28 січня 2022 року ЛуцькСправа № 140/11094/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень ІНФОРМАЦІЯ_1 про заборону в'їзду в Україну громадянину Латвійської Республіки ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) від 17 листопада 2017 року строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2020 року та від 17 листопада 2020 року строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2023 року; зобов'язати відповідача вжити заходи щодо видалення інформації про громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), з бази даних Державної прикордонної служби України як про особу, якій заборонено перетин державного кордону України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Латвійської Республіки, про що свідчить паспорт НОМЕР_2 , виданий 16 грудня 2013 року PMLP Rigas INodala.
ОСОБА_2 05 липня 2017 року в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ягодин-авто» проходив прикордонний контроль для в'їзду в Україну, за результатами якого було виявлено факт перебування позивача на території України з перевищенням встановленого терміну на 90 діб. У відповідності до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 203 КУпАП. Постановою про накладення адміністративного стягнення від 03 липня 2017 року №301316 на ОСОБА_1 накладено адміністративний штраф у розмірі 850,00 грн.
У листопаді-грудні 2017 року дружиною позивача, яка проживає на території України в інтересах ОСОБА_1 було здійснено платіж у відділенні КБА-Банк розташованому за адресою АДРЕСА_1 та оригінал квитанції було направлено до ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 », як стверджує позивач копія квитанції не зберіглася.
У липні 2021 року під час оформлення візи позивач дізнався про наявність заборони щодо можливості в'їзду на територію України громадянину Латвійської Республіки ОСОБА_3 .
З метою встановлення фактичних обставин та отримання копій документів на підставі яких вчинено заборону, в інтересах позивача були направлені адвокатські запити, з відповідей на які стало відомо про те, що постановою про заборону в'їзду в Україну від 17 листопада 2017 року позивачу заборонено в'їзд в Україну строком на 3 роки до 17 листопада 2020 року. Також 17 листопада 2020 року винесено постанову про заборону в'їзду в Україну, громадянину Латвії ОСОБА_3 терміном до 17 листопада 2023 року. Підставами для прийняття вищезазначених постанов стало те, що позивач притягався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 850,00 грн, який на думку відповідача, станом на день складання постанов не сплачений.
Позивач вказує, що 17 листопада 2017 року було винесено першу постанову про заборону в'їзду в Україну строком на три роки. З моменту винесення постанови про накладення адміністративного стягнення до моменту винесення постанови про заборону в'їзду минуло 135 днів, у той час як така постанова мала бути винесена не пізніше 28 липня 2017 року (15 днів на сплату штрафу, 3 дні після закінчення цього строку на складення постанови, 5 днів на затвердження постанови).
Окрім того, постанова про заборону в'їзду не була вручена або направлена поштою позивачу, про її наявність він дізнався лише отримавши відповідь на адвокатський запит.
На думку позивача, порушуючи строки (минув 1231 календарний день з моменту винесення постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу) та закріплений в частині першій статі 61 Конституції України принцип, відповідно до якого ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, відповідач 17 листопада 2020 року виносить другу постанову про заборону в'їзду в Україну громадянину Латвії ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) терміном до 17 листопада 2023 року.
Позивач уважає, що, оскаржувані рішення прийняті всупереч положенням чинного законодавства України, порушують його права, свободи та інтереси, оскільки відповідачем було прийнято рішення про заборону в'їзду позивачеві в Україну за відсутності підстав, передбачених статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та при недотриманні процедури його прийняття, визначеної в Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.
З наведених підстав просить адміністративний позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву від 19 листопада 2021 року №21/12261, Військова частина НОМЕР_1 позовних вимог не визнала, мотивуючи тим, що 05 липня 2017 року о 03:55 в міжнародному пункті пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення «Ягодин» на ділянці відповідальності 6 прикордонного загону, під час перетинання державного кордону з України в Республіку Польща у громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 було виявлено перевищення встановленого терміну перебування на території України на 90 (дев'яносто) діб. Своїми діями громадян Латвійської Республіки ОСОБА_2 порушив вимоги підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150, а саме перевищив термін перебування на території України на 90 (дев'яносто) діб, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною другою статті 203 КУпАП.
Посадовою особою Державної прикордонної служби України відносно громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 05 липня 2017 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №301316 у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень.
Адміністративний штраф громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_2 у встановлений вимогами статті 307 КУпАП строк не сплатив, а саме документ, що підтверджує сплату штрафу, до підрозділу 6 прикордонного загону не надав.
За невиконання у встановлені терміни постанови про накладення адміністративного стягнення від 05 липня 2017 року №301316 та керуючись підпунктом «ґ» пункту 2.1, пункту 2.2, пункту 5.2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05 грудня 2011 року №946, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1564/20302 «Про затвердження Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства» (далі - Інструкція №946), відносно громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 було винесено постанову про заборону в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2020 року.
Станом на 17 листопада 2020 року постанова про накладення адміністративного стягнення від 05 липня 2017 року №301316 не виконана. Документ, що підтверджує сплату штрафу ОСОБА_2 до підрозділів 6 прикордонного загону не надав.
Керуючись, вимогами статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», підпункту «ґ» пункту 2.1 Інструкції №946 від 05 грудня 2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1564/20302, відносно громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 , посадовою особою Державної прикордонної служби України 17 листопада 2020 року було винесено рішення про заборону в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2023 року. На даний час відсутні відомості про зарахування на рахунок прикордонної служби сплати штрафу.
З урахуванням зазначеного, відповідач просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 48-50).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 36).
Вказаною ухвалою також було зобов'язано відповідача надати суду докази надіслання (вручення) ОСОБА_3 постанов Луцького прикордонного загону від 17 листопада 2017 року та від 17 листопада 2020 року про заборону в'їзду в Україну та зазначено, що питання щодо дотримання строку звернення до суду з даною позовною заявою може бути вирішене після надходження витребовуваних судом документів.
Разом з тим, Луцький прикордонний загін доказів надіслання позивачу оскаржуваних рішень не надав, у зв'язку із чим суд зазначає, що ОСОБА_2 звернувся до суду в межах шестимісячного терміну з дня отримання рішень про заборону в'їзду в Україну від 17 листопада 2017 року та від 17 листопада 2020 року, які були надані позивачу листом від 30 серпня 2021 року №21/8925 (арк. ср. 11-12, 38) у відповідь на адвокатський запит від 16 серпня 2021 року (арк. спр. 37).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року зроблений запит до Акціонерного товариства «Акцент-банк» про надання інформації по даній справі та її документальне підтвердження, а саме: про здійснення платежу у листопаді-грудні 2017 року громадянином Латвійської Республіки ОСОБА_5 ( ОСОБА_4 ) у відділенні А Банку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , за наступними реквізитами: рахунок №31110106700262 ГУ ДКСУ у Волинській області, МФО, 803014, одержувач коштів Любомльський район 21081100, ідентифікаційний код одержувача 38031501.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року повторно зроблений запит до Акціонерного товариства «Акцент-банк» про надання інформації по справі та її документальне підтвердження про здійснення платежу у розмірі 1700,00 грн у листопаді-грудні 2017 року громадянином Латвійської Республіки ОСОБА_5 (паспорт громадянина Латвії НОМЕР_2 , виданий 16 грудня 2013 року PMLP Rigas 1Nodala) у відділенні А Банку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 за наступними реквізитами рахунку № НОМЕР_3 ГУДКСУ у Волинській області, МФО 803014,одержувач коштів Любомлинський район 21081100, ідентифікаційний код одержувача 38031501.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Луцьким прикордонним загоном винесено постанову від 05 липня 2017 року №301316 про накладення адміністративного стягнення, якою громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 05 липня 2017 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень. У вказаній постанові також вказано, що у разі несплати штрафу, у строк установлений частиною першою статті 307 КУпАП, на підставі частини другої статті 308 КУпАП, у порядку примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби стягується з правопорушника подвійний штраф в сумі 1700,00 грн (арк. спр. 13-14).
За невиконання у встановлені терміни постанови про накладення адміністративного стягнення від 05 липня 2017 року №301316 та керуючись підпунктом «ґ» пункту 2.1, пунктами 2.2 Інструкції №946, відповідачем було винесено постанову про заборону громадянину Латвійської Республіки ОСОБА_3 в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2020 року (арк. спр. 15).
Постановою Луцького прикордонного загону від 17 листопада 2020 року про заборону виїзду в Україну на виконання вимог пунктів 1,3 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 5.3 Інструкції №946 громадянину Латвійської Республіки ОСОБА_3 було заборонено в'їзд в Україну строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2023 року (арк. спр. 16).
Позивач, не погоджуючись із прийнятими постановами про заборону виїзду в Україну, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються, зокрема, здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон, виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про прикордонний контроль» паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду;
Відповідно до частини другої цієї статті, за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Згідно із частиною третьою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну..
Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 16 березня 2012 року) при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Отже, законодавство України забороняє в'їзд на територію України іноземцю, який не виконав рішення щодо накладення на нього адміністративного стягнення. Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
Відповідно до пункту 2.1. Інструкції №946 рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду в Україну) приймається органом охорони державного кордону в разі: а) якщо при клопотанні про в'їзд в Україну іноземець подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; б) якщо паспортний документ іноземця, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; в) якщо іноземець порушив у пункті пропуску через державний кордон України (далі - пункт пропуску) правила перетинання державного кордону України або не виконав законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону; г) якщо іноземця затримано під час незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску; ґ) якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; д) якщо іноземця затримано у межах контрольованого прикордонного району під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України; е) якщо іноземець намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
Пунктом 2.2 Інструкції №946 встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю може бути прийнято органом охорони державного кордону: щодо осіб, зазначених у частині другій статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у разі прийняття рішення про їх примусове повернення; за поданням державного виконавця у разі невиконання особою рішення про накладення штрафів за правопорушення, розгляд справ за якими належить до компетенції Державної прикордонної служби України.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 946 рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю органом охорони державного кордону приймається відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» на строк 3 роки.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №946 у разі виявлення в пункті пропуску службовою особою Державної прикордонної служби України іноземця, якому уповноваженим органом заборонено в'їзд в Україну, але в паспортному документі якого відмітки «Заборонено в'їзд в Україну терміном на...» немає, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону проставляє таку відмітку із зазначенням терміну, вказаного в базі даних осіб, яким заборонено в'їзд в Україну.
