про залишення позовної заяви без руху
17 січня 2022 року СєвєродонецькСправа № 360/299/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії,
13 січня 2022 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача із своєчасної видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) за зразком у додатку № 1, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян», учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивачу - незаконною;
- зобов'язати відповідача видати позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) за зразком у додатку № 1, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив наступне.
У частині першій статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян», якою встановлена необхідність заміни посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на посвідчення нового зразка, йому 21 серпня 2019 року обласною комісією з видачі посвідчень було виписане нове посвідчення, однак у жовтні 2019 року це посвідчення було зіпсоване дописом, не передбаченим законом, а тому він відмовився від отримання цього посвідчення.
18 жовтня 2019 року він звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради із заявою про вилучення зіпсованого бланку посвідчення, щодо якого поданий цей позов, та видачу нового посвідчення, взамін зіпсованого.
З указаного вбачається, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів позивач був обізнаний ще у жовтні 2019 року, разом з тим із цим позовом до суду звернувся лише у січні 2022 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду з даною позовною заявою, встановленого процесуальним законом.
До адміністративного позову позивачем додана заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що він неодноразово з 18 жовтня 2019 року по 24 листопада 2021 року звертався до Обласної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації та Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області з питання заміни зіпсованого посвідчення, але за допомогою Мінсоцполітики та Національної соціальної сервісної служби України отримав відповідь Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про те, який саме орган є належним відповідачем у спірних правовідносинах.
Окрім того, позивач зазначив, що в указаний період часу він був вимушений звертатися до суду за захистом його прав та інтересів і щодо встановлення як військового статусу та категорії позивача, так і встановлення виду його пенсії.
Позивач просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки позивач отримав відмову відповідача 18 грудня 2021 року; позивач отримав кінцеве рішення у справі № 415/7858/17 - 04 грудня 2021 року; дискреційний строк обов'язку відповідача заміни посвідчення за постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 витік - 31 грудня 2021 року; момент порушення права позивача на чинне посвідчення 1-ї категорії - є 01 січня 2022 року; позивач є особою з обмеженими можливостями (довідка додається), а тому не міг знати у жовтні 2019 року коли втратить чинність його посвідчення 1-ї категорії у майбутньому; під час карантину процесуальні строки звернення до адміністративного суду продовжуються згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 та пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Статтею 121 КАС України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує виходячи із поважності причин пропуску строку на оскарження.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Позивач у клопотанні про поновлення строку звернення до суду зазначає, що неодноразово звертався до різних органів, у тому числі до відповідача, з питання заміни зіпсованого посвідчення у період з 18 жовтня 2019 року по 24 листопада 2021 року.
Тобто, про порушення своїх прав позивач дізнався ще у жовтні 2019 року, однак із позовом до суду звернувся лише 13 січня 2022 року, тобто більше ніж через два роки після того, як дізнався про порушення прав.
Щодо посилання позивача на те, що про належного відповідача він дізнався лише з відповіді Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації від 07 грудня 2021 року, суд вважає його безпідставним, оскільки поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з позовом.
Необізнаність позивача стосовно того, хто повинен відповідати у спірних правовідносинах не є непереборною обставиною, тобто такою, що унеможливлювала позивачу своєчасно звернутись до суду з цим позовом.
Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з цією позовною заявою в межах строку звернення до суду залежало виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності інших осіб, у тому числі посадових осіб відповідача.
Посилання позивача на те, що він отримав відмову відповідача у заміні зіпсованого посвідчення 18 грудня 2021 року, також не заслуговують на увагу, оскільки отримання позивачем листа відповідача від 07 грудня 2021 року № 679-к-0254 у відповідь на його заяву від 08 листопада 2021 року не змінює час, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про момент, коли позивач вчинив дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язана із початком перебігу строку звернення до суду, оскільки такі дії позивач почав вчиняти ще з жовтня 2019 року.
Також безпідставним є посилання позивача на те, що він отримав кінцеве рішення у справі № 415/7858/17 лише у грудні 2021 року, оскільки предметом спору в указаній справі є перерахунок пенсії позивача, який внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби став особою з інвалідністю, та який жодним чином не стосується, і не взаємопов'язаний з предметом спору у цій справі. Таким чином, розгляд справи № 415/7858/17 не перешкоджав зверненню позивача до суду з даною позовною заявою про видачу нового посвідчення учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.
Посилання заявника на наявність дискреційного обов'язку відповідача замінити посвідчення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 у строк до 31 грудня 2021 року не змінює тієї обставини, що про порушення своїх прав позивач дізнався ще у жовтні 2019 року.
Щодо посилань позивача на карантинні обмеження, встановлені на території України з 12 березня 2020 року, суд зазначає наступне.
По-перше, позивач не був позбавлений права та не був обмежений на звернення до суду у період з дня отримання оскаржуваного рішення навіть під час карантину, позивач мав право на звернення до суду у будь-який прийнятний для себе спосіб, а саме: звернення безпосередньо до суду, надіслання позовної заяви засобами поштового зв'язку або через підсистему «Електронний суд».
По-друге, суд зазначає, що пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (у редакції, яка діяла до 17 липня 2020 року) було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Законом України від 18 березня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 17 липня 2020 року, внесено зміни до КАС України і викладено пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України у такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Таким чином, законодавцем встановлено обмеження строку наданого відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції, чинній з 02 квітня 2020 року по 16 липня 2020 року), зокрема, на звернення до суду з позовом, який закінчується через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Враховуючи, що Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 17 липня 2020 року, строки звернення до суду, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчились 06 серпня 2020 року.
Отже суд вважає, що підстави вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду є неповажними.
У частині першій статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.
Згідно частини першої стаття 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Позивачем не надані усі додатки до позовної заяви для відповідача, а саме не додано: заява про поновлення строку звернення до суду, клопотання в порядку частин третьої та шостої статті 44 КАС України та копії судових рішень, що є порушенням частини першої статті 161 КАС України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 7-ми (семи) днів з дати отримання даної ухвали усунити недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності інших причин пропуску строку звернення до суду та доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду;
- належним чином завірених копій доданих до позовної заяви документів для відповідача у повному обсязі.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяС.В. Кисіль