Дата документу 02.02.2022 Справа № 311/2233/19
Єдиний унікальний № 311/2233/19 Головуючий у 1 інстанції: Сидоренко Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/97/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
02 лютого 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Подліянової Г.С.
за участі секретаря: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Смена», Фермерського господарства «Орбіта-СМ», третя особа: Василівська районна державна адміністрація Запорізької області про визнання недійсним договорів оренди та суборенди земельної ділянки,
У червні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ФГ «Смена», ФГ «Орбіта-СМ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Василівська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання недійсним договорів оренди та суборенди земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначив, що 10 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки із кадастровим номером 2320955700:02:026:0002 загальною площею 8,76 га, яка розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області, має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п. 2.3. договору емфітевзису, емфітевтичне право було встановлено на 100 років. В п.1.3. договору емфітевзису було зроблено застереження про те, що відносно цієї ж земельної ділянки було укладено на 10 років договір оренди між ОСОБА_3 та Сільськогоподарським виробничим кооперативом «Перемога», який діяв до 31 березня 2018 року. Тому державну реєстрацію договору емфітевзису було відкладено до закінчення строку дії вказаного договору оренди.
Позивач вазував, що він повністю здійснив ОСОБА_3 оплату за передачу емфітевтичного права в розмірі 100 000 гривень, про що було безпосередньо зазначено в договорі емфітевзису. Але у травні 2019р. йому стало відомо, що 19 серпня 2018 року між
ОСОБА_3 та ФГ «Смена» укладено договір оренди щодо цієї ж земельної ділянки стро-
ком на 15 років з правом пролонгації. 30 квітня 2019 року між ФГ «Смена» та ФГ «Орбіта-СМ» укладено договір суборенди строком на 3 роки з правом пролонгації стосовно цієї самої земельної ділянки. Щодо таких прав оренди та права суборенди державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області зроблено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно Інформаційної довідки від 01.06.2019 року.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що вказані договори є недійсними, оскільки дії ОСОБА_3 , який уклав з ним договір емфітевзису щодо цієї ж земельної ділянки та отримав за це від нього гроші, а потім під час дії договору емфітевзису уклав договір оренди цієї ж самої
земельної ділянки з ФГ «Смена», суперечать його попередній поведінці і є недобросовіс-ними. Укладаючи договір емфітевзису, відповідач ОСОБА_3 повинен був розуміти те, що він передає йому свою земельну ділянку у володіння та користування, та протягом всього періоду дії емфітевзису він не має права здійснювати жодних дії, направлених на обмеження або позбавлення позивача щодо її використання.
Вважає, що укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Смена» договір оренди земельної ділянки суперечить п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, оскільки він є наслідком недобросовісної поведінки відповідача щодо позивача. Вважає, що у ОСОБА_3 були відсутні правові підстави для укладання договору оренди та передачі у строкове право володіння та користування земельною ділянкою ФГ «Смена», оскільки на той момент (і зараз) вона обтяжена таким правом позивача.
Укладений між ФГ «Смена» та ФГ «Орбіта-СМ» договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року є також недійсним з огляду на недійсність основного договору оренди. Укладання спірних договорів оренди та суборенди, а також реєстрація похідних від них речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позбавляють позивача можливості реєстрації в даному реєстрі свого права емфітевзису та його використання.
Посилаючись на вищевикладене, просив суд: визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 19 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 і ФГ «Смена», номер запису про інше речове право 27626052 щодо земельної ділянки площею 8,7645 га кадастровий номер 2320955700:02:026:0002; визнати недійсними договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року, укладений між ФГ «Смена» та ФГ «Орбіта-СМ», номер запису про інше речове право 31497232 щодо земельної ділянки площею 8,7645 га кадастровий номер 2320955700:02:026:0002. Судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом не було застосовано закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, а саме, пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад, якими є справедливість, добросовісність та розумність. Саме на підставі цієї норми було заявлено позов про визнання договорів оредни та суборенди недійсними, оскільки до неможливості виконання договору емфітевзису призвела недобросовісна поведінка власника земельної ділянки ОСОБА_3 з передачі цієї земельної ділянки в наступну оренду. Цим діям відповідача, на думку позивача, суд не надав
належної оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_2 задоволено. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року у цій справі скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову ОСОБА_4 : визнано недійсними договір оренди земельної ділянки від 19 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 і Фермерським господарством «Смена», номер запису про інше речове право 27626052 щодо земельної ділянки площею 8,7645 га кадастровий номер 2320955700:02:026:0002; визнано недійсними договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року, укладений між Фермерським господарством «Смена» та Фермерським господарством «Орбіта-СМ», номер запису про інше речове право 31497232 щодо земельної ділянки площею 8,7645 га кадастровий номер 2320955700:02:026:0002;
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року постанову Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 серпня 2021р. справу прийнято до провадження судді-доповідача Маловічко С.В. та колегією справу призначено до розгляду у судовому засіданні.
До судових засідань апеляційного суду з'являлись лише представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Норочевський О.О. та представник ФГ «Орбіта-СМ» - адвокат Доля Д.М.
В останньому судовому засіданні апеляційного суду 09 лютого 2022р. адвокат Норочевський О.О., який замовив проведення судового засідання поза межами суду в режимі EASYCON, не зміг забезпечити звук.
Відповідо до вимог ч. 4 статті 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відпровідну заяву.
Колегією враховано позицію адвоката Норочевського О.О., яка висвітлена ним у поясненнях в інших судових засіданнях.
Особисто позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 , будучи повідомлені про розгляд справи в апеляційному суді, жодного разу не з'явились.
Не з'являлись також жодного разу до судових засідань апеляційного суду ФГ «Смена», Сепногірська селищна рада, Василівська РДА, які регулярно отримували судові повістки.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Тому колегія вважала за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України за відсутності учасників справи, які повідомлені належним чином, але не скористались правом брати участь в судових засіданнях апеляційного суду.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Норочевського О.О., який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача в особ ФГ «Орбіта-СМ» - адвоката Долі Д.М., який заперечував проти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням рекомендацій касаційного суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 10 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений Договір встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки із кадастровим номером 2320955700:02:026:0002, площею 8,76 га, яка розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області, і має цільове приз-
начення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є
ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 064959, виданого Степногірською селищною радою ради Василівського району Запорізької області 27.12.2001р. Емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 100 років (п. 2.3 Договору).
Як вбачається з п.1.3 даного договору, власник земельної ділянки ОСОБА_3 довів до відома емфітевта ( ОСОБА_1 ), а емфітевт взяв до уваги той факт, що земельна ділянка, яка є предметом даного договору, перебуває в оренді СВК «Перемога», договір оренди укладено 31.03.2008р. терміном на десять років, реєстраційний номер якого 040826600039.
Вказаний договір встановлення емфітевзису від 10.11.2010р. посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Харченко Ю.Г., та зареєстрований у реєстрі за № 1646, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 6-7).
Відповідно до п. 5.4 договору, це речове право (емфітевтичне) на нерухоме майно згідно зі ст.. 182 ЦК України підлягає державній реєстрації. Проте державна реєстрація емфітевтичного права проведена не була.
З договору оренди землі, укладеного 10 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та СВК «Перемога», вбачається, що орендодавець ОСОБА_3 передав в оренду СВК «Перемога» в особі Голови ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 8,76 га, в тому числі ріллі 8,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області. Договір зареєстровано у Василівському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» 31 березня 2008 року за № 040826600039, а отже, він є чинним з вказаної дати. Строк дії договору становить 10 років (п. 8 Договору оренди) (а.с. 10-11).
Після закінчення строку дії вказаного договору оренди ОСОБА_3 як власник земельної ділянки передав її в оренду іншому орендареві.
Так, з договору оренди землі від 19 серпня 2018 року вбачається, що орендодавець ОСОБА_3 надав в оренду Фермерському господарству «Смена» в особі голови господарства ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером № 2320955700:02:026:0002, загальною площею 8,76 га, в тому числі ріллі 8,76 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області (ас. 82-84).
