Справа № 490/2186/21
нп 2/490/3013/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
08 лютого 2022 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Асланової Е.Е., позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Ярошевського Г.В., представників відповідачів Самарської Т.А. та Качауна А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора України про відшкодування шкоди, -
25.03.2021 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора України про відшкодування шкоди, в якій позивач просить стягнути на його користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 5000000,00 грн.
В обґрунтування вимог посилається на те, що Генеральною прокуратурою України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014150020000020 від 20.03.2014. З цього кримінального провадження виділялися кримінальні провадження за №42017000000000567 від 01.03.2017 та №42017000000001815 від 06.09.2017.
В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, восени 2016 року за місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 проведено обшук, в ході якого було вилучено особисті речі і документи.
За результатами розслідування слідчим Генеральної прокуратури України складено повідомлення про підозру відносно ОСОБА_1 , за ознаками складів кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191 та ст.219 КК України.
15.02.2017 року постановою слідчого ГПУ оголошено розшук ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва дозволено затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києві від 20.04.2017 року встановлено, що підстав для оголошення ОСОБА_1 в розшук не було.
В подальшому ОСОБА_1 затримано співробітниками СБУ в Миколаївській області та під конвоєм супроводжено до м. Київ. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.06.2017 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Під час знаходження під вартою у ОСОБА_1 , який і до цього страждав на ряд хронічних захворювань, значно погіршився стан здоров'я, при цьому під час проведення слідчих дій в ГПУ йому викликалася бригада швидкої медичної допомоги. Вказані факти підтверджуються клопотанням захисника про організацію проведення медичного обстеження від 16.06.2017, відповіддю слідчого ГПУ від 20.06.2017, протоколом допиту підозрюваного від 12.06.2017, скаргою ОСОБА_1 від 09.06.2017, заявою захисника на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16.06.2017 року та відповіддю вказаного органу.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03.07.2017 ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши залишати місце проживання в період часу з 22 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби. Вказаною ухвалою визнано, що підстав для оголошення ОСОБА_1 у розшук не було.
Таким чином загальний строк перебування ОСОБА_1 під вартою становить один місяць та три дні.
В подальшому відносно позивача обирався запобжний захід у вигляді домашнього арешту, при цьому, загальний строк перебування ОСОБА_1 під домашнім арештом становить шість місяців.
Також, під час досудового розслідування застосовувались і інші заходи забезпечення кримінального провадження як відносно ОСОБА_1 , так і відносно його дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Так, неодноразово відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, із встановленням відповідних обов'язків.
Так, ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 19.06.2018 накладено арешт на майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить на праві власності доньці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності доньці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ; земельну ділянку АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1
04.07.2017, 31.08.2017, 07.09.2017, 20.04.2018 та 15.05.2018 слідчий ГПУ викликав ОСОБА_1 для проведення слідчих дій та 15.05.2018 слідчий ГПУ викликав сина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні відносно його батька, чим здійснював незаконний вплив на останнього.
Вироком Корабельного районного суду м.Миколаєва від 13.05.2020 ОСОБА_1 , визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв'язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст.219 КК України.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2021 вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Позивач зазначає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності органом досудового розслідування та прокуратурою йому завдана моральна шкода, яка полягає у наступному.
Позивач, будучи особою похилого віку, пенсіонером, до кримінального переслідування мав бездоганну ділову та суспільну репутацію, біля 34 років пропрацював на різних посадах у галузі суднобудування, у тому числі 30 років на керівних посадах (керував ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара», ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод», ПАТ МСЗ «Океан»), нагороджений державною нагородою «Орден Знак Пошани». Користувався беззаперечним авторитетом у трудових колективах.
Загальний строк незаконного кримінального переслідування позивача Генеральною прокуратурою України (наразі - Офіс Генерального прокурора України) становить 4 роки, з яких перебування під вартою - 1 місяць та 3 дні, перебування під домашнім арештом - 6 місяців, перебування під іншими обмеженнями, встановленими запобіжним заходом у вигляді особистого зобов'язання - 5 місяців та 13 днів. При цьому він незаконно та безпідставно обвинувачувався у злочинах, які він не скоював.
Також вказує, що перебуваючи під вартою в Київському слідчому ізоляторі, позивач, який має поважний, похилий вік, щосекунди гостро відчував почуття безпорадності та несправедливості, настрій був постійно негативний та стресовий, він був позбавлений можливості вільного спілкування з друзями та рідними, права на вільний вибір лікаря, права вільного пересування, не міг вільно обирати, як йому проводити свій час, які телепередачі дивитися, які книги читати, яку їжу споживати, не мав можливості вільно отримувати інформацію, дихати свіжим повітрям та був позбавлений інших можливостей, що дає вільне життя. На судові засідання його возили під конвоєм, що влітку у душній автомашині не додавало йому здоров'я та позитивного настрою.
Після скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з обмеженням не покидати житло у нічний час, а з 07.11.2017 до 01.12.2017 - у денний час, позивач був позбавлений права вільного пересування, що значним чином вплинуло на його законне і конституційне право на свободу пересування.
Протягом часу досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження позивач був вимушений виправдовуватись, давати пояснення близьким родичам, сусідам, знайомим, колегам по минулій роботі.
Всього до органу досудового розслідування, прокуратури або суду у місті Києві позивач приїжджав більше 17 разів, з них - 1 раз примусово під конвоєм (проведення безглуздих слідчих дій, вирішення питань запобіжних заходів, виконання вимог ст.290 КПК України). При цьому, кожний раз, позивач, від'їжджаючи до м. Київ переживав, що може не повернутися через можливість повторного затримання та незаконних дій органу досудового розслідування.
Зазначає, що перебіг кримінального провадження відносно позивача, висвітлювався в засобах масової інформації, в повідомленнях яких згадувалося його прізвище. Ці факти підтверджуються витягом з архіву новин офіційного сайту «Судова влада України», офіційного сайту Генеральної прокуратури України, місцевих миколаївських сайтів «Моє місто», «НикВести», «Преступности НЕТ», загальноукраїнського сайту «Левьій берег».
Цим негативним висвітленням подій було геть знищено авторитет, престиж та ділову репутацію позивача перед великим колом людей, з якими він підтримував дружні та ділові стосунки, перед колегами по минулій роботі, у тому числі і підлеглими.
Внаслідок проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 він був вимушений виправдовуватися перед сусідами, відчуваючи почуття сорому.
Внаслідок арешту майна ОСОБА_1 та його діти були незаконно тимчасово позбавлені конституційного права власності.
Через кримінальне переслідування та перебування в СІЗО стан здоров'я позивача значно погіршився, через що він вимушений був пройти санаторно-курортне лікування, що підтверджується довідкою №60 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування від 30.08.2017, консультативним висновком невропатолога від 11.09.2017, санаторно- курортними книжками №35698 (санаторій «Поділля») та №0010544 (санаторій «Хмільник»),
Вказує, що орган досудового розслідування також намагався здійснювати незаконний вплив на позивача через його дітей. Так для проведення допиту в Генеральну прокуратуру України двічі викликався його син - ОСОБА_3 . Було накладено арешт на майно доньки позивача - ОСОБА_2 . Вказаний тиск значно посилював переживання та моральні страждання позивача.
Як наслідок незаконних дій органу досудового розслідування відносно позивача, він, будучи особою похилого віку, зазнав значних душевних страждань, погіршились його відносини з оточуючими, глобально порушились нормальні життєві зв'язки, значним чином погіршився стан здоров'я, тривалий час він був змушений захищати свої права та інтереси в суді, була принижена честь, гідність, престиж та ділова репутація, порушились стосунки з близькими людьми і родичами, що призвело до негативних змін в емоційному стані.
В обгрунтування вимог посилається на приписи статті 23 ЦК України та статтей 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
25.03.2021 року матеріали справи передано на розгляд судді.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 26.03.2021 року, прийнято вказану позовну заяву до розгляду. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Почато підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання.
01.07.2021 року представником позивача надано до суду розрахунок до позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури.
Згідно з вказаним розрахунком, в період у який позивач перебував у розшуку з 14.02.2017 по 31.05.2017 мінімальний розмір заробітної плати становив 3200,00 гривень на місяць, мінімально визначена Законом межа становить 3200,00 грн. х 3,5 міс. = 11200,00 гривень. Моральні страждання значно посилювалися постійним очікуванням раптового затримання, почуттям життєвої невизначеності, неможливістю вільно поїхати на відпочинок за межі України, у тому числі і на лікування, докладання значних зусиль для захисту власних прав та інтересів у кримінальному провадженні шляхом оскарження дій слідчого, відчуттям несправедливості кримінального переслідування та безпорадності перед державним механізмом кримінального переслідування (факт незаконності рішення про розшук встановлено судовими рішеннями). З врахуванням вказаних обставин розмір відшкодування моральної шкоди за цей період оцінюється позивачем у сумі 500000,00 гривень.
За період перебування у слідчому ізоляторі з 01.06.2017 по 03.07.2017 мінімальний розмір заробітної плати становив 3200,00 гривень на місяць, або 19,34 гривень на годину, мінімально визначена Законом межа становить 3200,00 грн. х 1 міс та три дні = 3520,00 гривень.
Моральні страждання значно посилювалися постійним відчуттям безпорадності та несправедливості, постійним негативним та стресовим настроєм, позбавленням можливості вільного спілкування з друзями та рідними, права на вільний вибір лікаря, права вільного пересування, не міг вільно обирати, як йому проводити свій час, які телепередачі дивитися, які книги читати, яку їжу споживати, не мав можливості вільно отримувати інформацію, дихати свіжим повітрям та був позбавлений інших можливостей, що дає вільне життя. На судові засідання його возили під конвоєм, що влітку у душній автомашині не добавляло йому здоров'я та позитивного настрою. Також був вимушений докладати значні зусилля для захисту власних прав та інтересів у кримінальному провадженні шляхом оскарження дій слідчого, що супроводжувалося відчуттям несправедливості кримінального переслідування та безпорадності перед державним механізмом кримінального переслідування. Під час знаходження під вартою у ОСОБА_1 , який і до цього страждав на ряд хронічних захворювань, значно погіршився стан здоров'я, при цьому під час проведення слідчих дій в ГПУ йому викликалася бригада швидкої медичної допомоги. З врахуванням вказаних обставин розмір відшкодування моральної шкоди за цей період оцінюється позивачем у сумі 1000000,00 гривень.
За період перебування під домашнім арештом в період з 04.07.2017 по 04.01.2018. Мінімальний розмір заробітної плати становив 3200,00 гривень на місяць. Мінімальна, визначена Законом, межа становить 3200,00 грн. х 6 міс. = 19200,00 гривень.
Моральні страждання в цей період значно посилювалися постійним відчуттям безпорадності та несправедливості, постійним негативним та стресовим настроєм, позбавленням можливості права вільного пересування в період доби з 22 години до 06 години, а з 07.11.2017 до 01.12.2017 - у денний час доби. Також був вимушений докладати значні зусилля для захисту власних прав та інтересів у кримінальному провадженні шляхом оскарження дій слідчого, прибування на численні судові засідання до м. Києва що супроводжувалося відчуттям несправедливості кримінального переслідування та безпорадності перед державним механізмом кримінального переслідування, що значно посилювалося відмовою у наданні слідчим дозволу на санаторне лікування. З врахуванням вказаних обставин розмір відшкодування моральної шкоди за цей період оцінюється позивачем у сумі 1500000,00 гривень.
За період перебування під тягарем кримінального провадження та під дією запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з 05.01.2018 по 28.02.2019 (день затвердження обвинувального акту). Мінімальний розмір заробітної плати становив 3723,00 гривень на місяць (2018 рік) та 4173,00 гривень на місяць (2019 рік). Мінімальна, визначена Законом, межа становить 3723,00 грн. х 12 міс. + 4173,00 грн. х 2 міс. = 53022,00 гривень.
Моральні страждання в цей період значно посилювалися постійним відчуттям безпорадності та несправедливості, постійним негативним та стресовим настроєм, необхідністю докладання значних зусиль для захисту своїх прав та інтересів у кримінальному провадженні шляхом оскарження дій слідчого, прибуття на численні судові засідання та слідчі дії до м. Києва, що супроводжувалося відчуттям несправедливості кримінального переслідування та примусової необхідності участі у ньому.
Крім того, моральні страждання значно підсилювалися тиском органу досудового розслідування відносно його дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на їх майно, викликом сина до слідчого тощо. Сам ОСОБА_1 , будучи особою похилого віку, пенсіонером, до кримінального переслідування мав бездоганну ділову та суспільну репутацію, біля 34 років пропрацював на різних посадах у галузі суднобудування, у тому числі 30 років на керівних посадах (керував ДП «Суднобудівний завод ім.61 Комунара», ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод», ПАТ МСЗ «Океан»), нагороджений державною нагородою «Орден Знак Пошани». Користувався беззаперечним авторитетом у трудових колективах Протягом часу досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 був вимушений виправдовуватись, давати пояснення близьким родичам, сусідам, знайомим, колегам по минулій роботі. Перебіг кримінального провадження відносно ОСОБА_1 негативно висвітлювався в засобах масової інформації, чим було геть знищено його авторитет, престиж та ділову репутацію. Внаслідок проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 він був вимушений виправдовуватися перед сусідами, відчуваючи почуття сорому. Через кримінальне переслідування стан здоров'я ОСОБА_1 значно погіршився, через що він вимушений був проходити санаторно-курортне лікування. З врахуванням вказаних обставин розмір відшкодування моральної шкоди за цей період оцінюється позивачем у сумі 1000000,00 гривень,
За період перебування під дією обмежень під час судового розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції з 01.03.2019 по 15.02.2021 року, мінімальний розмір заробітної плати становив 4173,00 гривень на місяць (2019 рік), 4723,00 грн. (01.01.20 - 31.08.20), 5000,00 грн. (01.09.20 - 31.12.20), 6000,00 грн. (2021 рік). Мінімальна, визначена Законом, межа становить 4173,00 грн. х 10 міс, + 4723,00 грн. х 8 міс. + 5000,00 грн, х 4 міс. + 6000,00 грн, х 1,5 міс. =108514,00 гривень.
Моральні страждання в цей період значно посилювалися постійним відчуттям безпорадності та несправедливості, постійним негативним та стресовим настроєм, необхідністю докладання значних зусиль для захисту своїх прав та інтересів у судових засіданнях, прибуття та участь у численних судових засіданнях (необхідність у яких була обов'язковою) до Корабельного районного суду м. Миколаєва та Миколаївського апеляційного суду, що супроводжувалося відчуттям несправедливості кримінального переслідування з боку органів прокуратури, непередбачуваність судових рішень та постійне очікування можливого негативного судового рішення з врахуванням того, що сторона обвинувачення просила призначити покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, неможливість розпорядження власним майном через його арешт та неможливість витрачати вільний час знаходження на пенсії на власний розсуд.
З врахуванням вказаних обставин розмір відшкодування моральної шкоди за цей період оцінюється позивачем у сумі 1000000,00 гривень.
Всього розмір відшкодування завданої моральної шкоди становить 5000000,00 гривень (п'ять мільйонів грн. 00 коп.).
25.08.2021 року представником Офісу Генерального прокурора надано відзив в якому зазначає, що позов є безпідставним, необгрунтованим та не підлягає задоволенню.
З приводу позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди зазначає, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014150020000020 від 20.03.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ст. 219, ст. 356, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 364-1, ч. З ст. 365-2 КК України.
За результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 14.02.2017 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України.
У подальшому з кримінального провадження № 42014150020000020 від 20.03.2014 виділено кримінальні провадження №42017000000000567 від 01.03.2017 та №43017000000001815 від 06.09.2017, обвинувальний акт у якому скерований до суду.
У кримінальному провадженні №42017000000000567 від 06.09.2017 року ОСОБА_1 про підозру не повідомлялося.
У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №43017000000001815 від 06.09.2017 року ОСОБА_1 14.02.2017 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України.
Вказує, що право на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, передбачено ст. 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Аналогічні положення містяться у ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом. Таким чином, суб'єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури. Просить у задоволенні позову до Офісу Генерального прокурора відмовити повністю.
Крім того, зазначає, що не погоджується з обчисленням суми відшкодування моральної шкоди. Так, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільний законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду України від 02.02.2015 у справі № 6-2203цс15.
На підставі положень Закону ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з дати повідомлення позивачу про підозру (14.02.2017) до набрання виправдувальним вироком законної сили (15.02.2021).
Відповідно до ст. 38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік, та на час відшкодування шкоди становить - 6000 гри.
Загальний строк, протягом якого позивач перебував під слідством і судом, становить 48 місяців 1 день (з 14.02.2017 - повідомлення про підозру по - набрання виправдувальним вироком законної сили).
Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів.
Таким чином, сума стягнення може дорівнювати 288200 грн (за кожний місяць перебування під вартою - 6000 грн х 48 місяців + 1 день (200 грн) = 288200 грн.
Зазначає, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її незаконного збагачення.
Вважає, що докази про заподіяння позивачу моральних страждань у більшому, ніж встановлений Законом розмірі, відсутні.
З урахуванням викладеного, зазначені обставини, на дімку представника відповідача, не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 5000000 грн., розмір якої не обґрунтований та не підтверджується належними і допустимими доказами.
12 жовтня 2021 року, представницею Державної казначейської служби України було подано відзив, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обгрунтування зазначає, що позивач вказує, що 14.02.2017 року йому було повідомлено про підозру, а 15.02.2021 року Миколаївським апеляційним судом було винесено ухвалу, якою вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13.05.2021 залишено без змін.
Отже, час перебування Позивача під слідством та судом в сукупності з 14.02.2017 по 13.05.2021 становить 48 календарних місяців та 1 день.
Проте, вважає, що дослідженню та перевірці підлягає факт того чи дійсно всі 48 календарних місяців та 1 день Позивач перебував під слідством та судом? Чи були призупинені чи зупинені на деякий час щодо нього слідчі дії та/або кримінальне провадження?
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»),
В свою чергу, пунктом третім Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, застосовується прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць.
Дане відшкодування визначається з урахуванням доведеності позивачем завданої шкоди, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.
Позивачем не надано належних доказів у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, не надано доказів, які б підтверджували наявність моральних страждань у Позивача чи погіршення стану його здоров'я через дії органів досудового розслідування, а не через його похилий вік. Вважає, що розмір моральної шкоди у сумі 5000000,00 (п'ять мільйонів гривень) є необгрунтованим, не підтвердженим доказами та визначений без врахування засад розумності та виваженості.
Щодо вимоги Позивача здійснити стягнення з Державного бюджету України через орган Казначейства,зазначає, що статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, чи Держава в особі органу Державної казначейської служби України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/1 б-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44).
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).
У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів та/або відшкодування шкоди, завжди необхідно було б залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти.
Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов'язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав наведених в ньому, просили задовольнити в повному обсязі. Додатково вказав, що Постановою Верховного Суду від 08.12.2021 року Вирок Корабельного районного суду міста Миколаєва від 13.05.2020 року та Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , залишено без змін.
Також звернув увагу на розрахунок наданий ним 01.07.2021 року.
В судовому засіданні представниця відповідача держави Україна в особі Державної казначейської служби України проти позову заперечила з підстав наведених у відзиві, просила в задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора України проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві, вважає, що обгрунтованою сумою, яка підлягає стягненню на користь позивача є сума 312216,00 грн.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014150020000020 від 20.03.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ст. 219, ст. 356, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 364-1, ч. З ст. 365-2 КК України.
За результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 , 14.02.2017 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України.
У подальшому з кримінального провадження № 42014150020000020 від 20.03.2014 року виділено кримінальні провадження №42017000000000567 від 01.03.2017 року та №43017000000001815 від 06.09.2017, обвинувальний акт у якому скерований до суду.
У кримінальному провадженні №42017000000000567 від 01.03.2017 року ОСОБА_1 про підозру не повідомлялося.
Як вбачається зі змісту листа від 20.04.2018 року за №15/1/1-28550-17, в ході досудового розслідування кримінального провадження №42014150020000020 за місцем проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 проведено обшук, в ході якого було вилучено особисті речі і документи.
15.02.2017 року постановою слідчого ГПУ оголошено розшук ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 16.02.2017 року дозволено затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києві від 20.04.2017 року встановлено, що підстав для оголошення ОСОБА_1 в розшук не було.
31.05.2017 року, ОСОБА_1 затримано співробітниками СБУ в Миколаївській області та під конвоєм супроводжено до м.Київ.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 01.06.2017 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Як вбачається зі змісту клопотанням захисника про організацію проведення медичного обстеження від 16.06.2017, відповідді слідчого ГПУ від 20.06.2017, протоколу допиту підозрюваного від 12.06.2017, скарги ОСОБА_1 від 09.06.2017, заяви захисника на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16.06.2017 року та відповіді вказаного органу, під час знаходження під вартою позивач скаржився на погіршення стану здоров'я та ОСОБА_1 , під час проведення слідчих дій в ГПУ викликалася бригада швидкої медичної допомоги.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.07.2017 року ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши залишати місце проживання в період часу з 22 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби. Вказаною ухвалою визнано, що підстав для оголошення ОСОБА_1 у розшук не було.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.07.2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 07 години.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 07 години.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.09.2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 07 години.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 09 години до 22 години наступної доби, чим безпідставно змінено встановлені попередніми судовими рішеннями обмеження.
22.11.2017 року слідчим ГПУ було відмовлено ОСОБА_1 у виїзді на санаторне лікування за медичними показниками.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.12.2017 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що полягає у забороні підозрюваному залишати житло з 22 години до 06 години.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2018 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, із встановленням відповідних обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2018 року ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.04.2018 року ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2018 року ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.06.2018 року ОСОБА_1 продовжено строк дії покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 19.06.2018 накладено арешт на майно:
житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить на праві власності доньці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ;
земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності доньці ОСОБА_1 - ОСОБА_5 ;
земельну ділянку АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Як вбачається з повісток про виклик 04.07.2017, 31.08.2017, 07.09.2017, 20.04.2018 та 15.05.2018 слідчий ГПУ викликав ОСОБА_1 для проведення слідчих дій та 15.05.2018 слідчий ГПУ викликав сина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні відносно його батька.
Вироком Корабельного районного суду м.Миколаєва від 13.05.2020 ОСОБА_1 , визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв'язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст.219 КК України.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2021 вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08.12.2021 року Вирок Корабельного районного суду міста Миколаєва від 13.05.2020 року та Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України №266/94-ВР), відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
При цьому, в статті 2 Закону України №266/94-ВР встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
У відповідності до вимог пункту 5 статті 3 Закону України №266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовує моральна шкода.
Частинами 5 та 6 статті 4 Закону України №266/94-ВР встановлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).
У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним з яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.
Згідно зі статтею 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується Вироком Корабельного районного суду м.Миколаєва від 13.05.2020 ОСОБА_1 , яким позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв'язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст.219 КК України, Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2021 вирок суду першої інстанції залишено без змін та Постановою Верховного Суду від 08.12.2021 року, якою Вирок Корабельного районного суду міста Миколаєва від 13.05.2020 року та Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, статтей 1 та 2 Закону №266/94-ВР.
При цьому, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, дійсно відчув хвилювання та зазнав душевних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
В силу факту перебування позивача під слідством та судом, а також в умовах ізоляції певний термін часу, таке порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя та погіршили відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, а тому, на погляд суду, позивачу ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яку є усі підстави відшкодувати на підставі норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з врахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.
При цьому, у відповідності до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20) зазначено, що «У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».
Так, 14.02.2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014150020000020 20.03.2014 року позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України.
Частинами 1-4 статті 532 КПК України встановлено, що вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
15.02.2021 Ухвалою Миколаївського апеляційного суду було залишено без змін Вирок Корабельного районного суду м.Миколаєва від 13.05.2020 року, яким позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв'язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст.219 КК Українисуду першої інстанції залишено без змін.
Тобто, позивач перебував під слідством і судом 4 роки 0 місяців та 1 день.
З огляду на статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, мінімальна заробітна плата на час ухвалення рішення становить 6500,00 грн., то мінімальна сума компенсації моральної шкоди має бути не меншою ніж 312000,00 грн. (48 місяців х 6500,00 грн. = 312000,00 грн.).
При цьому, суд зазначає, що враховуючи характер правопорушення, яке ставилось позивачу у провину, строк обраного щодо нього запобіжного заходу, виконання якого проводилось втому числі в умовах СІЗО, глибину фізичних і душевних страждань завданих позивачу, наявність погіршення можливостей останнього у реалізації своїх життєвих планів під час перебування під слідством та судом та в умовах ізоляції, виходячи із засад розумності і справедливості, приходить до висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 500000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, є достатньою компенсацією спричинених моральних страждань.
Також суд бере до уваги положення ч. 5 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, відповідно до якого кожен хто був жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та в усних поясненнях, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 500000,00 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 12, 13, 76 - 89, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України,суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) та Офісу Генерального прокурора України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 0034051) про відшкодування шкоди, задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокурати, суду у сумі 500000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін