Дата документу 08.02.2022 Справа № 327/13/21
Єдиний унікальний № 327/13/21
Провадження №22-ц/807/886/22
Головуючий в 1-й інстанції - Кущ Т.М.
08 лютого 2022 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Бєлки В.Ю.,
секретарБєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Розівського районного суду Запорізької області від 03 вересня 2021 року, ухвалене у смт Розівка у справі за позовом ОСОБА_1 до Розівської селищної ради Пологівського району Запорізької області про визнання права власності на комплекс будівель,-
У січні 2021 року ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Смоляного А.А. звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням поданих 03 лютого 2021 року уточнень, вказала, що згідно рішення Розівської селищної ради від 17 серпня 2001 року їй для будівництва господарської споруди було надано земельну ділянку площею 0,01 гектара (далі - га), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться поряд з багатоповерховим будинком. В 2003 році на підставі розпорядження Розівської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Розівська РДА) від 27 лютого 2003 року за №84 їй було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 23 квітня 2003 року та виготовлено технічний паспорт на вже збудовані споруди. В 2004 році рішенням №34 від 26 березня 2004 року Розівською селищною радою їй було надано дозвіл на будівництво підсобного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та після отримання всіх дозволів підсобне приміщення було збудовано в той же рік. В 2006 році ОСОБА_1 прибудувала до гаражу приміщення площею 7,8 м2, а у 2008 році отримала у відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства погодження, підписане начальником інспекції ДАБК Розівської РДА та скріплене печаткою, відповідно до якого «Господарська прибудова до гаражу» площею 7,8 м2, яку було збудовано в 2006 році відповідає вимогам ДБН 360-92. При цьому, було рекомендовано Розівському БТІ внести зміни в технічний паспорт. В 2008 році на підставі письмового звернення позивача до відповідача, останнім 08 липня 2008 року було винесено рішення №126, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на видачу свідоцтва про право власності на комплекс будівель (гараж, сарай) в обмін свідоцтва про право власності від 23 квітня 2003 року серії НОМЕР_1 , а також комплексу будівель присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 . 11 грудня 2008 року на її ім'я було виготовлено новий технічний паспорт, однак попри нанесення на свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 відмітки про погашення, нове свідоцтво про право власності на комплекс будівель видано не було, позивачу було повернуто старий технічний паспорт та свідоцтво серії НОМЕР_1 , на що, як зазначає ОСОБА_1 , вона звернула увагу лише у 2020 році. В подальшому, в серпні 2020 року позивач звернулася в бюро технічної інвентаризації комунального підприємства «Розівський комунгосп» Розівської селищної ради (далі - БТІ) та отримала довідку №204 від 18 серпня 2020 року про те, що згідно інвентаризаційної справи №2027 право власності на нерухоме майно (квартиру, житловий будинок, будівлі та споруди) за адресою: АДРЕСА_1 належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 квітня 2003 року серії НОМЕР_2 , але в реєстраційній книзі №10 реєстрація права власності згідно діючого на той момент законодавства відсутня, а нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно з присвоєнням нової поштової адреси не видано за нез'ясованих обставин. Разом з тим, ОСОБА_1 вважає, що Розівська селищна рада перед винесенням проекту рішення №126 від 08 липня 2008 року на сесію селищної ради, яким надано дозвіл на видачу свідоцтва про право власності на комплекс будівель, перевірила наявність рішення про відведення земельної ділянки, наданої для будівництва, а також перевірила наявність акту комісії про прийняття збудованих об'єктів та введення їх в експлуатацію. В подальшому, 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до державного реєстратора прав на нерухоме майно Єрошенкова А.П. та 25 серпня 2020 року отримала відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на тій підставі, що подані нею документи разом із заявою не відповідають вимогам діючого законодавства. В подальшому, позивач повторно звернулась до БТІ та Розівської селищної ради з приводу отримання правовстановлюючого документа на комплекс будівель, проте отримала письмові роз'яснення щодо неможливості видачі такого документа. Посилаючись на відсутність можливості отримати правовстановлюючий документ на комплекс будівель та вирішити питання в досудовому порядку, позивач ОСОБА_1 прохає суд визнати за нею право власності на комплекс будівель загальною площею 43,6 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та який складається з гаражу, сараю та літньої кухні (а.с.2-4,35-36).
Рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 03 вересня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Смоляного Андрія Андрійовича до Розівської селищної ради Розівського району Запорізької області про визнання права власності на комплекс будівель, - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято заяву про визнання позову від Розівської селищної ради. Крім того, аналізуючи порядок надання земельних ділянок у власність або у користування, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки у позові ставиться питання щодо визнання права власності на комплекс будівель. Вказуючи у рішенні доводи щодо невідповідності площі будівель зазначених у відповідних документах, суд першої інстанції не врахував, що всі приміщення, на які має намір визнати право власності позивачка знаходяться в межах однієї будівлі, загальна площа, якої дорівнює 43,6 кв.м. і не є самочинною. Розівська селищна рада своїм рішенням №126 від 08.07.2008 року надала дозвіл на видачу свідоцтва про право власності на комплекс будівель, та відповідно перед ухваленням такого рішення перевірила наявність рішення про відведення земельної ділянки наданої для будівництва, а також акту комісії про прийняття збудованих об'єктів та введення їх в експлуатацію.
31 січня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання Розівської селищної ради Пологівського району Запорізької області про зміну юридичної назви відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до рішення №14 від 24 вересня 2021 року Розівської селищної ради Розівського району Запорізької області перейменовано юридичну особу Розівська селищна рада Розівського району Запорізької області на Розівську селищну раду Пологівського району Запорізької області без зміни організаційно-правової форми та коду ЄДРПОУ.
Змінено юридичну адресу з Запорізька область, Розівський район, смт Розівка, вулиця Каштанова, 15 на Запорізька область, Розівський район, смт Розівка, вулиця Каштанова, 14
Враховуючи положення Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», положення ст. 55 ЦПК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити найменування відповідача у справі - Розівська селищна рада Розівського району Запорізької області на Розівську селищну раду Пологівського району Запорізької області у зв'язку із перейменуванням юридичної особи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Розівської селищної ради від 17 серпня 2001 року «Про виділення земельної ділянки для будівництва господарської споруди» вирішено вилучити із земель запасу селищної ради земельну ділянку площею 0,01 га, надати ОСОБА_1 для будівництва господарської споруди в АДРЕСА_1 ; прохати райдержадміністрацію затвердити дане рішення селищної ради; зобов'язати ОСОБА_1 в місячний термін отримати у районного архітектора будівельний паспорт та застерегти, що без паспорта будь-які роботи проводити забороняється. При цьому відомості у вказаному рішенні щодо його затвердження Розівською РДА відсутні (а.с.9).
З вказаним рішенням до Розівської РДА з метою його затвердження позивач не зверталась, будівельний паспорт не отримувала, а збудовані в подальшому споруди в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства не приймалися.
Розпорядженням голови районної державної адміністрації №84 від 27 лютого 2003 року «Про дозвіл на видачу реєстраційного посвідчення на господарські будівлі» ОСОБА_1 надано дозвіл видати реєстраційне посвідчення на господарські будівлі в АДРЕСА_1 . Вказаний документ не містить підписів та печатки органу, що його видав (а.с.10). При цьому, ні позивач, ні її представник дій щодо надання суду належним чином оформленого доказу не вчинили, на зауваження не відреагували. Такий документ, на переконання суду, не може бути прийнятий судом як доказ у розумінні стст.76-80 ЦПК України.
За заявою ОСОБА_1 23 квітня 2003 року складено технічний паспорт на нежиле приміщення (сарай), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який містить відмітку про його погашення 11 грудня 2008 року на підставі рішення виконкому №126 від 08 липня 2008 року (а.с.11-14).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 23 квітня 2003 року, ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 17,5 кв.м.; сарай 13,5 кв.м., яке містить відмітку про його погашення 11 грудня 2008 року на підставі рішення виконкому №126 від 08 липня 2008 року (а.с.12 зворотна сторона).
Рішенням виконавчого комітету Розівської селищної ради №34 від 26 березня 2004 року «Про дозвіл на будівництво підсобного приміщення» ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво підсобного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_1 отримати у районного архітектора будівельний паспорт. Зворотній бік вказаного рішення містить дозвіл головного архітектора району на будівництво підсобного приміщення із дотриманням вимог ДБН 360-92. Також вказане рішення містить написи, що підсобне приміщення відповідає вказаним вимогам, написи завірені печаткою та підписом без зазначення дати вчинення таких написів(а.с.37).
Листом заступника начальника відділу містобудування архітектури, житлово-комунального господарства - начальника інспекції ДАБК Розівської РДА Кіщака В.Д. рекомендовано БТІ внести зміни в технічний паспорт ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати об'єкт «Господарська прибудова до гаражу» загальною площею 7,8 м2, який був збудований в 2006 році та відповідає вимогам ДБН 360-92 (а.с.38).
Рішенням виконавчого комітету Розівської селищної ради №126 від 08 липня 2008 року «Про надання дозволу на видачу свідоцтва про право власності», ОСОБА_1 надано дозвіл на видачу свідоцтва про право власності на комплекс будівель (гараж, сарай) в обмін свідоцтва про право власності від 23 квітня 2003 року серії НОМЕР_3 , та присвоїти поштову адресу АДРЕСА_1 (а.с.15).
За заявою ОСОБА_1 11 грудня 2008 року складено технічний паспорт на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з гаражу площею 18,5 м2, сараю 10,6 м2 та літньої кухні 7,8 м2 (а.с.16-17).
В довідці від 18 серпня 2020 року вих№204, виданій начальником БТІ, зазначено, що відомості про реєстрацію будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в реєстраційній книзі №10, де передбачена на той момент реєстрація за чинним законодавством, відсутні. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане 23 квітня 2003 року, згідно рішення виконкому №126 від 08 липня 2008 року було погашено, а нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно з присвоєнням нової поштової адреси не видано з нез'ясованих обставин (а.с.18). При цьому, з технічної характеристики об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в графі «відомості про складові частини нерухомого майна» зазначено: гараж літ. «А» - 21,0 кв.м, сарай літ. «Б» - 13,4 кв.м., літня кухня літ. «В» - 9,2 кв.м. (а.с.18 зворотна сторона).
При цьому, БТІ та Розівська селищна рада видати ОСОБА_1 нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно взамін погашеного не можуть (а.с.20,21).
Рішенням державного реєстратора №53739272 від 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в державній реєстрації права власності на нежиле приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку тим, що надані для реєстрації права власності документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (а.с.19).
Як встановлено з матеріалів справи, технічний паспорт на гараж було видано БТІ 11 грудня 2008 року. При цьому, як пояснила позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Смоляний А.А., останню прибудову було збудовано у 2006 році без отримання буд-яких дозволів. Тому відповідно до Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Мінрегіону від 03 липня 2018 року №158, у позивача є підстави для попереднього звернення для отримання декларації про готовність об'єкта в експлуатацію у відповідності до форми, наведеної в додатку 3.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Розівської селищної ради від 17 серпня 2001 року було вирішено лише надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,01 га, проте затвердження цього рішення та відведення конкретної земельної ділянки відповідно як до вимог чинного на той момент законодавства, так і на час звернення ОСОБА_1 до Розівської селищної ради у 2008 році не відбулося. Дій щодо реєстрації права користування земельною ділянкою чи отримання конкретної земельної ділянки у власність позивачем ОСОБА_1 протягом 2020-2021 років також вчинено не було. Рішенням виконавчого комітету Розівської селищної ради №34 від 26 березня 2004 року надано ОСОБА_1 дозвіл на будівництво тільки підсобного приміщення. При цьому, позивачем заявлена вимога про визнання права власності на комплекс будівель, що складається з гаражу, сараю та літньої кухні, проте в доданих до позову документах, відсутні докази, які підтверджують отримання відповідних дозволів на здійснення їх будівництва, відсутні документи, що підтверджують право власності чи право користування ОСОБА_1 конкретною земельною ділянкою, на якій дозволено будівництво саме гаражу, сараю та літньої кухні, а так само відсутні висновки щодо відповідності державним будівельним нормам збудованого комплексу будівель - гаражу, сараю та літньої кухні, та документи, що підтверджують прийняття їх в експлуатацію. Крім того, з вищевказаних документів встановлена розбіжність в площі споруд, що не дає можливості переконатися в тому, що в них йде мова про одні й ті ж самі будівлі. Крім того, комплекс будівель, що складається з гаражу, сараю та літньої кухні, відомості про площу яких мають розбіжності, є самочинним будівництвом. Таким чином, позивач ОСОБА_1 в обхід загального законодавства та встановленого порядку намагається визнати право власності на самочинно збудований комплекс будівель.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Повноважний представник відповідача Розівської селищної ради Кох С.Р. в підготовчому засіданні повідомив судові про те, що відповідач визнає позов ОСОБА_1 .. Проте, ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2021 року відповідачу Розівській селищній раді відмовлено у прийнятті визнання позову ОСОБА_1 і продовжено розгляд справи (а.с.81).
Враховуючи процесуальне право, а не обов'язок суду на прийняття визнання відповідачем позову, суд першої інстанції обґрунтовано, враховуюче можливе порушення прав, свобод та інтересів інших осіб зазначеним визнанням позову відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжив судових розгляд.
Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Державна реєстрація права власності на новостворений об'єкт нерухомості свідчить про закінчення його будівництва та підтверджує право власності на зазначений об'єкт.
За положеннями частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Отже, будування на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Рішенням Розівської селищної ради від 17 серпня 2001 року «Про виділення земельної ділянки для будівництва господарської споруди» вирішено вилучити із земель запасу селищної ради земельну ділянку площею 0,01 га, надати ОСОБА_1 для будівництва господарської споруди в АДРЕСА_1 ; прохати райдержадміністрацію затвердити дане рішення селищної ради; зобов'язати ОСОБА_1 в місячний термін отримати у районного архітектора будівельний паспорт та застерегти, що без паспорта будь-які роботи проводити забороняється. При цьому відомості у вказаному рішенні щодо його затвердження Розівською РДА відсутні (а.с.9).
Як вірно вказав суд першої інстанції, вказаним рішенням було вирішено лише надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,01 га, проте затвердження цього рішення та відведення конкретної земельної ділянки відповідно як до вимог чинного на той момент законодавства, так і на час звернення ОСОБА_1 до Розівської селищної ради у 2008 році не відбулося. Дій щодо реєстрації права користування земельною ділянкою чи отримання конкретної земельної ділянки у власність позивачем ОСОБА_1 протягом 2020-2021 років також вчинено не було.
За заявою ОСОБА_1 23 квітня 2003 року складено технічний паспорт на нежиле приміщення (сарай), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який містить відмітку про його погашення 11 грудня 2008 року на підставі рішення виконкому №126 від 08 липня 2008 року (а.с.11-14).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 23 квітня 2003 року, ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 17,5 кв.м.; сарай 13,5 кв.м., яке містить відмітку про його погашення 11 грудня 2008 року на підставі рішення виконкому №126 від 08 липня 2008 року (а.с.12 зворотна сторона).
В довідці від 18 серпня 2020 року вих№204, виданій начальником БТІ, зазначено, що відомості про реєстрацію будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в реєстраційній книзі №10, де передбачена на той момент реєстрація за чинним законодавством, відсутні. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане 23 квітня 2003 року, згідно рішення виконкому №126 від 08 липня 2008 року було погашено, а нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно з присвоєнням нової поштової адреси не видано з нез'ясованих обставин (а.с.18). При цьому, з технічної характеристики об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в графі «відомості про складові частини нерухомого майна» зазначено: гараж літ. «А» - 21,0 кв.м, сарай літ. «Б» - 13,4 кв.м., літня кухня літ. «В» - 9,2 кв.м. (а.с.18 зворотна сторона).
При цьому, БТІ та Розівська селищна рада видати ОСОБА_1 нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно взамін погашеного не можуть (а.с.20,21).
Рішенням державного реєстратора №53739272 від 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в державній реєстрації права власності на нежиле приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку тим, що надані для реєстрації права власності документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (а.с.19).
Комплекс будівель, що складається з гаражу, сараю та літньої кухні, право власності на які просить визнати позивачка, є самочинним будівництвом.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК України).
Позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК України, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.
Як вірно вказав суд першої інстанції, попри відсутність заперечення власника земельної ділянки, щодо визнання права власності на нежитлове приміщення, не має підстав для задоволення позовних вимоги ОСОБА_1 за правилами ст.376 ЦК України, оскільки жодних відомостей про те, що будівництво комплексу будівель, що складається з гаражу, сараю та літньої кухні, не порушує права інших осіб, з огляду на його розташування біля багатоквартирного житлового будинку, а також що такий комплекс будівель відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам, не надано.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності передбачає дотримання певної процедури, з якою закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, при застосуванні цієї норми суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Так, в статті 392 ЦК України зазначається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При цьому, суд не може брати на себе функції компетентних державних чи самоврядних органів. Звертатися до суду з метою узаконення незалежно від формулювання позовних вимог зацікавлена особа може лише після звернення в установленому порядку до компетентного органу та наявності доказів, що вже існує спір між заявником та цим органом про право (власності).
Позивачем невірно обрано спосіб захисту можливого порушеного права в обхід загальних правил оформлення права власності, а також суду не надано достовірних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог з підстав передбачених ст. 331, 392 ЦК України, на які є посилання за текстом позовної заяви.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Розівського районного суду Запорізької області від 03 вересня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 11 лютого 2022 року.
Судді: С.В. Кухар
О.В. Крилова
В.Ю. Бєлка