нп 2/490/966/2019 Справа № 490/3932/18
Центральний районний суд м. Миколаєва
03 лютого 2022 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Павленко Т.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, третя особа - ОСОБА_2 ,-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позову посилається на те, що 25.02.2018 року близько 10 год. 10 хв. сталося дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Урал 4320», д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «CitroenJumpi», д.н.з НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.04.2018 року, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ч.1 ст. 130 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобові «CitroenJumpi», д.н.з НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_1 було завдано механічних пошкоджень. Відповідно до звіту складеного спеціалістом ФОП ОСОБА_3 ринкова вартість автомобіля марки «CitroenJumpi», д.н.з НОМЕР_3 на момент проведення дослідження становить 154590,81 грн., вартість відновлювального ремонта складає 339415,43 грн.Крім того, зазначив, що водій ОСОБА_2 під час ДТП перебував у трудових (службових) відносинах з відповідачем, а тому відповідач повинен відшкодувати йому матеріальні збитки завдані внаслідок ДТП. В зв'язку з викладеним просить суд стягнути з відповідача матеріальні збитки в розмірі 159190,81 грн., що становить вартість автомобіля до ДТП у сумі 154590,81 грн. та вартість проведення оцінки автомобіля експертом у сумі 2500,00 грн.
Внаслідок цього ДТП позивачу також заподіяно і моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням власності - автомобіля, та неможливості протягом тривалого часу користуватися автомобілем за його призначенням, порушенням нормальних життєвих зв'язків. Розмір відшкодування моральної шкоди визначає у 55 000 гривень.
У подальшому надав уточнену позовну заяву, в якій вказав, що після подання позовної заяви у позивача з'явилися обставини для зменшення суми заявленого розміру позовних вимог, а саме: зазначив, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 не була застрахована в зв'язку з чим, позивач звернувся до МТСБУ, яка виплатила позивачу відповідно до положень ст. 9 Закону ліміт відповідальності в сумі 100000,00 грн. Вказав, що оскільки транспортний засіб позивача був фізично знищений позивач скористався своїм правом та реалізував пошкоджений автомобіль третій особі в сумі 10450,00 грн.За такого, на підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 48 740,81 грн. та моральну шкоду у розмірі 55 000, 00 грн.
Рух справи та процесуальні дії суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2018 року визначено головуючого у справі - суддю Черенкову Н.П.
Ухвалою судді від 24.05.2018 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків, а саме: позивачу необхідно надати дані щодо реєстрації ВЧ НОМЕР_1 та дані щодо її керівника, а також необхідно надати дані про сплату страхового відшкодування
04.06.2018 року, на виконання вимог ухвали від 24.05.2018 року, від позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.06.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 20.09.2018 року.
Ухвалою судді від 11.06.2018 року, клопотання позивача про витребування доказів задоволено, витребувано від Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України: дані щодо реєстрації військової частини НОМЕР_1 ; дані щодо керівника НОМЕР_1 ; документи щодо страхування відповідальності автомобіля «Урал 4320» д.н.з. НОМЕР_2 та водія військовослужбовця ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіля «Урал 4320», д.н.з. НОМЕР_2 ; довідку про перебування автомобіля «Урал 4320», д.н.з. НОМЕР_2 на балансі військової частини НОМЕР_1 ; довідку про перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 станом на 25.05.2018 року.
04.07.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову як заявленого до неналежного відповідача, оскільки отримати матеріальну компенсацію за завдані збитки позивач має від винуватця ДТП, а саме ОСОБА_2 . Окрім того, вказує, що позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити суму завданої шкоди задля досудового врегулювання спору, однак висновок експерта від 05.04.2018 №055, на який посилався позивач, він командуванню частини не надав, у своїй вимозі не вказав жодних банківських реквізитів для сплати завданої йому шкоди. Отже, в порушення вимог ЦК України, позивач не вказав жодних відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору. Окрім того, позивачем не надано доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди. За такого, на підставі вищевказаного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
23.08.2018 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій той вказав, що після подання позовної заяви у позивача з'явилися обставини для зменшення суми заявленого розміру позовних вимог, а саме: зазначив, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 не була застрахована в зв'язку з чим, позивач звернувся до МТСБУ, яка виплатила позивачу відповідно до положень ст. 9 Закону ліміт відповідальності в сумі 100000,00 грн. Вказав, що оскільки транспортний засіб позивача був фізично знищений позивач скористався своїм правом та реалізував пошкоджений автомобіль третій особі в сумі 10450,00 грн.За такого, на підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 48 740,81 грн. та моральну шкоду у розмірі 55 000, 00 грн.
Ухвалою суду від 20.09.2018 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.11.2018 року.
Судові засідання неоднарозово відкладалися з причин неявки сторін, а також перебуванням судді в нарадчій кімнаті.
21.08.2019 року представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 ,через систему «Електронний суд», надав заяву про зупинення провадження у справі, оскільки відповідно до розпоряджень Генерального штабу Збройних сил України від 24.04.2019 року №304/3/1788т (таємно) та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 25.04.209 року №154/27/198/75т (таємно) військова частина НОМЕР_1 з І декади травня 2019 року в складі Об'єднаних сил виконує бойові завдання з відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, тобто з початку травня військова частина НОМЕР_1 залучена до проведення ООС, за такого у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є підстави для зупинення провадження у справі.
Позивач надав заяву, у якій у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі просив відмовити.
Ухвалою суду від 21.08.2019 року у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у даній справі відмовлено, у зв'язку з недотриманням вимог ст. ст. 60, 62 ЦПК України.
30.08.2019 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у зв'язку з залученням військової частини НОМЕР_1 з І декади травня 2019 року до проведення ООС в складі Об'єднаних сил у Донецькій та Луганській областях.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.10.2019 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, третя особа - ОСОБА_2 , на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
04.12.2019 року від відповідача надійшло повідомлення про прибуття Військової частини НОМЕР_1 з району виконання бойових завдань до пункту постійної дислокації.
Ухвалою від 18.12.2019 року поновлено провадження у даній цивільній справі, судове засідання призначено на 30.03.2020 року.
Судові засідання неоднаразово відкладалися в зв'язку з неявкою сторін у судові засідання, клопотань відповідача про відкладення судових засідань та перебуванням судді на лікарняному.
Ухвалою суду від 19.05.2021 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України копії матеріалів справи №48853 щодо відшкодування шкоди заподіяної в результаті ДТП, яке мало місце 25.02.2018 року, за участю ТЗ марки "CitroenJumpi" д.н.з., судове засідання відкладено на 18.08.2021 року.
У зв'язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті по цивільній справі №490/5618/20 18.08.2021 року, слухання справи відкладено на 15.11.2021 року.
02.07.2021 року від МТСБУ до суду, на виконання вимог ухвали від 19.05.2021 року, надійшли копії матеріалів справи № 48853.
У зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті у складі колегії суддів з розгляду кримінальної справи 490/2405/18 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст., 115 ч.3, 187 ч.4 КК України, слухання справи відкладено.
26.11.2021 року від позивача надійшла заява про відвід судді Черенковій Н.П. від розгляду даної справи.
Ухвалою суду під головуванням судді Шолох Л.М., у задоволенні заяви про відвід судді Черенкової Н.П. від розгляду справи відмовлено.
Представник позивача - авдокат Пірог С.В. надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Представник відповідача надав заяву в якій просив у задоволенні позову відмовити, справу розглядати за його відсутності.
Третя особа до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
25 лютого 2018 року о 11 год. 10 хв. в м. Миколаєві по просп. Героїв України водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом "Урал 4320", д. н. з. НОМЕР_2 , який належить В/ч НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, в крайній лівій смузі зі сторони вул. Адміральська у бік пров. Парусний, та в районі буд. 9-Д не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем "Citroen Jumpy", д. н. з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , який зупинився попереду першого, чим порушив п. п. 2.3 "б", 2.9 "а", 13.1 Правил дорожнього руху України. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Власником пошкодженого автомобіля "CitroenJumpy", д. н. з. НОМЕР_3 є ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва №490/1569/18 від 11.04.2018 року визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в прибуток держави в розмірі 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України ,обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Тобто, наявність вини в діях відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди, в даному випадку, встановлена і не оспорюється.
Відповідно до витягу із наказу командира віськової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №115 від 30.05.2016 з 30.05.2016 зараховано до списків особового складу частини ст. матроса ОСОБА_2 - на посаду водія 1-го автомобільного відділення автомобільного взводу підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна роти матеріального забезпечення.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2018 № 38-НР ОСОБА_2 був призначений з 08.00 год. 24.02.2018 до 17.00 год. 25.02.2018 водієм чергового автомобіля УРАЛ-4320 н.з. НОМЕР_2 в складі добового наряду, що підтверджується також нарядом №56 на використання машин військової частини НОМЕР_1 на «25» лютого 2018 року.
Згідно із реєстраційними даними транспортного засобу «УРАЛ4320», д.н.з. НОМЕР_2 , останній належить в/ч НОМЕР_1 .
Розмір матеріальних збитків позивач обґрунтовуєзвітом № 055про оцінку автомобіля від 05.04.2018 року, складеного експертом - оцінювачем ФОП ОСОБА_3 , згідно із яким вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "CitroenJumpy", д. н. з. НОМЕР_3 , внаслідок його пошкодження при ДТП, складає 154590,81 грн.
При цьому, як вбачається з даного звіту вартість відновлювального ремонту становить 339415,43 грн., ринкова вартість автомобіля "CitroenJumpy", д. н. з. НОМЕР_3 на момент ДТП складає 154590,81 грн., вартість матеріального збитку завданого власнику ТЗ складає 154590,81 грн. Отже, даний транспортний засіб з врахуванням ефективного використання відновлювати економічно недоцільно. На основі проведених розрахунків , сума завданого матеріального збитку власнику "Citroen Jumpy", д. н. з. НОМЕР_3 прирівнюється до його дійсної ринкової вартості на момент ДТП.
Позивачем сплачено за проведення експертного дослідження ТЗ 2500,00 грн, що підтверджується Актом прийома -передачі виконаних робіт № 055 від 05.04.2018 року та квитанцією до прибуткового касового ордеру №12 від 05.04.2018 року.
До висновку додано Протокол огляду транспортного засобу складений експертом Смаровоз Ю.А. - за присутності власника ТЗ та свідків ОСОБА_6 ОСОБА_7 , за відсутності винуватця ДТП, якого було повідомлено про дату та місце проведення огляду ТЗ, що підтверджується витягами з електронних повідомлень №000236 та №000262.
Окрім того, позивачем у зв'язку з травмами, завданими внаслідок даної ДТП, проведено томограмне дослідження, за яке ним сплачено суму у розмірі 2100,00 грн., що підтверджується товарним та фіскальним чеками від 05.03.2018 року.
Судом встановлено, що з листа № 3.1-05/2/312 від 03.07.2018 року, наданого МТСБУ на заяву ОСОБА_1 , вбачається, що МТСБУ розглянуло справу щодо відшкодування шкоди заподіяної ОСОБА_1 в результаті ДТП, яка мала місце 25.02.2018 року за участю ТЗ марки "CitroenJumpy", д. н. з. НОМЕР_3 , в результаті чого МТСБУ прийняло рішення про виплату позивачу відшкодування шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Згідно Договору купівлі-продажу транспортного засобу №3933/07/2018, ОСОБА_1 11.07.2018 року продано автомобіль "CitroenJumpy", д. н. з. НОМЕР_3 ТзОВ «НОВУС-Н» за 10 450,00 грн.
IV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1,3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистогожиття людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Ч.1,2 п.1 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Оскільки власником джерела підвищеної небезпеки визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах ним володіє, пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на час завдання шкоди та звернення до суду з цим позовом належав позивачу ОСОБА_1 на праві володіння, перебував під час завданя шкоди під його керуванням, позивачем вчинено дії і щодо оцінки вартості завданого матеріального збитку , отже у позивача наявне право на звернення до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля "Citroen Jumpy", д. н. з. НОМЕР_3 .
Ч.1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
У відповідності до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з нормою частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Згідно роз'яснень, що містяться в абзаці 2 пункту 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4: не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно достатті 1191 ЦК.
Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за №6 від 27.03.1992 (із змінами та доповненнями) роз'яснює, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі та майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Вирішуючи в судовому порядку питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зістаттею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини другоїстатті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України'Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Відповідно достатті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України Про Збройні Сили України майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною першоюстатті 137 Господарського кодексу Україниправом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 5 ЗУ « Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другоюстатті 1187 ЦК України.
Військова частина ВЧ НОМЕР_1 (код НОМЕР_5 )є самостійною (окремою) юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Оскільки шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, суд вважає, що саме ВЧ НОМЕР_1 несе відповідальність за спричинену позивачу пошкодженням транспортного засобу шкоду. Оскільки, володільцем джерела підвищеної небезпеки є ВЧ НОМЕР_1 , то шкода підлягає відшкодуванню саме військовою частиною на підставі положень ст. 1172 ЦК УКраїни.
Шкода, заподіяна об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною, що вказано у правовому висновку, що викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року по справі № 243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18), який повинен бути врахований судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України.
У позовній заяві позивач зазначає, що заподіяна шкода, яка виникла внаслідок ДТП не була відшкодована відповідачем потерпілій особі, оскільки на дату скоєння цієї пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, що не заперечує і у своєму відзиві відповідач.
За такого, заперечення відповідача, що відшкодовувати заподіяну матеріальну шкоду має винуватець ДТП ОСОБА_2 не заслуговує на увагу.
Так, згідно нормами чинного законодавства України та сталою судової практикою, у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро або особа, винна у вчинені ДТП ( якщо її цивільно-правова відповідльність не застрахована).
Згідно з пунктом 30.1.статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з пунктом 30.2. цієї ж статті, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з висновком експерта від 05.04.2018 р. №055 ринкова вартість автомобіля до ДТП складає 154590,81 грн. а вартість відновлювального ремонту становить 339415,43 грн., що значно перевищує вартість автомобіля до ДТП, отже транспортний засіб вважається фізично знищеним.
Оскільки моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодувало позивачу 100 000 грн. майнової шкоди, а також знищений транспортний засіб було продано за 10450,00 грн. то сума майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди становить:
154 590,81- 100000 - 10450,00= 44140,81 грн.
З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, який керував транспортним засобом, що належить Військовій частині НОМЕР_1 , відсутність на час ДТП страхування цивільно-правової відповідальності відповідача, з урахуванням доказів, підтверджуючих здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплат на відшкодування заподіяної шкоди та продажу знишеного автомобіля, а також в контексті правовідносин, які склались в даній справі, насамперед враховуючи, що завданнями цивільногосудочинства єсправедливий та неупереджений розгляді вирішенняцивільних справз метоюзахисту порушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави,суд зметою якнайкращого захисту порушених правпозивача,який вжетривалий час неотримує відшкодуваннязавданих збитків - суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача ВЧ НОМЕР_1 завданої матеріальної шкоди обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню .
Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України). Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст.81 ЦПК України).
Слід наголосити на тому, що відповідачем не спростований вищенаведений звіт, наданий позивачем в обгрунтування розміру спричиненого матеріального збитку. Своїм правом заявити клопотання про призначення відповідної експертизи відповідач також не скористався, ні подаючи відзив на позовну заяву, ні в подальшому.
Таким чином, суд будучи позбавлений процесуальним законом можливості збирати докази самостійно приймає вищенаведений висновок щодо вартості матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля під час ДТП.
За такого, з урахуванням вищенаведеного, принципів розумності, добросовісності та справедливості, рівності прав та обов'язків усіх учасників цивільно-правових відносин, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача з відповідача 48740,81 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, витрат на проведення експертизи та витрати на проходження томограмного дослідження.
V. ЩОДО СТЯГНЕННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ
Згідно із частинами1, 3-5 статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ст. 23 ЦК України під моральним збитком закон передбачає фізичний біль та страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, втрати немайнового характеру внаслідок душевних і фізичних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку, в тому числі із знищенням чи пошкодженням її майна, приниження ділової репутації, чи інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних і душевних страждань, ступеня вини особи, що заподіяла моральну шкоду, а також інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 постанови №4 Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", далі - Постанова). Моральна шкода може полягати, поряд з іншим, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункти 5, 9 Постанови).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Суд погоджується з тим, що внаслідок ДТП позивачу було завдано моральні страждання у вигляді душевних переживань через пошкодження його автомобіля, а також незручності, пов'язані з відсутністю автомобіля в сім'ї, що потягло за собою зміну звичайного укладу життя.
Разом із тим, суд, враховуючи вимоги закону щодо розумності і справедливості, а також щодо обов'язку доказування вважає, що сума моральної шкоди в розмірі 55 000 грн., заявлена ОСОБА_1 , є завищеною, не підтверджується жодним належним та допустимим доказом, і не відповідає характеру та обсягу його страждань та немайнових втрат, тому суд оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
VІ. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ
За приписами ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані із витребуванням доказів, проведенням огляду доказів, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За такого, з відповідача на користь позивача, в порядку ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3353,92 грн., сплачені позивачем згідно квитанцій від 16.05.2018 року №ПН23 у сумі 1762,00 грн. та №ПН15 у сумі 1591,92 грн.
Керуючись, ст. ст. 10, 12,13, 76-84,141, 258-259, 265, 268, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 48 740,81 грн.
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3353,92 грн.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2022 року
Суддя Н.П. Черенкова