Згідно із пунктом 5.2 Інструкції № 946 постанова у разі невиконання рішень про накладання штрафу готується підрозділом адміністративно-юрисдикційної діяльності відповідного органу (підрозділу) охорони державного кордону, Морської охорони не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого статтею 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постанова за поданням державного виконавця готується штабом органу охорони державного кордону. Розгляд матеріалів і затвердження постанови здійснюються у порядку, визначеному пунктом 3.6 розділу III цієї Інструкції.
Нормами пункту 5.3. Інструкції № 946 визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну приймається уповноваженою посадовою особою на строк до виконання зобов'язань, покладених на іноземця рішеннями судів та інших органів (посадових осіб), не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з дня надходження відповідного подання.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) як орган охорони державного кордону відповідно до 2.1. Інструкції №946 має повноваження на винесення рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю, зокрема у разі якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
Окрім того, винесення другої постанови Луцького прикордонного загону від 17 листопада 2020 року про заборону виїзду в Україну, якою громадянину Латвійської Республіки ОСОБА_3 було заборонено в'їзд в Україну строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2023 року не свідчить про притягнення позивача до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, оскільки вищезазначеною нормою прямо передбачено право орган охорони державного кордону, яким у даному випадку являється відповідач, на винесення рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
Як установлено судом, Луцьким прикордонним загоном винесено постанову від 05 липня 2017 року №301316 про накладення адміністративного стягнення, якою громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 05 липня 2017 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень (арк. спр. 13-14).
Вказана постанова є чинною та позивачем в судовому порядку не оскаржувалася, зворотнього сторонами не доведено.
За невиконання у встановлені терміни постанови про накладення адміністративного стягнення від 05 липня 2017 року №301316 відповідачем було прийнято оскаржувані рішення від 17 листопада 2017 року про заборону в'їзду в Україну громадянину Латвійської Республіки ОСОБА_3 строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2020 року та в подальшому та 17 листопада 2020 року про заборону позивачу в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки до 17 листопада 2023 року.
Стосовно доводів представника позивача про те, що рішення про заборону в'їзду в Україну мало бути прийняте, виключно не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого статтею 307 КЗпП України, суд зазначає, що у разі несплати штрафу, у строк установлений частиною першою статті 307 КУпАП, на підставі частини другої статті 308 КУпАП, у порядку примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби стягується з правопорушника подвійний штраф, про що прямо зазначено в постанові від 05 липня 2017 року №301316 про накладення на громадянина Латвійської Республіки Шаталова адміністративного стягнення (арк. спр. 13-14).
У поданій позовній заяві позивач стверджує, що у листопаді-грудні 2017 року дружиною позивача, яка проживає на території України в інтересах ОСОБА_1 було здійснено платіж у відділенні КБА-Банк розташованому за адресою АДРЕСА_1 та оригінал квитанції було направлено до ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 », копія квитанції не зберіглась, у зв'язку із чим заявляє клопотання про витребування у Акціонерного товариства «Акцент-банк» інформації щодо здійснення вказаного платежу.
Як установлено частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частини перша статті 72 КАС України).
Нормами частини першої статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
З метою всебічного та повного з'ясування обставин справи, ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року витребувано у Акціонерного товариства «Акцент-банк» інформацію у справі та її документальне підтвердження про здійснення платежу у листопаді-грудні 2017 року громадянином Латвійської Республіки ОСОБА_5 ( ОСОБА_4 ) у відділенні А Банку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання вимог зазначеної ухвали Акціонерне товариство «Акцент-банк» листом від 30 листопада 2021 року повідомило, що не може надати запитувану інформацію, оскільки за наданими відомостями не вдалося знайти інформацію щодо платежу та просило перевірити надані до банку відомості на предмет коректності, а також за можливості надати серію, номер паспорту або ідентифікаційний номер або суму платежу (арк .спр. 52).
З урахуванням зазначеного ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року судом повторно витребовувалася у Акціонерного товариства «Акцент-банк» інформація щодо здійснення позивачем відповідного платежу із зазначенням вказаних позивачем суми такого платежу та паспортних даних позивача.
Однак, листом від 04 січня 2022 року №20.1.0.0.0/7-20211299/184 Акціонерне товариство «Акцент-банк» повідомив, що платіж у розмірі 1700 грн у листопаді-грудні 2017 року громадянином Латвійської Республіки ОСОБА_5 за наступними реквізитами рахунку № НОМЕР_3 ГУДКСУ у Волинській області, банком не проводився (арк. спр. 64).
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачена заборона в'їзду в Україну, відповідачем правомірно винесено оскаржувані постанови про заборону в'їзду позивачу на територію України терміном на три роки.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина Латвійської республіки ОСОБА_1 не підтверджені належними, достатніми та допустимими письмовими доказами, а відтак є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про державну службу», суд
У задоволенні позову громадянина Латвійської республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 28 січня 2022 року.