Іменем України
18 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/6142/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного надійшов 23 жовтня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - відповідач), за такими вимогами:
1) визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу, нарахування та виплати щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, виходячи з розміру трьох мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів;
2) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, виходячи з розміру трьох мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У квітні 2021 року позивачу, як учаснику бойових дій, виплачено відповідачем щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн.
Позивач зазначає, що розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня не відповідає вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону від 25.12.1998 № 367- XIV.
З урахуванням викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду від 27.10.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (акр.спр.12).
Ухвалою від 25.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі; визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр.26-27).
Від відповідача 09.12.2021 зв вх. № 43680/2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 32-34), в якому відповідач заперечив проти позову з таких підстав.
Позивач перебуває на обліку у відповідача з 16.11.2018.
Нарахування та виплата щорічної разової допомоги до 5 травня здійснювалась на рахунок ГУНП в Луганській області. В квітні 2021 року позивачу перераховано допомогу в розмірі 612,00 грн.
УСЗН не має повноважень із самостійного встановлення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», встановлено, що у 2021 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої цими Законами проводить Міністерство соціальної політики України шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державної адміністрації, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України. Зокрема, розмір виплати учасникам бойових дій становить 612,00 грн.
Відповідач зауважує, що вищевказану постанову не визнано неконституційною.
З огляду на викладення, відповідач вважає, що не має повноважень із самостійного встановлення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ), має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, що підтверджується посвідченням від 30.04.2018 серії НОМЕР_2 та має пільги, встановлені для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. спр. 16-18).
У відповідь на звернення позивача щодо виплати недоплаченої суми грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, відповідач листом від 22.10.2021 № 14864/02 відмовив позивачу у задоволенні заяви, посилаючись на те, що у відповідача не має повноважень щодо перерахунку вказаної грошової допомоги (арк. спр. 36).
Довідкою відповідача від 08.12.2021 № 3051 підтверджено, що у квітні 2021 року відповідачем перераховано позивачу щорічну одноразову допомогу до 05 травня в розмірі 612,00 грн (арк.спр.35).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-XII).
Законом України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV“Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” статтю 15 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту:
“Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком”.
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” згадану вище норму права викладено в такій редакції:
“Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
У подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2021 року позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла стаття 14 Закону № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня з 01 січня 2015 року були також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати, зокрема, розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08 квітня 2021 року № 325 “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, якою передбачено, що разова грошова допомога до 05 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з текстом вказаного Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України “встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту” (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що “законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони” (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що “забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави” (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам війни є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в Рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Таким чином, з 27 лютого 2020 року приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та приписи статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції п. 20 Розділу II Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня учасникам війни.
Тому, з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XlV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня іншим учасникам війни як три мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень.
Отже, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня іншим учасникам війни у 2021 році становить 5307,00 грн (1769,00 грн х 3). Сума недоотриманих позивачем коштів за 2021 рік становить 4695,00 грн. Отже, виплата позивачу в 2021 році разової грошової допомоги не відповідає розміру, встановленому статтею 14 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення її прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
Доводи відповідача про неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
У Рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у Рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 та від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у Рішенні від 09 листопада 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При розгляді цієї адміністративної справи суд також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно ненараховано та невиплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 94, 241-246, 250, 255, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Новікова, будинок 15 Б, код ЄДРПОУ 24179564) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.О. Пляшкова