Справа № 591/8053/21
Провадження № 2/591/806/22
07 лютого 2022 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Ніколаєнко О.О.,
за участю секретаря судового засідання Гончаренко Т.С.,
відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу № 591/8053/21 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,-
Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 11.06.2016 рішенням Зарічного районного суду м.Суми у справі №591/3253/15-ц стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача у даній справі заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 266,69 грн. Відповідач вказане рішення вчасно не виконав. Посилаючись на положення ст. 625 ЦК України зазначає, що станом на 24.09.2021 за період прострочення з 01.09.2018 по 31.08.2021 розмір 3% річних складає 6 509,94 грн., розмір інфляційних збитків - 16 621,34 грн., а всього 23 131,28 грн. Просить стягнути вказану суму з відповідачів в солідарному порядку, а також судові витрати.
Ухвалою суду від 11.11.2021 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження. Призначено судове засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач - ОСОБА_1 проти позову заперечував. Пояснив, що заявлені вимоги не грунтуються на умовах договору, на відсотки та пеню не може бути нараховані 3% річних. Позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду з позовом, оскільки заочне рішення не виконувалось саме з вини стягувача, виконавчий лист на виконання цього рішення видано 17.03.2016. Причини пропуску строку банк не вказав та не повідомив про їх поважність. Пред?явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про те, що кредитор використав своє право вимоги дострокового повернення суми кредиту та процентів. Позивачем безпідставно нараховано 3% та інфляційні збитки не лише на суму основного боргу, а і на відсотки. Просить відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання представник позивача не з?явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні відповідачі проти позову заперечували із зазначених у відзиві підстав. Додатково пояснили, що заочне рішення, яким стягнуто з них заборгованість за кредитним договором, вони не отримували та не мали відомостей про його ухвалення. У 2012 році на виконання умов кредитного договору ними була сплачена сума в 50 000 грн., проте ці кошти банк з невідомих причин не врахував як погашення сум за договором. Протягом 2012-2013 років неодноразово звертались до банку з приводу погашення сум за кредитним договором, однак уповноважені представники банку на контакт не виходили, відділень, у яких би відповідачі могли з?ясувати стан заборгованості, немає. Від виконавчої служби ніякої інформації протягом всього періоду з 2012 року ніяких повідомлень не надходило. Просили відмовити у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідачів, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 27 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір. В цілях забезпечення виконання кредитного договору було укладено договори поруки № 094-2008-2209-Р з ОСОБА_2 . Вказані обставини встановлені судовим рішенніям у справі №591/3253/15-ц у справі між тими самими сторонами, а тому на підставі ч. 5 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.06.2015 у справі №591/3253/15-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором 094-2008-2209 від 27 червня 2008 року та договором поруки № 094-2008-2209-Р від 27 червня 2008 року в сумі 72 266,69 грн. (а.с. 8-9)
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами 1, 2 ст.554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
Як слідує із змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідачів кошти, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, а не проценти за користування кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
Враховуючи наведене, з ухваленням судом заочного рішення про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором та договором поруки зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість не припинилося та триває до фактичного виконання грошового зобов'язання. Доказів погашення заборгованості відповідачами не надано. На час розгляду справи заочне рішення у справі №591/3253/15-ц є чинним та таким, що набрало законної сили. Із заявою про скасування заочного рішення відповідачі не звертались. При цьому суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що банк має право на отримання трьох процентів річних, від простроченої суми, та інфляційних збитків, передбачених ст.625 ЦК України.
При поданні відзиву відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Отже, враховуючи те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Судом встановлено, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні збитки за період з 01.09.2018 по 31.08.2021, тобто в межах трьох років, які передували подачі позову. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку відсутність підстав для застосування строків позовної давності.
З наданого відповідачем розрахунку вбачається, що інфляційні втрати за наростаючим підсумком за період з вересня 2018 року по серпень 2021 року зі стягнутої за рішенням суду суми боргу (72266,69 грн) становлять 13 321,34 грн., 3% річних складають 6 509,94 грн. (а.с. 6,7)
Доказів того, що сума заборгованості відповідачів перед АТ «Універсал Банк» за кредитним договором є меншою відповідачами надано не було. Не довіряти наданому позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних збитків у суду підстав немає.
Враховуючи, що на забезпечення виконання кредитного договору було укладено договір поруки з ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що відповідачі несуть солідарну відповідальність перед АТ «Універсал Банк» за не виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору та з них слід стягнути на користь позивача три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період з 01.09.2018 по 31.08.2021 у загальному розмірі 23 131,28 грн.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, сплачений при зверненні позивачем до суду з позовом, підлягає стягненню з відповідачів.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості 3% річних та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» 3% річних та інфляційні втрати в загальному розмірі 23 131,28 грн. за період з 01.09.2018 по 31.08.2021 та судовий збір у розмірі 2270 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Акціонерне товариство «Універсал Банк», місцезнаходження: вул. Автозаводська, 54/19, м.Київ, код ЄДРПОУ 21133352.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 10.02.2022.
Суддя О.О. Ніколаєнко