іменем України
10 лютого 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/11411/21
Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/92/22
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Чернігівський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями,
місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів,
час проголошення рішення - 11 год 41 хв.,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 12 листопада 2021 року.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - Центр), в якому просив стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди 40 000 грн шляхом безспірного списання коштів ДКСУ з єдиного казначейського рахунку України без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов'язкових платежів, зборів, комісійної винагороди.
У мотивування заявлених вимог зазначав, що судовим рішенням у справі № 620/3512/20 за його адміністративним позовом було визнано протиправними дії Центру щодо відмови у нарахуванні та виплаті недоплаченої частки разової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, та стягнуто на його користь недоотриману грошову допомогу у розмірі 9 464 грн. Судове рішення набрало законної сили 06 травня 2021 року, на виконання якого 25 червня 2021 року судом видано виконавчий лист. Проте відповідач штучно створює перешкоди для виконання судового рішення, посилаючись на те, що бюджетні призначення для виконання судового рішення про стягнення визначеної суми не відкривались. Станом на час звернення з даним позовом рішення не виконано.
Указував, що протиправні дії відповідача та невиконання останнім ухваленого на його користь судового рішення призвели до глибоких душевних страждань, руйнування життєвих планів та соціальних зв'язків, значного погіршення його стану здоров'я, психічних розладів, приниження честі та гідності. Такі моральні страждання оцінив у 40 000 грн.
Рішенням від 11 листопада 2021 року Деснянський районний суд м. Чернігова позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Центру на користь позивача у відшкодування спричиненої моральної шкоди 5 000 грн. В іншій частині позову відмовив.
В апеляційній скарзі Центр, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, неповноту дослідження обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності висновку суду першої інстанції про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди діями Центру. В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що згідно з п.п. 41 п. 4 Положення про Міністерство соціальної політики України Мінсоцполітики, відповідно до покладених на нього завдань, організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Виплата такої допомоги на підставі п. 47 ч. 1 ст. 2 БК України проводиться шляхом перерахування коштів відповідним структурним підрозділам, зокрема, і центрам по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Отже, Центр визначається лише як виконавець процесу здійснення виплати разової грошової допомоги і позбавлений можливості встановлювати розмір такої виплати.
Указує, що рішення суду надійшло до Центру 21 квітня 2021 року і вже 30 квітня 2021 року було проведено перерахунок ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня, а 13 липня 2021 року на адресу позивача здійснено часткове (у зв'язку з відсутністю на рахунку Центру необхідної суми коштів) безспірне списання 6 507,23 грн, а залишок коштів в сумі 2 956,77 грн перераховано позивачу 24 вересня 2021 року, тобто, станом на 10 жовтня 2021 року (дату звернення ОСОБА_1 з даним позовом) рішення Чернігівського окружного адміністративного суду було виконано відповідачем у повному обсязі.
Звертає увагу суду на те, що позивач у відповіді на відзив Центру указав, що достеменно не знав про повне виконання рішення суду через наявність на примусовому виконанні декількох виконавчих листів, отже не розумів, які кошти надійшли на його рахунок. Таким чином, ОСОБА_1 просить відшкодувати моральну шкоду, заподіяну невиконанням судового рішення, яке було повністю виконане.
Наголошує на тому, що позивач, стверджуючи про спричинення Центром моральних страждань та посилаючись на нормативні акти, наводить загальні ознаки моральної шкоди та не надає жодних обґрунтувань заявленого ним розміру у 40 000 грн. Представник відповідача акцентує увагу на тій обставині, що інвалідність ІІ групи встановлена позивачу 12 березня 2020 року, тобто наявність у нього захворювань та інвалідності ніяким чином не пов'язана з діями Центру.
У наданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 , вважаючи її доводи безпідставними, просить залишити скаргу без задоволення. Позивач указує на свідоме і відверте ігнорування Центром положень Конституції України, законів України, відмову врахувати правові позиції та судову практику Верховного Суду, ЄСПЛ та судів України, неправомірне посилання на відсутність протиправних дій.
Вважає безпідставними твердження скаржника про відсутність належних доказів щодо завдання йому моральної шкоди, оскільки ЄСПЛ у своєму рішенні від 01 липня 2010 року у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» наголосив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Наголошує на тому, що аргументи апеляційної скарги Центру є лише спробою переглянути обставини, які встановлені судами у справах №№ 620/3512/20, 750/26/21 і не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду у цій справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам не відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції констатував наявність підтвердженого належними доказами причинного зв'язку протиправних дій Центру відносно позивача та завданою йому моральної шкодою. Суд указав, що моральні страждання позивача полягали у його душевних переживаннях, пов'язаних з порушенням права на належне пенсійне забезпечення, у порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його організації та відновлення попереднього становища.
Виходячи із засад розумності, справедливості та виваженості, а також тієї обставини, що відшкодування моральної шкоди не може бути засобом збагачення, районний суд дійшов висновку, що достатньою компенсацією відшкодування моральних збитків буде стягнення на користь позивача 5 000 грн.
З таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.
У справі встановлено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 26), зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вважаючи, що за 2020 рік отримав разову грошову допомогу до 5 травня у неповному розмірі, позивач звернувся до Центру із заявою про нарахування і виплату йому недоплаченої суми такої допомоги, загальний розмір якої повинен становити вісім мінімальних пенсій за віком, проте отримав відповідь за підписом начальника Центру, за змістом якої допомогу позивачеві виплачено відповідно до вимог законодавства у розмірі 3 640 грн (а.с. 12).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року (справа № 620/3512/20) визнано протиправними дії Центру щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті недосплаченої частини разової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, яка виплачується до 5 травня, за 2020 рік відповідно розміру, встановленого ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - у сумі 9 464 грн; стягнуто з Центру на користь позивача недоотриману грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2020 рік, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року, у розмірі 9 464 грн (а.с. 9-10). Рішення суду набрало законної сили 06 травня 2021 року.
На виконання даного рішення Чернігівським окружним адміністративним судом 25 червня 2021 року видано виконавчий лист № 620/3512/20 (а.с. 11), який разом з копією судового рішення ОСОБА_1 скерував на примусове виконання до ДКСУ через ГУ ДКСУ в Чернігівській області (а.с. 14).
З повідомлення заступника начальника ГУ ДКСУ в Чернігівській області від 15 липня 2021 року вбачається, що 14 липня 2021 року було проведено безспірне списання коштів, у тому числі, відповідно до виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 620/3512/20 на користь ОСОБА_1 в сумі 6 507,23 грн (а.с. 41).
Інший лист заступника начальника ГУ ДКСУ в Чернігівській області від 27 вересня 2021 року містить інформацію про те, що 24 вересня 2021 року було здійснено безспірне списання коштів відповідно до виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року на користь ОСОБА_1 у сумі 2 956,77 грн (а.с. 40).
Звернувшись з позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що моральні страждання заподіяні йому протиправними діями державного органу - Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, а також невиконанням ухваленого на його користь судового рішення.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст. 56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму ВСУ).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадовими особами визначені ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, за матеріалами справи встановлено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до положень ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Вважаючи, що за 2020 рік отримав разову грошову допомогу до 5 травня у неповному розмірі, позивач звернувся до Центру із заявою про нарахування і виплату йому недоплаченої суми такої допомоги, проте отримав відповідь, що допомога виплачена йому у відповідності до вимог законодавства.
Протиправність наведених вище дій Центру щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті недосплаченої частини разової грошової допомоги встановлена рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року у справі № 620/3512/20, яке набрало законної сили.
На переконання позивача, саме через протиправність дій Центру щодо відмови у нарахуванні та виплаті передбаченого законодавством розміру разової грошової допомоги він був змушений відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку, що призвело до глибоких душевних страждань, руйнування життєвих планів та соціальних зв'язків, значного погіршення його стану здоров'я, психічних розладів, приниженяі честі та гідності. Указані обставини є доводами позову про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди протиправними діями Центру, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення стягнутого на користь позивача розміру моральної шкоди, виходячи з наступного.
За даними ЄДРСР, наявними у відкритому доступі, вбачається, що у 2019-2021 роках ОСОБА_1 звертався до суду з адміністративними позовами про визнання протиправними дій різних органів державної влади стосовно порушення його прав, передбачених чинним законодавством, а згодом подавав позови про відшкодування завданої йому такими діями моральної шкоди. Такі справи у значній кількості були розглянуті судами по суті заявлених вимог.
