазначеної довідки ТУ ДСА.

Із посиланням на положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України «Про судоустрій і статус суддів" позивач зазначає, що відповідачем при проведенні перерахунку довічного утримання судді у відставці необхідно було застосовувати постанову Лисичанського міського суду від 11.09.2017, яка набрала законної сили, були встановлені обставини, що не потребують доказування, а саме - стаж роботи на посаді судді, який дав позивачу право на відставку та одержання довічного грошового утримання, складає 30 років 02 місяці.

18.08.2021 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 27742/2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (арк. спр. 31-35).

Представники сторін про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини дев'ятої статті 205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 03.08.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін (арк.спр. 24-25).

Ухвалою суду від 30.09.2021 зупинено провадження у справі (арк. спр. 153).

Ухвалою суду від 25.01.2022 поновлено провадження у справі (арк. спр. 170).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є суддею у відставці Лисичанського міського суду Луганської області (арк. спр. 20-22).

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , військового квитка серії НОМЕР_3 , диплому про вищу юридичну освіту серії НВ № 8981 вбачається, що позивач:

- з 28.05.1984 по 21.04.1986 проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР (стаж 1 рік 10 місяців 23 дні);

- з 01.09.1986 по 01.08.1988 був студентом юридичного інституту за денною формою навчання (половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі становить 1 рік 11 місяців 00 днів);

-з 01.08.1990 по 09.06.1991 перебував на посаді стажиста старшого слідчого прокуратури м. Сєверодонецька (стаж 10 місяців 08 днів);

-з 10.06.1991 по 08.12.1994 перебував на посаді помічника прокурора м.Сєверодонецька (стаж 3 роки 5 місяців 28 днів);

- з 09.12.1994 по 28.11.1995 перебував на посаді старшого помічника прокурора м. Сєверодонецька (стаж 11 місяців 19 днів );

-з 29.11.1995 по 20.11.1998 перебував на посаді заступника прокурора м. Сєверодонецька (стаж 2 роки 1 місяць 21 день );

-з 21.01.1998 по 02.07.2001 перебував на посаді прокурора Кремінського району (стаж 3 роки 5 місяців 11 днів );

-з 03.07.2001 по 10.09.2001 перебував на посаді помічника Лисичансько Рубіжанського природоохоронного міжрайонного прокурора (стаж 2 місяці 07 днів );

-з 11.09.2001 по 10.09.2002 перебував на посаді помічника прокурора м. Сєверодонецька (стаж 11 місяців 29 днів );

-з 11.09.2002 по 11.07.2011 перебував на посаді судді Сєверодонецького міського суду Луганської області (стаж 8 років 10 місяців );

-з 12.07.2011 по 16.12.2016 перебував на посаді судді Лисичанського міського суду Луганської області (стаж 5 років 5 місяців 4 дні ) (арк. спр. 53-60).

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 11.09.2017, яка набрала законної сили 22.12.2017, у справі №415/4103/17 за позовом ОСОБА_1 до УПФУ у м. Лисичанську про визнання дій протиправними та зобов'язання вичинити певні дії стаж роботи на посаді судді, необхідний для обрахування розміру щомісячного довічного грошового утримання, був визначений у 30 років 2 місяці. Тобто, судом, зокрема зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період проходження строкової військової служби з 28.05.1984 по 21.04.1986, половину строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах з 01.09.1986 по 01.08.1988, роботу на посадах стажиста старшого слідчого, помічника прокурора, старшого помічника прокурора, а також заступника і прокурора з 01.08.1990 до 10.09.2002 (арк.спр. 10).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі №360/3643/20, яке набрало законної сили, було визнано протиправним та скасоване рішення управління Пенсійного Фонду України у м. Лисичанську Луганської області від 29.04.2020 про відмову у проведенні перерахунку довічного грошового утримання, відповідач був зобов'язаний здійснити позивачу з 19.02.2020 перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки ТУ ДСА України в Луганській області від 27.02.2020 про розмір суддівської винагороди за №504/20-вих (арк. спр. 12-17).

Відповідачем 09.07.2021 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 було прийняте рішення №909240855135 про перерахунок мого довічного грошового утримання, однак його відсоткове значення після перерахунку було встановлене в розмірі 50% від суддівської винагороди згідно зазначеної довідки ТУ ДСА (арк. спр. 19).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності судців.

Згідно з положеннями статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі -Закон №1402-VIII ).

За приписами частини першої статті 142 Закону №1402-VІІІ суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених.

Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Крім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частинами четвертою та п'ятою статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI .

Законом України від 16.10.2019 № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII.

Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами.

Так, у пунктах 16, 17 вказаного Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013).

Конституційний Суд України визнав неконституційним весь пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, у тому числі й щодо можливості обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.

На час виникнення спірних відносин у цій справі, право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, його розмір, а також його перерахунок врегульовано положеннями статті 142 Закону №1402-VIII, частиною четвертою якої передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Водночас, частиною третьою цієї статті визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Наведена норма неконституційною не визнавалась.

За наведеного правового регулювання до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.

Оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування довічного щомісячного грошового утримання, а також виходячи із принципу єдності статусу суддів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для обрахунку (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання виходячи із розміру суддівської винагороди діючого судді та розміру її відсоткового значення одночасно за складовими, які передбачені різними законами.

Тобто, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за правилами частини четвертої статті 142 Закону №1402-у формулі його обрахунку має застосуватись розмір відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визначений частиною третьою Закону №1402- VIII.»

Такий висновок щодо застосування частини третьої статті 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у правовідносинах, подібних до тих, що виникли у справі, яка розглядається, наведено Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 у справі №620/5437/20.

Окрім цього, як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Отже, усі без винятку судді, незалежно від того, чи вийшли вони у відставку відповідно до Закону №2453-VI, або вийшли чи вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, мають однакові за змістом та обсягом, єдині конституційно-правовий статус і гарантії незалежності, рівні правові можливості, у тому числі, щодо реалізації ними права на відставку та отримання довічного грошового утримання у належному розмірі, зокрема, із збільшенням розміру щомісячного довічного грошового утримання на два відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, як це встановлено частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Вказана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладеними у постанові від 08.11.2021 у справі № 580/492/21, правовідносини у якій є аналогічними до тих, які виникли у справі, яка розглядається.

Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Зазначена правова позиція неодноразова застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.11.2018 справі №243/4794/17, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17.

У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. 30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, статтею 142 якого урегульовано порядок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Згідно абзацу 4 пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону 1402-VІІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Аналогічні положення містяться у пункті 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №2453-УІ), який передбачав, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Сторонами у справі не заперечувався факт призначення на посаду судді до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-УІ під час роботи позивача зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судці не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Під час роботи позивача на посаді судді на час набрання чинності Законом України № 2453-УІ (30.07.2010) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".

Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, 5 що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Правова позиція про застосування до вказаних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» з доповненнями згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19.

Також, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи обставин, встановлені судом у цій справі, висновки наведені у постанові Лисичанського міського суду Луганської області від 11.09.2017, яка набрала законної сили 22.12.2017, у справі №415/4103/17 за позовом ОСОБА_1 до УПФУ у м. Лисичанську про визнання дій протиправними та зобов'язання вичинити певні дії, положення постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посаді судді, необхідний для обрахування розміру щомісячного довічного грошового утримання, визначається у 30 років 2 місяці. У зв'язку з чим та на підставі положень частини третьої статті 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, розмір призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання повинен збільшуватись за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років на 2 відсотки й відповідно становити 70 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного суду 15.11.2021 у справі №580/6051/20.

Відтак позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не спростовують обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір згідно з квитанцією від 28.07.2021 № 32 в сумі 908,00 грн (арк. спр. 5).

Таким чином, суд дійшов висновку про відшкодування судових витрат у розмірі 908,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 296, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код: 21782461, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 09 липня 2021 року № 909240855135 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% від суддівської винагороди.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 70% від суддівської винагороди згідно довідки ТУ ДСА України в Луганській області за № 504/20-вих. від 27 лютого 2020 року та виплатити заборгованість з урахуванням фактично сплачених сум, з 19 лютого 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код: 21782461, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова