Справа № 583/5055/21
2/583/170/22
10 лютого 2022 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого-судді Сидоренка Р.В.,
при секретарі Шаміладзе В.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 5 в місті Охтирці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,
встановив:
14.12.2021 року представник позивача - адвокат Безпалько С.В. звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач на підставі ордеру вселився в квартиру АДРЕСА_1 , та відповідно до договору є відповідальним квартиронаймачем. 29.10.1996 року за згодою позивача по договору піднайму в квартиру були зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка колишньої дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Пізніше в 1998 році був зареєстрований син дочки колишньої дружини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після розірвання шлюбних відносин позивача з ОСОБА_3 , відповідачі вже близько 20 років не проживають в квартирі, їх фактичне місце перебування не відоме, комунальні послуги не сплачують, участі утриманні квартири не беруть. Позивач бажає вчинити дії, щодо розпорядження житлом, а саме приватизувати житло, однак вимагається згода чи дозвіл усіх зареєстрованих осіб та необхідно подати заяву на отримання субсидії, а наявність реєстрації сторонніх осіб створює перешкоди. В зв'язку з чим представник позивача просить визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_2 , такими, що втратили право користування житловою площею квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
15.12.2021 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи з повідомленням сторін, одночасно розміщено оголошення про виклик до суду відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на сайті суду. Відповідачам роз'яснено право подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги за позовом підтримав в повному обсязі з наведених в позовній заяві мотивів, просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, шляхом оголошення про виклик до суду на сайті суду, про причини неявки не повідомили, правом на відзив на позовну заяву не скористалися.
Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, врахувавши пояснення учасників справи, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що на підставі ордеру № 621 від 19.12.1990 року позивач вселився в квартиру АДРЕСА_1 , разом із сімє'ю, а саме - дружиною ОСОБА_3 , дочкою колишньої дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пізніше в 1998 році був зареєстрований син дочки колишньої дружини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..
Відповідно до договору від 06.11.1996 року позивач є відповідальним квартиронаймачем.
Згідно витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, шлюб позивача з ОСОБА_3 був зареєстрований 17.12.1983 року та розірваний 07.02.1995 року. Після чого колишня дружина знялась із реєстрації.
29.10.1996 року за згодою позивача по договору піднайму в квартиру була знову зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Згідно довідки ПП «Жилкомсервіс», що видана ОСОБА_1 , він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , разом із ним зареєстровані, але не проживають ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно акта обстеження особи за адресою по місцю реєстрації, від 30.11.2021 року, за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично не проживають.
Допитані як свідки позивач ОСОБА_1 та його сестра ОСОБА_6 , кожен окремо, підтвердили, що колишня дружина позивача після розірвання шлюбу деякий час проживала у квартирі, а близько 2001 року виїхала у невідомому напрямку і наразі її місцеперебування не відоме. Донька колишньої дружини у 1997 році вийшла заміж і мешкала з того часу в квартирі чоловіка в м. Охтирці разом із своїм сином. Їм відомо, що близько 5 років тому вона розлучилась і разом із сином виїхала у невідомому напрямку, можливо на заробітки. Будь-яких речей та майна відповідачів у квартирі немає, намір проживати у квартирі вони не висловлювали, перешкоди для проживання їм не чинились.
За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Положеннями ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до правил ст. 71 ЖК України, наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема за умови, що вони не проживають у ньому без поважних причин понад шість місяців.
Згідно зі ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ч. 3. п. 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5) державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. Дана норма вказує на обрання лише місця реєстрації дитини батьками.
Відповідно до ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
З аналізу наведених правових норм вбачається, якщо права користувача порушені, він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таким чином, позивач правомірно вимагає усунення порушень його прав, шляхом визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, оскільки, як підтверджують наявні матеріали справи, відповідачі зареєстровані, але тривалий час без поважних причин не проживають у квартирі, ними не виконано зобов'язання щодо зняття з реєстраційного обліку, а тому визначений позивачем спосіб захисту порушених прав не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права.
За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав задоволення позовних вимог.
На підставі вище викладеного, керуючись вимогами ст. 3, 4, 5, 12, 13, 43, 44, 49, 81, 200, 223, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_2 , такими, що втратили право користування житловою площею квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко