Дата документу 08.02.2022 Справа № 333/3937/21
Єдиний унікальний № 333/3937/21
Провадження №22-ц/807/798/22
Головуючий в 1-й інстанції - Тучков С.С.
08 лютого 2022 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,
суддів:Крилової О.В., Онищенка Е.А.,
СекретарІльїна Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 01 грудня 2021 року) у справі за позовом Комунального підприємства «Наше місто» до ОСОБА_1 про розірвання договору, усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, третя особа - Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста України,-
У червні 2021 року Комунальне підприємство «Наше місто» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста України, про розірвання договору, усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, в якому просило суд розірвати договір №146 від 22.09.2020 року користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги, укладений між Комунальним підприємством «Наше місто» та ОСОБА_1 , усунути Комунальному підприємству «Наше місто» перешкоди у користуванні та розпорядженні майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання, шляхом виселення ОСОБА_1 з містечка модульного типу за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 4540,00 гривень.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року, позов Комунального підприємства «Наше місто» (ЄДРПОУ 40545596, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд.29-А) до ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про розірвання договору, усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, третя особа - Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста України (ЄДРПОУ 02940196, м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд.4-А), - задоволено повністю.
Розірвано договір №146 від 22.09.2020 року користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги, укладений між Комунальним підприємством «Наше місто» та ОСОБА_1 .
Усунуто Комунальному підприємству «Наше місто» перешкоди у користуванні та розпорядженні майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання, шляхом виселення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) з містечка модульного типу за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Наше місто» (м.Запоріжжя, вул.Українська, буд.29-А, код ЄДРПОУ 40545596, рахунок (IBAN) НОМЕР_2 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) гривень 00 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивач вказуючи на наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги, як на одну із підстав позову, не врахував наявність у відповідача пільг, відсутність у модульному містечку певний період під час перебування в санаторії та на лікуванні, відсутність можливості використання приміщень загального користування, що в свою чергу дає підстави для перерахунку заборгованості чи взагалі вказує на її відсутність. Крім того, суд першої інстанції всупереч вимог процесуального законодавства розглянув справу за відсутності відповідача.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу КП «Наше місто», зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Запорізької міської ради №25 від 25.05.2016 року створено Комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради, місце знаходження: м. Запоріжжя, вул.Українська, буд.29-А.
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №311 від 24.06.2016 року визначено, що з 01.09.2016 року Комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради є виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №763 від 12.12.2016 року затверджено статут Комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради (а.с.5).
12.12.2019 року між Запорізькою обласною організацією Товариством Червоного Хреста України, в особі голови Бекетової О.Л., що діє на підставі Положення (далі - установник управління), з одного боку, та Комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради, в особі генерального директора Леонтьєва А.В., що діє на підставі розпорядження Запорізького міського голови (далі - управитель), з другого боку, керуючись рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради «Про надання згоди КП «Наше місто» на укладення договору управління майно», укладено договір про управління майном, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає управителю, а управитель приймає майно, визначене в акті приймання-передачі майна містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб, що є невід'ємною частиною договору, в управління на строк, визначений цим договором, та здійснює управління цим майном, а установник управління здійснює плату за управління управителю в розмірі та строки, передбачені цим договором (а.с.10-11).
Балансоутримувачем майна, місцезнаходження якого: 69118, м. Запоріжжя, вул.Стешенка, буд. 18, є установник управління.
Згідно з п. 1.2 зазначеного вище договору, передача майна в управління не тягне за собою переходу права власності на таке майно до управителя.
За цим договором установник управління зобов'язався в день укладення цього договору передати майно в управління з одночасним оформленням акта приймання-передачі майна у письмовій формі (п. 3.1.1) та здійснювати оплату за управління майном в строки та в розмірах, визначених цим договором (п. 3.1.2).
Управитель зобов'язався здійснювати управління майном особисто (п.3.3.2), здійснювати поселення внутрішньо переміщених осіб, які переїхали на тимчасове перебування з території АР Крим, м. Севастополя та районів проведення антитерористичної операції Луганської та Донецької областей на територію Запорізької області згідно з Порядком про користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання (п.3.3.5), забезпечити надання внутрішньо переміщеним особам житлово-комунальні послуги відповідно до норм та стандартів, передбачених чинним законодавством (п. 3.3.7), укласти із постачальниками комунальних послуг м. Запоріжжя відповідні договором для забезпечення надання житлово-комунальних послуг внутрішньо переміщеним особам (п. 3.3.8), укласти із внутрішньо переміщеними особами договір користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги (п.п.3.3.9).
Згідно з довідкою №2303-5000307054 від 14.09.2020 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, його зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.9).
22.09.2020 року між Комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради, в особі Генерального директора Леонтьєва А.В., який діє на підставі статуту, з одного боку (далі - управитель), та внутрішньо переміщеною особою ОСОБА_1 (далі - користувач), який надав згоду на тимчасове користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги на визначених цим договором умовах, укладено договір №146 про користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги (а.с.12-14).
Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, Комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради передало ОСОБА_1 у тимчасове користування майно містечка модульного типу для тимчасового перебування по акту приймання-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору, та забезпечує користувачу надання житлово-комунальних послуг у модулі №1 в кімнаті АДРЕСА_3 , а користувач прийняв у тимчасове користування майно містечка модульного типу для тимчасового перебування та зобов'язується відшкодувати вартість спожитих житлово-комунальних послуг в розмірі та строки, передбачені цим договором.
Користувач вступає у строкове користування майном містечка модульного типу для тимчасового перебування без надання права на постійне проживання у ньому (та постійної реєстрації), а також не набуває прав та обов'язків, встановлених Житловим кодексом України, після підписання цього договору (п. 2.1 вищевказаного договору).
Згідно з п. 6.1 вказаного договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання, при цьому сторони погодились про застосування положень ч. 3 ст. 631 ЦК України та домовились, що умови договору застосовуються до правовідносин, які виникли до його укладення в частині відшкодування за отримані жилого-комунальні послуги.
Договір діє до 31.12.2020 року (п. 6.1.1. договору).
Продовження терміну дії цього договору відбувається з обов'язковим підписанням сторонами акту звіряння взаємних розрахунків. В разі наявності заборгованості у користувача перед управителем, термін дії цього договору продовжується на новий термін з обов'язковим підписанням договору реструктуризації заборгованості (п. 6.1.2 договору).
На підставі п. 3.2 договору №146 від 22.09.2020 року про користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 зобов'язався здійснювати управителю до 20 числа поточного місяця оплату за спожиті житлово-комунальні послуги у містечку модульного типу для тимчасового перебування на підставі рахунку (з урахуванням авансового платежу), який управитель надає користувачу особисто під підпис, із розрахунку на 1 особу за 1 місяць.
Відповідач у справі зобов'язання з оплати наданих житлово-комунальних послуг за період з вересня 2020 року по березень 2021 року належним чином не виконав, у зв'язку з чим, за останнім утворилась заборгованість в сумі 6756,36 грн. (а.с.15).
Факт наявності заборгованості в розмірі 6756,36 грн. підтверджується матеріалами цієї справи й не спростований відповідачем в ході її розгляду.
Відповідно до п. 4.2.3 договору від №146 від 22.09.2020 року, управитель має право, у випадках порушення умов цього договору, протидії поселенню іншої особи, порушення прав та інтересів третіх осіб, у 3-денний термін достроково припинити дію цього договору в односторонньому порядку з наступним виселенням користувача.
01.02.2021 року за вих. №204/01-09 і 05.05.2021 року за вих.№961/01-09 позивачем надіслано на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору та виселення за систематичне порушення його умов, які були отримані відповідачем особисто (а.с.21).
Оскільки відповідач оплату наданих послуг не довів, тобто, має неодноразові порушення умов договору №146 від 22.09.2020 року, будь-яких претензій щодо надання послуг позивачу не пред'явив, продовжує користуватись майном модульного містечка за адресою: АДРЕСА_4 , модуль 1, кімната 10, що підтверджується актом представників Комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради від 25.05.2021 року, отримувати житлово-комунальні послуги за вказаною адресою та не сплачувати за них, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача про розірвання договору від №146 від 22.09.2020 року користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном модульного містечка шляхом виселення відповідача, є документально підтвердженими, нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
22.09.2020 року між Комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради, в особі Генерального директора Леонтьєва А.В., який діє на підставі статуту, з одного боку (далі - управитель), та внутрішньо переміщеною особою ОСОБА_1 (далі - користувач), який надав згоду на тимчасове користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги на визначених цим договором умовах, укладено договір №146 про користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги (а.с.12-14).
Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, Комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради передало ОСОБА_1 у тимчасове користування майно містечка модульного типу для тимчасового перебування по акту приймання-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору, та забезпечує користувачу надання житлово-комунальних послуг у модулі №1 в кімнаті АДРЕСА_3 , а користувач прийняв у тимчасове користування майно містечка модульного типу для тимчасового перебування та зобов'язується відшкодувати вартість спожитих житлово-комунальних послуг в розмірі та строки, передбачені цим договором.
Згідно з п. 6.1 вказаного договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання.
Договір діє до 31.12.2020 року (п. 6.1.1. договору).
Продовження терміну дії цього договору відбувається з обов'язковим підписанням сторонами акту звіряння взаємних розрахунків. В разі наявності заборгованості у користувача перед управителем, термін дії цього договору продовжується на новий термін з обов'язковим підписанням договору реструктуризації заборгованості (п. 6.1.2 договору).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
На підставі п. 3.2 договору №146 від 22.09.2020 року про користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 зобов'язався здійснювати управителю до 20 числа поточного місяця оплату за спожиті житлово-комунальні послуги у містечку модульного типу для тимчасового перебування на підставі рахунку (з урахуванням авансового платежу), який управитель надає користувачу особисто під підпис, із розрахунку на 1 особу за 1 місяць.
Відповідач у справі зобов'язання з оплати наданих житлово-комунальних послуг за період з вересня 2020 року по березень 2021 року належним чином не виконав, у зв'язку з чим, за останнім утворилась заборгованість в сумі 6756,36 грн. (а.с.15).
Не дивлячись на заперечення з боку відповідача з приводу наявної заборгованості та доводи, щодо перерахунку такої заборгованості з урахуванням пільг, колегія суддів апеляційної інстанції зважує на відсутність доказів спростування доводів позивача в цій частині.
Відповідно до п.6.2 договору №146 від 22.09.2020 року про користування майном містечка модульного типу (транзитного містечка) для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб без права постійного проживання та на відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги, дія договору достроково припиняється: 6.2.1. за згодою сторін в порідку, визначеному цим Договором; 6.2.2. за невиконання та/або порушення умов цього договору; 6.2.3 у разі, якщо користувач фактично не користується майном містечка модульного типу для тимчасового перебування більше 60 календарних днів (без поважної причини); 6.2.4. за ініціативою управителя у випадку наявності у користувача заборгованості та відмовою користувача від укладання договору реструктуризації заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.
Згідно п. 4.2.3. Договору, управитель має право у випадку порушення користувачем умов цього договору, протидії понесенню інших осіб, порушення прав та інтересів третіх осіб, у 3-денний термін достроково припинити дію цього договору в односторонньому порядку з наступним виселенням користувача (про порушення користувачем умов цього договору складається акт).
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, за умовами укладеного між сторонами договору, у разі наявності у користувача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги Управитель пропонує укласти договір реструктуризації, а у разі відмови користувача від укладання договору реструктуризації заборгованості за спожиті житлово-комунальні, наявні передбачені договором підстави для достроково припинення договору.
Належним доказом порушення інших умов договору, на які у позові посилається КП «Наше місто», є складання відповідних актів. Між тим, таких актів про порушення умов договору матеріали справи не містять, що вказує на не доведення обставин позову в цій частині.
Крім того, слід зазначити, що вимога про виселення, що є наслідком позбавлення відповідача права на житло, має ґрунтуватися не лише на вимогах закону або договору, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв'язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», заяви № 7151/75 та № 7152/75, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Гіллоу проти Сполученого Королівства від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Ларкос проти Кіпру від 18 лютого 1999 року).
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Отже, всяке позбавлення права на житло є втручанням в право особи, і без дослідження пропорційності і з'ясування балансу інтересів неможливо вирішити спір.
Враховуючи конкретні обставини справи, доводи позову та досліджені докази у справі, зважуючи на статус відповідача, який є внутрішньо переміщеною особою, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про недоведеність вимог позову в частині розірвання договору користування майном та непропорційність і незбалансованість вимог позивача, щодо виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
У задоволенні вимог позову Комунального підприємства «Наше місто» до ОСОБА_1 про розірвання договору, усунення перешкод в користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, третя особа - Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста України - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 11 лютого 2022 року.
Судді: С. В. Кухар
О.В. Крилова
Е.А. Онищенко