Відповідно до договору суборенди земельної ділянки № 1 від 30 квітня 2019 року, Фермерське господарство «СМЕНА» в особі голови Шевченко В.М. передало в строкове платне користування строком на три роки в суборенду Фермерському господарству «ОРБІТА-СМ» в особі голови господарства ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером № 2320955700:02:026:0002, загальною площею 8,76 га, що розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області і має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.71-72).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 168901068 від 01.06.2019р. - земельна ділянка площею 8,76 га, з кадастровим номером 2320955700:02:026:0002, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , на підставі договору оренди землі від 19.08.2018р., укладеного між ФГ «Смена» та ОСОБА_8 , зареєстрованого державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області 23.08.2018 року, знаходиться в оренді ФГ «Смена» та на підставі договору суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року між ФГ «Орбіта-СМ» та ФГ «Смена» (орендар), зареєстрованого державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області 06 травня 2019 року, знаходиться в суборенді ФГ «Орбіта -СМ» (а.с. 14-15, 70).
Позивач ОСОБА_1 у позові вказував, що ці договори є недійсними, оскільки дії ОСОБА_3 , який уклав договір встановлення емфітевзису та отримав за це гроші, але в падальшому під час дії договору емфітевзису уклав договір оренди щодо цієї ж земельної ділянки із ФГ "Смена", суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними. Укладаючи договір емфітевзису, ОСОБА_3 повинен був чітко розуміти те, що він передає ОСОБА_1 свою земельну ділянку у володіння та користування. Тому вважав, що укладений між ОСОБА_3 та ФГ "Смена" договір оренди земельної ділянки суперечить пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, оскільки спірні правочини є наслідком його недобросовісної поведінки.
Вказує, що у ОСОБА_3 були відсутні правові підстави для укладення договору оренди з ФГ "Смена", оскільки на той момент (і зараз) земельна ділянка обтяжена його емфітевтичним правом. Укладений між ФГ "Смена" та ФГ "Орбіта-СМ" договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року є також недійсним з огляду на недійсність основного договору оренди. Укладення спірних договорів оренди та суборенди, а також реєстрація похідних від них речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позбавляють його можливості реєстрації у реєстрі свого права емфітевзису та його використання. Тому просив визнати недйсими вказні договори оренди та суборенди.
Відмовляючи в задоволенні цього позову, суд першої інстанції виходив із того, що після укладення 10 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору емфітевзису земельної ділянки, відповідне право емфітевзису підлягало обов'язковій державній реєстрації. Враховуючи відсутність реєстрації права емфітевзису в установленому законом порядку, договір емфітевзису не є укладений та, як наслідок, сторони за вказаним договором не набули відповідних прав та обов'язків. Позивач не є стороною оспорюваних ним договорів, останні укладені згідно з вимогами чинного законодавства, зареєстровані в установленому порядку, є чинними, а захист права позивача, у цьому випадку, має відбуватися шляхом звернення до суду з позовом про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, а отже, спосіб захисту порушеного права позивачем обрано неправильно.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; скасовано рішення Василівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 19 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ФГ "Смена", номер запису про інше речове право - 27626051, щодо земельної ділянки площею 8,7645 га, кадастровий номер 2320955700:02:026:0002. Визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року, укладений між ФГ "Смена" та ФГ "Орбіта-СМ", номер запису про інше речове право - 31497232, щодо земельної ділянки площею 8, 7645 га, кадастровий номер 2320955700:02:026:0002. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що укладений 10 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір емфітевзису щодо земельної ділянки із кадастровими номерами 2320955700:02:026:0002, загальною площею 8,76 га, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г. Відповідно до пункту 5.5. вказаного договору, він вважається укладеним із моменту його нотаріального посвідчення. Крім того, у пункті 1.3. договору емфітевзису зроблено застереження про те, що відносно цієї ж земельної ділянки укладено на 10 років договір оренди між ОСОБА_3 та СВК "Перемога". Таким чином, державна реєстрація договору емфітевзису не могла бути проведена до закінчення строку вказаного договору оренди. Проте відповідач ОСОБА_3 , не ставлячи питання про розірвання договору встановлення емфітевзису та повернення отриманих грошових коштів, уклав спірний договір оренди, чим позбавив позивача можливості зареєструвати право емфітевзису на земельну ділянку у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 був позбавлений можливості використовувати земельну ділянку, оскільки пункт 1.3. договору емфітевзису містить застереження про те, що відносно цієї ж земельної ділянки укладено на 10 років договір оренди між ОСОБА_3 та СВК "Перемога". Дії ОСОБА_3 прямо порушують пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, оскільки суперечать його попередній поведінці - укладенню з ОСОБА_1 договору емфітевзису, його нотаріальному посвідченню та отримання від відповідача плати за це в повному обсязі. Проте суд першої інстанції не надав належної правової оцінки діям ОСОБА_3 на предмет їх добросовісності та помилково не застосував пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України до спірних правовідносин.
Скасовуючи вказану постанову Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020р. та спрямовуючи справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд зазначив, що слід перевірити, чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем у площині віднесення права емфітевзису до речових прав на чуже майно, яке набувається з моменту його реєстрації, та за відсутності можливості перебування однієї й тієї ж земельної ділинки в оренді та в користуванні на підставі емфітевтичного права у різних правонабувачів. Касаційний суд зазначив, що після закінчення дії договору оренди земельної ділянки 31 березня 2018р. у сторін договору емфітевзису були відсутні першкоди щодо держаної реєстрації цього речового права, але апеляційним судом не було встановлено, на кого із сторін цього договору був покладений обов'язок реєстрації права емфітевзису, які дії вчинялись його сторонами щодо забезпечення державної реєстрації цього права після 31 березня 2018р. та до дня укладення оспрюваного договору оренди від 19 серпня 2018р., чи ухилялась будь-яка із сторін від вчинення таких дій.
При новому апеляційному розгляді апеляційним судом досліджувались обставини, на яких наголошено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021р. та встановлено наступне.
В скарзі не оспрюються встановлені судом фактичні обставини у справі та наведені умови договору емфітевзису, а оскаржується рішення в частині висновків, що право позивача не є порушеним оспорюваними договорами оренди та суборенди. Позивач вважає, що дії ОСОБА_3 як сторони договору емфітевзису є недобросовісними, та ним втрачено можливість зареєструвати своє емфітевтичне право саме у зв'язку з цим, а для його поновлення вважає необхідним визнати недійсними оспорювані договори як укладені під час дії договору емфітевзису та внаслідок недобросовісної поведінки власника земельної ді-
лянки - сторони договору емфітевзису ОСОБА_3 . Інших підстав їх недійсності, не заз-
начено.
Згідно із частиною першою та п'ятою статті 102-1 Земельного кодексу України (у редакції на день укладення договору встановлення емфітевзису 10 листопада 2010 року), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).
У частині першій статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції на день укладення договору встановлення емфітевзису 10 листопада 2010 року) (далі - Закон) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речових прав на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису землекористувачу (емфітевтові), а землекористувач (емфітевт) - його набув. Даний висновок узгоджується із змістом постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 311/4089/15-ц.
Вище наведеними нормами, якими врегульовано договір емфітевзису, не визначено, на кого із сторін такого виду договору покладається обов'язок державної реєстрації речого - емфітевтичного права. Таке становище дає підстави вважати, що таку реєстрацію може вчинити кожна із сторін договору, а також такий обов'язок може бути узгоджено у самому
договорі.
Проте зі змісту договору встановлення емфітевзису від 10.11.2010р. не вбачається, що сторони узгодили в ньому питання щодо покладення обов'язку з реєстрації емфітевтичного права на когось конкретно. З цього питання лише містяться загальні умови, а саме, п. 5.4, де зазначається, що емфітевтичне право підлягає державній реєстрації ( а.с. 7).
Відповідач ОСОБА_3 при новому апеляційному розгляді жодного разу до судового засідання апеляційного суду не з'явився, особистих усних або письмових пояснень на стадії апеляційного провадження не надав, як не надано їх ним й у суді першої інстанції, а також при першому апеляційному розгляді справи. Жодного відзиву на апеляційну та касаційні скарги ним також не надано. Тобто його позиція щодо спірних правовідносин взагалі відсутня.
Матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що ОСОБА_3 вчиняв будь-які дії з реєстрації емфітевтичного права з дня закінчення договору оренди з СВК «Перемога».
З пояснень представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Норочевського О.О. слідує, що це питання між сторонами не врегульовувалось, а отже кожен із сторін гіпотетично міг вчинити реєстрацію емфітевтичного права. Проте, коли ОСОБА_1 намагався реалізувати право на державну реєстрацію емфітевзису, йому стало відомо, що спірна земельна ділянка вже перебуває на праві оренди у ФГ «Смена» та суборенди у ФГ «Орбіта-СМ».
Зі змісту його позовної заяви слідує, що про ці договори він дізнався у травні 2019р., з
чого колегія робить висновок, що з часу закінчення дії договору оренди з СВК «Перемога» 31.03.2018р. до травня 2019р., тобто більше року, ОСОБА_1 здійснити реєстрацію емфітевтичного права не намагався.
Матеріали справи не містять будь-якої інформації чи листування між сторонами з приводу виконання умов договору щодо реєстрації емфітевтичного права, щодо будь-яких перешкод з боку сторін один одному у вчиненні такої дії, будь-якого звернення до реєстраційного органу з приводу реєстрації чи відмови таким органом у ній.
У такому разі колегія встановила факт бездільяності сторін щодо такого важливого питання як державна реєстрація емфітевтичного права, у зв'язку з чим фактичної передачі власником земельної ділянки ОСОБА_3 права емфітевзису емфітевтові ОСОБА_1 не відбулось, а отже позивач й не набув цього права, зокрема, й через власну бездіяльність, як правильно встановив суд першої інстанції.
Колегія наголошує, що, попри те, що законодавством не визначено, на кого покладається відповідний обов'язок з реєстрації речового права, набуття якого пов'язується саме з цим, то, насамперед, у якнайшвидшому набутті відповідного речового права зацікавлений саме правонабувач. Тому саме його особисте зволікання й призводить до того, що він це право не набуває. Що й відбулось, зокрема, у цій справі. Тобто саме ОСОБА_1 своїм зволіканням у реєстрації свого права емфітевзису позбавив себе його набуття одразу після закінчення дії попереднього договору оренди.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосо-вну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Уклавши договір емфітевзису під час дії договору оренди, сторони мали проявити обачність та одразу після закінчення строку дії договору оренди, здійснити реєстрацію емфітевзису.
Оскільки ОСОБА_1 після закінчення договору оренди 31.03.2018р. та до часу укладення нового договору оренди між ОСОБА_3 та ФГ «Смена» 19 серпня 2018р. не зареєстрував своє емфітевтичне право, відтак не набувши його, то його суб'єктивне матеріальне право, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом, не є порушеним вказаним договором, а також наступною передачею земельної ділянки в суборенду за дого-
вором від 30 квітня 2019р.
Фактично у справі відбулось невиконання стронами однієї із істотних умов договору емфітевзису щодо реєстрації цього речового права, що ніяким чином не може свідчити про недійсніть осопрюваних позивачем договорів.
При цьому, помилковість висновків суду в частині того, що державній реєстрації підлягав сам договір емфітевзису, не призвела до загальних правильних висновків відносно того, що права позивача не порушені у тій мірі, у якій він наполягає у позові, і тому не підлягають захисту, зокрема, й у обраний ним спосіб. Колегія вище констатувала, що сам договір емфітевзису є укладеним та чинним, а лише не було передано ОСОБА_3 та набуто ОСОБА_1 емфітевтичне право, а тому воно й не вважається порушеним.
Вказуючи в скарзі про недобросовісну поведінку сторони за договором ОСОБА_3 , сам позивач не надав жодного доказу тому, що звертався з приводу реєстрації емфітевтичного права після закінчення договору оренди 31.03.2018р., про що йому було достеменно відомо, оскільки саме він від імені СВК «Перемога» укладав перший договір оренди, а також він не звертався і до ОСОБА_3 з приводу реєстрації цього права, та не надав також доказів про наявність перешкод у цьому протягом півроку, коли земельна ділянка була вільна від інших прав на неї з боку третіх осіб. Отже, невиконання обов'язку з реєстрації емфітевтичного права, яке у разі відсутності конкретно визначеної у договорі особи, яка мала здійснити його реєстрацію, покладалось на обидві сторони рівною мірою, та, на думку колегії, здебільшого в цьому був зацікавлений набувач цього права, вбачається й з боку самого позивача.
Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу адвоката Норочевського О.О. необґрунтованою, у зв'язку і з чим відповідно до вимог статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 11 лютого 2022 року.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Гончар М.С.
Подліянова Г.С.