З аналізу порядку дій позивача та встановленої судом хронології подій вбачається, що ОСОБА_1 достеменно є юридично обізнаним з порядком звернення до суду та черговістю подання позовів. Крім того, враховуючи однотипність змісту поданих ним позовів, наявні підстави для висновку про їх шаблонність. Отже, позивач був обізнаним та підготовленим до необхідної кількості зусиль та часу на можливе відновлення свого порушеного права, що, на переконання колегії суддів, виключає можливість стверджувати про наявність у ОСОБА_1 глибоких душевних страждань, руйнування життєвих планів та соціальних зв'язків, психічних розладів, приниження честі та гідності саме через необхідність звернення до суду.
Наведене вище обумовлено тим, що будь-яка особа за своїми індивідуальними психологічними властивостями внаслідок неодноразового повторення однотипних дій у подібних ситуаціях набуває певні звички виконання таких дій та підвищує емоційний бар'єр вразливості, підвищує поріг чутливості до однотипних порушень. Отже, з урахуванням того, що такі дії стосувались неодноразового звернення до органів державної влади з прогнозованим для ОСОБА_1 подальшим зверненням до суду, вбачаються підстави стверджувати, що такі звернення для позивача набули характеру звичних справ, що суттєво мінімізує рівень його душевних страждань.
Верховний Суд у своїй постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц наголосив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення заявлених вимог, ОСОБА_1 у позові посилався, у тому числі, на створення Центром штучних перешкод, що потягло невиконання протягом певного часу судового рішення, ухваленого на його користь. У той же час, у справі встановлено та підтверджується наявними письмовими доказами, що станом на день звернення ОСОБА_1 з даним позовом - 10 жовтня 2021 року судове рішення про стягнення на його користь недоотриманої грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2020 рік у розмірі 9 464 грн було виконано у повному обсязі та у передбачений ч. 4 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» тримісячний строк з дня видачі виконавчого листа.
Отримання 14 липня та 24 вересня 2021 року грошових коштів на картковий рахунок не заперечує і сам ОСОБА_1 , указуючи у своїй відповіді на відзив лише те, що у смс-повідомленнях банківської установи були відсутні посилання на те, що указані кошти перераховані саме у справі № 620/3512/20. Разом з тим позивач, як стягувач у виконавчому провадженні мав до нього доступ і міг перевіряти стан виконання рішення суду, в тому числі надходження, час та суми грошових надходжень, оскільки відповідно до ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» наділений правом ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та має право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження. Отже, доводи позову про тривале та умисне невиконання відповідачем судового рішення спростовуються матеріалами даної цивільної справи.
На думку колегії суддів, є безпідставними посилання ОСОБА_1 на погіршення стану здоров'я та встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок протиправних дій Центру, оскільки інвалідність ІІ групи позивачу встановлена 12 березня 2020 року та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при випробуванні ядерної зброї (а.с. 21), тобто останній вже мав незадовільний стан здоров'я до часу порушення відповідачем його права на отримання разової грошової допомоги у визначеному КМУ розмірі. Належних доказів погіршення здоров'я ОСОБА_1 , яке зумовлено неправомірними діями відповідача, що були предметом судового розгляду за його позовом, матеріали даної цивільної справи не містять.
Наведені обставини дають апеляційному суду підстави дійти висновку, що доводи скаржника щодо необґрунтованості визначеного розміру моральної шкоди частково заслуговують на увагу і достатньою компенсацією відшкодування моральних страждань буде стягнення на користь ОСОБА_1 1 000 грн.
Беручи до уваги невідповідність висновків суду обставинам даної справи, апеляційний суд відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши визначений судом розмір моральної шкоди з 5 000 грн до 1 000 грн.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, ураховуючи, що позивач згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, відповідно до положень ч.ч. 2, 6 ст. 141 ЦПК України слід провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме, Центру належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 327,95 грн.
Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 3 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2021 року - змінити, зменшивши визначену судом першої інстанції суму моральної шкоди, стягнуту з Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 , з 5 000 (п'яти тисяч) грн до 1 000 (однієї тисячі) грн.
Компенсувати Чернігівському обласному центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 1 327 (одна тисяча триста двадцять сім) грн 95 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2022 року.
Головуюча: Судді: