Справа № 740/1990/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/102/22
Категорія - ч.ч.2,3 ст.185, ч.3 ст.186, ч.2 ст.289 КК України Доповідач ОСОБА_2
10 лютого 2022 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6
з участю: прокурора - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12019270180001098 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2021 року,
Цим вироком:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , неодружений, освіта середня, не працює, раніше неодноразово судимий, останній раз 30.10.2014 Зарічним районним судом м.Суми за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ст.ст.70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці, на підставі ухвали Менського районного суду Чернігівської області від 29.09.2017 року звільнений по відбуттю строку покарання,
засуджений за:
- ч.2 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч.3 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч.3 ст.186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 ухвалено рахувати з 24 березня 2020 року, зарахувавши цей період у строк відбуття покарання.
Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишено без зміни - у вигляді тримання під вартою.
ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, та виправдано за недоведеності його вини.
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, уродженець с. Верін-Геташен, Мартунінського району, Республіки Вірменія, житель АДРЕСА_2 , неодружений, освіта середня, в силу ст.89 КК України раніше не судимий,
засуджений за:
- ч.2 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- ч.3 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно ОСОБА_10 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілих:
- ОСОБА_13 - 11173,33 грн. матеріальної шкоди;
- ОСОБА_14 - 9716,63 грн. матеріальної шкоди;
- ОСОБА_15 - 3413,58 грн. матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в рівних частинах на користь держави 628,04 грн. процесуальних витрат. Стягнуто з ОСОБА_9 користь держави 1727,11 грн. процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Скасовано арешт, накладений на мопед марки «Suzuki LETS II», р.н. НОМЕР_1 , та велосипед марки «Comanche TOMAHAWK COMP».
Вироком місцевого суду встановлено, що 26.08.2019, близько 09.15 год., ОСОБА_9 , перебуваючи на території Ніжинського центрального ринку, по вул. Московська у м. Ніжин, з торгівельного павільйону № 1, в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_16 , повторно, викрав жіночу сумочку, що належала ОСОБА_13 , в якій знаходились її мобільний телефон марки «Samsung», вартістю 2573,33 грн., та банківська картка доступу до кредитного рахунку АТ КБ «ПриватБанк», баланс якого складав 9000 грн., відкритого на ім'я потерпілої. Отримавши можливість вільно розпоряджатись викраденим майном, ОСОБА_9 у жіночій сумочці знайшов значення коду доступу до банківського рахунку та через банкомати здійснив зняття готівки в загальній сумі 8600 грн.
21.10.2019, близько 17.00 год., ОСОБА_9 , повторно, викрав велосипед марки «GT» моделі «Aggressor Expert», що був залишений ОСОБА_17 біля під'їзду №4 будинку АДРЕСА_3 , чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на суму 9716,63 грн.
28.02.2020, близько 15.00 год., ОСОБА_9 , перебуваючи біля торговельного кіоску «Тютюнові вироби», розташованого по АДРЕСА_4 , в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_18 , проник до вказаного приміщення, звідки повторно, таємно викрав грошові кошти в сумі 5300 грн., що належать ОСОБА_18 , та мобільний телефон «Samsung Galaxy», вартістю 3413,58 грн., що належить ОСОБА_15
28.02.2020, близько 20.30 год., ОСОБА_9 за попередньою змовою з ОСОБА_10 , зайшли до під'їзду №3 будинку АДРЕСА_5 та піднялися на 5-й поверх будинку. ОСОБА_19 зупинився на сходах між п'ятим та шостим поверхом, щоб у разі появи сторонніх осіб попередити співучасника з метою недопущення викриття їхніх дій, а ОСОБА_9 , діючи в межах спільного умислу, піднявся на 6 поверх і таємно викрав велосипед марки «Comanche TOMAHAWK COMP», що стояв без нагляду, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_20 збитки в розмірі 9350 грн.
03.03.2020, в 03.52 год., ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , з метою крадіжки чужого майна, за попередньою змовою між собою, перебували біля торговельного кіоску «Тютюнові вироби», по АДРЕСА_4 , в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_18 . Під приводом здійснення купівлі товару, ОСОБА_19 , імітуючи замкнені дверцята зовнішньої холодильної вітрини, попросив продавця ОСОБА_21 вийти з кіоску та відчинити дверцята самостійно.
У той час, коли ОСОБА_21 вийшла з кіоску, ОСОБА_9 проник через незамкнені вхідні двері до зазначеного торгівельного приміщення, звідки повторно викрав грошові кошти в сумі 10000 грн., що належать ОСОБА_18 . При спробі зникнути з місця події непоміченим протиправні дії ОСОБА_9 були викриті ОСОБА_21 . Усвідомлюючи, що спроба таємного викрадення чужого майна викрита продавцем, ОСОБА_9 , вийшовши за межі спільного, обумовленого з ОСОБА_22 умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, з викраденим утік із місця вчинення злочину, отримавши можливість розпоряджатись ним на власний розсуд.
Також, органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується за ч.2 ст.289 КК України в тому, що 22.02.2020, близько 00 год., він, перебуваючи біля перехрестя вулиць Б.Хмельницького та Незалежності у м. Ніжин, на майданчику позаду зупинки громадського транспорту «Механічний завод», помітив два припарковані поруч мопеди: 1) марки «Suzuki LETS II», р.н. НОМЕР_1 , вартістю 7477,94 грн., що належить ОСОБА_23 , 2) марки «Suzuki ZZ», р.н. НОМЕР_2 , вартістю 6741,65 грн., що належить ОСОБА_24 . Маючи єдиний умисел на незаконне заволодіння обома транспортними засобами, повторно, всупереч волі власника, перемістив мопед марки «Suzuki LETS II», р.н. НОМЕР_1 , за межі майданчика та сховав його в чагарнику, чим вчинив незаконне заволодіння даним транспортним засобом. Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, всупереч волі власника, ОСОБА_9 запустив двигун мопеда марки «Suzuki ZZ», р.н. НОМЕР_2 , та поїхав на ньому з місця скоєння злочину, чим вчинив незаконне заволодіння даним транспортним засобом.
Виправдовуючи ОСОБА_9 за ч.2 ст.289 КК України, місцевий суд зазначив, що жоден із наданих стороною обвинувачення доказів беззаперечно не доводить вину обвинуваченого у вчиненні вказаного злочину.
Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим за ч.3 ст.186, ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, ч.2 ст.289 КК України, та призначити йому покарання за ч.3 ст.186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч.2 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч.2 ст.289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна. Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_25 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна. Апелянт вказує, що висновок суду першої інстанції про недоведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, є помилковим. Послався на безпідставне визнання місцевим судом недопустимими доказами протоколу огляду місця події від 22.02.2020, заяв потерпілих ОСОБА_26 і ОСОБА_24 про викрадення їх мопедів, а також рапорту старшого чергового інспектора Ніжинського ВП ГУПН в Чернігівській області, яким зафіксовано надходження до органу поліції повідомлення про викрадення транспортних засобів. Крім того, місцевим судом не було надано оцінки протоколу слідчого експерименту від 10.04.2020, як доказу на підтвердження вини ОСОБА_9 за ч.2 ст.289 КК України. Також вказав на невідповідність призначеного ОСОБА_25 покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Цей же вирок щодо ОСОБА_10 ніким з учасників процесу не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді; прокурора, котрий підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та захисника, які просили залишити вирок місцевого суду без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
За змістом ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України, за які його засуджено, та кваліфікація його дій у цій частині в апеляційній скарзі прокурором не оспорюються.
Відповідно до вимог ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок першої інстанції і ухвалює свій вирок, у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
Згідно зі ст.370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Відповідно до ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точи зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно роз'яснень, які містяться у пункті 17 постанови Пленуму ВСУ від 29.06.1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності. Висновки суду щодо оцінки доказів слід викладати у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.
З матеріалів кримінального провадження і вироку суду першої інстанції вбачається, що зазначених вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду і виправдання ОСОБА_9 за ч.2 ст.289 КК України місцевим судом не дотримано, а викладені у вироку висновки про відсутність доказів злочинних дій обвинуваченого не відповідають встановленим фактичним обставинам справи і зібраним доказам в їх сукупності.
Як встановлено апеляційним судом, 22 лютого 2020 року, близько 00 год., ОСОБА_9 , перебуваючи поблизу перехрестя вулиць Б.Хмельницького та Незалежності у м. Ніжин, Чернігівської області, на майданчику позаду зупинки громадського транспорту «Механічний завод», помітив два припарковані поруч мопеди: марки «Suzuki LETS II», р.н. НОМЕР_1 , вартістю 7477,94 грн., що належить ОСОБА_23 ; марки «Suzuki ZZ», р.н. НОМЕР_2 , вартістю 6741,65 грн., що належить ОСОБА_24 . Маючи єдиний умисел на незаконне заволодіння обома вказаними транспортними засобами, діючи повторно, всупереч волі власника, перемістив мопед марки «Suzuki LETS II», р.н. НОМЕР_1 , за межі майданчика та сховав його в чагарнику, чим вчинив незаконне заволодіння даним транспортним засобом. Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_9 , всупереч волі власника, запустив двигун мопеда марки «Suzuki ZZ», р.н. НОМЕР_2 , та поїхав на ньому з місця скоєння злочину, чим вчинив незаконне заволодіння даним транспортним засобом.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, не визнав та пояснив, що вказаного злочину він не вчиняв, а з працівниками поліції у нього була угода, тому він був змушений себе обмовити.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим вини, його винуватість знайшла своє підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду, вона відображена низкою доказів, яким надано належну оцінку.
Так, потерпілий ОСОБА_24 у місцевому суді показав, що 22 лютого 2020 року його племінник узяв у користування мопед, який залишив на стоянці. Мопед зі стоянки зник. В подальшому йому стало відомо, що мопед було викрадено. Мопед не повернули, збитки не відшкодували.
Допитана у суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_23 показала, що 22 лютого 2020 року, близько 00 год., поїхала на скутері у справах, зустрілась із сином, якому передала скутер. Скутери стояли біля прохідної механічного заводу. В подальшому працівники поліції викрадене майно їй повернули. Скутер потребує ремонту.
Крім того, винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, підтверджується наданими стороною обвинувачення письмовими доказами, які безпосередньо досліджені апеляційним судом. Зокрема:
- заявами про вчинене кримінальне правопорушення від 22.02.2020, в яких ОСОБА_24 та ОСОБА_23 просять провести перевірку по факту зникнення приблизно о 23.30 годині 21.02.2020 мопедів марки «Сузукі ZZ», р.н. НОМЕР_3 , та «Сузукі LETS II», р.н. НОМЕР_4 , які були залишені на площадці по вул. Незалежності в м. Ніжин, біля зупинки «Механічний завод» (т.2, а.к.п.67-68);
- рапортом старшого інспектора-чергового Ніжинського відділу поліції ОСОБА_27 від 22.02.2020 про надходження повідомлення зі служби «102» про крадіжку двох скутерів (т.2, а.к.п.69);
- протоколом огляду місця події від 22.02.2020 та фотознімків до нього, згідно якого було оглянуто територію біля адміністративної будівлі Ніжинського механічного заводу, що розташована по вул. Б.Хмельницького, 37, у м. Ніжин, де було виявлено у купі з гіллям скутер «Сузукі ZZ» з надписом LEV_V. З місця події вилучені сліди папілярних узорів з панелі скутера (т.2, а.к.п.77-79);
- висновком експерта № 17-1/954 від 02.04.2020, згідно якого на експертизу було надано таблицю до протоколу огляду місця події від 22.02.2020 зі слідами папілярних узорів, запаковану до спеціального пакету №INZ1094895, дактилокарту на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запаковану до паперового пакету. За висновком - слід пальця, руки з розмірами по осях 26х15 мм залишений вказівним пальцем правої руки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.2, а.к.п.87-95);
- висновком експерта № 28 від 09.04.2020, з якого вбачається, що ринкова вартість з урахуванням зносу мопеда «Сузукі ZZ», р.н. НОМЕР_2 , 1998 року випуску, робочий об'єм двигуна 49,9 см3, рама № НОМЕР_5 , у технічно справному стані, станом на 21.02.2020 могла складати 6741,65 грн. (т.2, а.к.п.100-107);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 10.04.2020 року, згідно якого ОСОБА_9 у присутності свого захисника добровільно розповів про обставини скоєння ним незаконного заволодіння т/з «Сузукі ZZ» та «Сузукі LETS II», показав, як і куди він сховав один із викрадених мопедів, у який спосіб і яким шляхом залишив місце скоєння злочину (т.3, а.к.п.17-22).
Оцінюючи зазначені докази з точки зору їх належності та допустимості, колегія суддів вважає, що вказаним критеріям вони відповідають, в цілому вони є такими, що узгоджуються між собою та з матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про визнання протоколу огляду місця події від 22.02.2020 року недопустимим доказом, є хибним, оскільки зазначений доказ отримано з дотриманням вимог ст.104 КПК України.
Огляд місця події від 22.02.2020 року проведено уповноваженою особою, в присутності двох понятих ( ОСОБА_28 і ОСОБА_29 ), у відповідності до вимог ст.237 КПК України. Під час такого огляду проводилося фотографування місця події, а результати фотографування приєднані до протоколу.
При цьому, місцевий посилається на порушення пакування речових доказів, а саме: наданих експертам на дослідження зразків слідів рук.
Відповідно до постанови про призначення судової трасологічної експертизи від 25.03.2020, для проведення експертизи експертам надається дактилоскопічна карта на ім'я ОСОБА_9 , таблиця до протоколу огляду місця події зі слідами папілярних узорів, запакована до спеціального пакету із зазначенням номеру (т.2, а.к.п.84).
З наявного у кримінальному провадженні висновку експерта №17-1/954 від 02.04.2020 слідує, що перед початком експертного дослідження експерт перевіряв упакування речових доказів, вміст, тощо, що і зазначив у вступній частині свого висновку.
Саме перед початком дослідження експертом було встановлено відповідність об'єктів дослідження зазначеному у постанові про призначення експертизи та цілісність їх пакування.
Не зазначення у протоколі огляду місця події номеру спеціального пакету, в який було упаковано сліди папілярних узорів, вилучених у ході огляду місця події від 22.02.2020, не перешкоджало проведенню експертного дослідження та не спростовує наявності висновку експерта. Так само це не є підставою для того, щоб ставити під сумнів інші докази у кримінальному провадженні.
Порівняльним матеріалом під час такого дослідження були дактилокарта на ім'я ОСОБА_9 , а не вилучені, згідно оскаржуваного вироку, у порушення вимог процесуального закону, сліди рук.
А тому висновок суду першої інстанції про невідповідність протоколу огляду місця події вимогам закону та про його недопустимість - є помилковим.
Крім того, як слідує з протоколу проведення слідчого експерименту від 10.04.2020 та відеозапису до нього за участю ОСОБА_9 , колегією суддів було встановлено, що обвинувачений поводився цілком природно, адекватно; самостійно вказав на обставини скоєння ним незаконного заволодіння мопедами «Сузукі ZZ» та «Сузукі LETS II». При цьому, повідомив такі подробиці та деталі вчиненого ним діяння, демонструючи процеси і механізми, за допомогою яких ним було досягнуто мети незаконного заволодіння транспортними засобами, що беззаперечно, не викликаючи щонайменшого сумніву, доводить факт вчинення саме ним відповідного злочину.
Твердження обвинуваченого, що він був змушений себе обмовити, так як уклав угоду з працівниками поліції, є непереконливими. З відеозапису слідчого експерименту з участю ОСОБА_9 вбачається, що слідча дія здійснювалась у присутності захисника та понятих. При цьому, відповідний протокол проведення слідчої дії не містить будь-яких зауважень учасників про застосування, у тому числі і будь-якого тиску з боку працівників поліції до ОСОБА_9 . Крім того, жодних скарг на неправомірні дії працівників поліції обвинувачений та його захисник не подавали, і матеріали кримінального провадження такого не містять.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» суд указав на те, що при оцінці доказів він, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких та узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Зміст принципу «поза розумним сумнівом» також сформульовано у пункті 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України».
Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. За відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
З огляду на наведене, є хибним висновок суду першої інстанції про те, що надані стороною обвинувачення докази не доводять поза розумним сумнівом вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.
Колегія суддів також не погоджується із висновком місцевого суду про порушенням вимог процесуального закону під час здобуття доказів на досудовому розслідуванні.
На думку апеляційного суду, докази оцінювалися судом першої інстанції не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, а відокремлено один від одного, внаслідок чого зазначений висновок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість, оцінюючи безпосередньо досліджені у даному кримінальному провадженні докази в їх сукупності, колегія судів приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_9 у незаконному заволодінні транспортними засобами, що належать ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , вчиненому повторно, повністю доведена, а його дії правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.2 ст.289 КК України.
Відтак, вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_9 за ч.2 ст.289 КК України та призначення йому остаточного покарання підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів визнає обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_9 , активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_9 , колегія суддів визнає рецидив кримінальних правопорушень.
Положеннями ст.ст.50,65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_25 міру покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання; колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі на певний строк у межах санкцій частин інкримінованих йому статей КК України, з урахуванням вимог ч.1 ст.70 КК України при призначенні остаточного покарання.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової автотоварознавчої та судової трасологічної експертиз підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь держави.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2021 року - скасувати, в частині визнання невинуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, та виправдання, а також у частині призначення йому остаточного покарання.
ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст.186, ч.2 ст.289 КК України, та призначити йому покарання за:
- ч.2 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
- ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч.3 ст.186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч.2 ст.289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна.
Відповідно ч.1 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно ОСОБА_25 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років, без конфіскації майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_25 рахувати з часу його фактичного затримання - з 24 березня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави 2669,17 грн. процесуальних витрат за проведення судової автотоварознавчої та судової трасологічної експертиз у кримінальному провадженні.
У решті цей же вирок щодо ОСОБА_9 залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4