Справа № 654/3718/21
Провадження №2/654/292/2022
31 січня 2022 року м. Гола Пристань
Голопристанський районний суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Ширінської О.Х.,
за участю секретаря - Синевид І.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гола Пристань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання виплатити невиплачену заробітну плату.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працює в Комунальному закладі Херсонської обласної ради «Голопристанський геріатричний комбінат» на посаді електромонтера 3 розряду.
У листопаді 2021 року він зіткнувся із грубим порушенням його конституційного права на працю, яке полягало у незаконному вимаганні медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмеження права щодо повноцінної роботи.
30.11.2021 року його ознайомлено та ним отримано повідомлення «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19» № 1/298, яким його повідомлено, що з 09 грудня 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти СОVID-19 обов'язкове для працівників їх закладу. На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Змін до переліку професій, виробництв та організацій, працівник яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 01 листопада 2021 року № 2393 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2021 року №1236 року, просили до 07 грудня 2021 року надати документ який би підтвердив наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19.
08.12.2021 року йому було вручено наказ про відсторонення його від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції зобов'язання стосовно вакцинації немає та не передбачено повноваження відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності щеплення.
Вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки законом не передбачено правової можливості та окремого порядку відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19 та не виплати йому заробітної плати, а також примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19. Щеплення проти COVID-19 не є обов'язковим. Крім того, жодним законом не встановлено порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень. Відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.
У зв'язку з наведеним, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ № 33-п від 08.12.2021 року про відсторонення його від роботи та поновити його на роботі, зобов'язати Комунальний заклад Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення його від роботи.
10 січня 2022 року до суду від представника відповідача Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” Квітковської Л.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що вимоги позивача, викладені в позовній заяві ними не визнаються, є безпідставними і такими, що не відповідають дійсності і фактичним обставинам справи з наступних причин. Наказ МОЗ № 2393 від 01.11.2021 року пройшов відповідну державну реєстрацію, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України, який набрав чинності з 09 грудня 2021 року. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами. У разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов. Якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників, відповідно до наказу МОЗ № 2393 його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06 квітня 2000 року № 1645-III на сьогоднішній день є чинним та карантин ні хто не відміняв, що передбачено ст. 29 Закону України „Про захист населення від інфекційних хвороб” карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України”. Кабмін прийняв рішення щодо продовження карантину на території України до 31 березня 2022 року постанова Кабміну від 15.12.2021 р. № 1336. З боку керівництва неодноразово в усній формі наголошували про обов'язкову вакцинацію від COVID-19 для всіх працівників закладу. Так, 04.11.2021 року ними було отримано офіційно лист від Департаменту соціального розвитку щодо внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236, яка набрала чинності з 08 листопада 2021 року “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” в пункт 416 . Відсторонення від роботи позивача не є звільненням, не є дисциплінарним стягненням, так як позивач стверджує в позовній заяві, що це є порушення трудової дисципліни. Відсторонення від роботи - це є запобіжним заходом, щоб усунути небезпеку, яка може бути. В даному випадку дійсно є небезпека поширення інфекції COVID-19 та усунення загрози життю та здоров'ю підопічних, які проживають в пансіонаті із загальною кількістю 211 осіб. У разі не виконання директором закладу умов постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236, тобто не відсторонення позивача від роботи, директор був би притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (від 34000 грн. - 170000 грн.), що передбачено ст. 443 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вважає наказ № 33-п від 08.12.2021 року про проходження вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є законним та відповідає вимогам чинного законодавства, а тому просив у позовних вимогах відмовити повністю.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” Канівець Ю.А. заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні, з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Комунальному закладі Херсонської обласної ради "Голопристанський геріатричний пансіонат" з 18.06.2018 року на посаді електромонтера, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
08.12.2021 року директором Комунального закладу Херсонської обласної ради "Голопристанський геріатричний пансіонат" Квітковською О.В. прийнято наказ № 33-5 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.
Вказаний Наказ виданий відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.11.2021 року № 2153 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.
Із вищезазначеним наказом позивач ОСОБА_1 був ознайомлений 08.12.2021 року про що свідчить його особистий підпис.
Підставою вказаного наказу передувало повідомлення позивача ОСОБА_1 від 30.11.2021 року № 1/298 про обов'язкове щеплення проти «COVID-19». Із повідомленням позивач також був ознайомлений під розписку та отримав його примірник 30.11.2021 року.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП (стаття 1).
Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;в інших випадках, передбачених законодавством.
У визначенні поняття «законодавством», суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
На підставі наведеного, суд вважає, що до «інших передбачених законодавством випадків» у широкому значенні поняття «законодавство», як підстава для відсторонення працівників від роботи належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, є Міністерство охорони здоров'я України.
Наказом МОЗ від 25.02.2020 року за № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
Разом з тим, наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, який наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» доповнено пунктами 4-6.
Відповідно до вищевказаного наказу, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладі.
Згідно Положення про Комунальний заклад Херсонської обласної ради "Голопристанський геріатричний пансіонат", затвердженого рішенням IV сесії Херсонської обласної ради VIIІ скликання 05.02.2021 року № 89, пансіонат є стаціонарним соціально-медичним закладом загального типу. Основними завданнями пансіонату, зокрема є, надання соціальних послуг (стаціонарний догляд, соціальна адаптація, представництво інтересів, інформування, посередництво, консультування, соціальна профілактика, соціально-психологічна реабілітація).
Отже, на підставі ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.11.2021 року № 2153 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», працівники Комунального закладу Херсонської обласної ради "Голопристанський геріатричний пансіонат", як працівники закладу, що надає соціальні послуги, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину, в тому числі і позивач ОСОБА_1 , який є електромонтером Комунального закладу Херсонської обласної ради "Голопристанський геріатричний пансіонат.
Відповідно до примітки до Переліку № 2153, обов'язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).
Згідно п. 3 Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар скеровує пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення щодо проведення вакцинації.
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Проте, доказів того, що у ОСОБА_1 наявні медичні протипоказання та застереження до проведення йому профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суду не надано.
Крім того, Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).
Отже сумніви, щодо законності вказаного наказу МОЗ, про які зазначається у позові, спростовуються, оскільки введення його в дію відбулось із дотриманням процедури згідно чинного законодавства.
Відповідач, видавши 08 грудня 2021 року оспорюваний наказ № 33-п про відсторонення ОСОБА_1 , застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні.
Так, зокрема, відповідно до п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; а також
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Таким чином, наказ № 33-п від 08.12.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ґрунтувався на вимогах закону, оскільки позивач є працівником закладу, що надає соціальні послуги, та не надав керівникові закладу документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютне протипоказання до проведення такого щеплення, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.
Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень.
Працівники ж в свою чергу, мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).
Оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов'язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу, а оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Таким чином суд вважає, що роботодавець в особі директора Комунального закладу Херсонської обласної ради "Голопристанський геріатричний пансіонат" Квітковської О.В., з метою забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача ОСОБА_1 .
Щодо обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку згідно наказу МОЗ № 2153, то звільненими від такого обов'язку можуть бути лише працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Як було зазначено вище, позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, які б вказували на наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров'я.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров'я закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
Також судом враховується практика Верховного суду, який стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 р. у справі № 331/5291/19): «Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим».
Разом з тим, Європейський суд у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров'я, мета якої є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. (див. Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р., Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
Отже, держава, встановивши відсторонення працівників установ і закладів, що надають соціальні послуги, від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх працівників. Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
З огляду на викладене, суд вважає, що обов'язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції
При зверненні до суду ОСОБА_1 посилався також на ті обставини, що порушено його право на працю.
Згідно ст. 43 КЗпП право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Отже, ОСОБА_1 не позбавлений можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов'язкової вакцинації.
Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я».
У спірних правовідносинах, суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, жодного наказу про звільнення позивача не видавалось. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров'я людей.
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) в даній справі за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у листі від 24.12.2021р. №3223/0/208-21 роз'яснив, що на сьогодні немає жодної правової позиції ЄСПЛ про відсторонення від роботи працівника, невакцинованого проти COVID-19. В цьому контексті ЄСПЛ висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про тимчасові заходи, які суд може вжити негайно у випадку існування ризику непоправного порушення прав людини. Так, у серпні 2021 року відхилив запит французьких пожежників про вжиття невідкладних заходів з огляду на закон, який передбачає вимогу обов'язкової вакцинації для певних професій з подальшим відстороненням від роботи у разі відмови (Abgrall & 671 others vs France). У вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув та відхилив два подібні запити, подані медичними працівниками з Греції, які вимагали зупинити дію закону, що передбачає обов'язкову вакцинацію аби мати змогу продовжити працювати (Kakaleri & others vs Greece, Theofanopoulou and Others v. Greece). КЦС ВС також нагадав про рішення ЄСПЛ щодо щеплень від інших інфекційних хвороб. Зокрема, справу «Соломахін проти України» (Solomakhin vs Ukraine) та Vavrichka & others vs Czech Republic. Зокрема, суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. З огляду на статтю 8 Конвенції, ЄСПЛ в кожному випадку досліджує, чи є втручання в приватне життя заявника: законним; чи відповідає воно законній меті; чи є воно виправданим у демократичному суспільстві. Практики ВС щодо відсторонення працівників від роботи через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби наразі теж немає. В той же час, у провадженні ВС раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їх думку, зазнають діти через відсутність щеплень. Йдеться, зокрема, про рішення у справі № 337/3087/17 від 20.03.2018 р., № 682/1692/17 від 17.04.2019 р., № 630/554/19 від 08.02.2021 р., № 331/5291/19 від 10.03.2021 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.
З огляду на те, що у частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, суд дійшов висновку про їх безпідставність, у задоволенні позовних вимог про поновлення позивача у виконанні трудових обов'язків та виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи також слід відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними.
На підставі вищевикладеного, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним по справі доказам в їх сукупності, враховуючи те, що відсторонення від роботи позивача є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків, та на період відсторонення від роботи ОСОБА_1 робоче місце за працівником зберігається, окрім того, відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 78, 80, 81, 89, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Голопристанський районний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складено 07.02.2022 року.
Суддя О. Х. Ширінська