Справа № 274/5070/21
Провадження № 2/0274/366/22
Іменем України
"04" лютого 2022 р. м. Бердичів
в складі: головуючого судді Хуторної І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Соломянюк Л.О.,
позивача, його представника ОСОБА_1 ,
відповідачки ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
1.Описова частина
03.08.2020 ОСОБА_4 звернувся з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 187 910, 80 грн, що на день подання позову еквівалентно 7 000 доларів США та становить 1/2 частину від суми заборгованості за договором позики від 04.06.2014.
Стислий виклад доводів позивача, заперечення відповідача
На обґрунтування позову ОСОБА_4 вказав, що 04 червня 2014 року він уклав з ОСОБА_5 договір позики, за яким Позивач позичив, а ОСОБА_5 , діючи в інтересах своєї сім'ї, прийняв грошові кошти в сумі 14 000 доларів США та зобов'язався повернути зазначену суму грошових коштів до 31.12.2018р.
Із 15.09.2007 ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Власного житла подружжя не мало. Станом на дату укладення договору позики подружжя ОСОБА_5 мали малолітнього сина і Відповідачка була вагітна другою спільною дитиною. ОСОБА_5 уклав договір позики з метою придбання житла для своєї сім'ї, про що і зазначив у розписці.
21.05.2018 шлюб між ОСОБА_5 та Відповідачкою Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області по справі № 274/1028/18 було розірвано.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09.07.2020 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів за договором позики було задоволено частково. Із ОСОБА_5 стягнуто половину боргу за договором позики від 04.06.2014, в розмірі 186 997 грн 11 коп. У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено, оскільки борги подружжя враховуються при поділі майна та відповідачка не надавала згоди на укладення договору позики.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.04.2021 по справі № 274/161/19, що набрало законної сили 15.05.2021, визнано обов'язки за договором позики від 04.06.2014, укладеним між Позивачем та ОСОБА_5 спільним обов'язками ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (Відповідачки). Крім того, цим же Рішенням суду визнано за ОСОБА_2 (Відповідачкою) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, договір позики від 04.06.2014, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 створив обов'язки і для ОСОБА_2 .
З огляду на умови договору позики, строк повернення позики сплинув 01.01.2019. Станом на 03.08.2021 боргове зобов'язання не виконане в повному обсязі.
Станом на 03.08.2021 курс національної валюти відповідно наявної на офіційному сайті Національного Банку України інформації становить: 1 дол. США - 26 грн. 8444 коп.
Таким чином, сума заборгованості за договором позики від 04.06.2014 станом на 03.08.2021 становить 14 000 х 26,8444 = 375 821 грн. 60 коп.
ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивача - ОСОБА_5 помер. Із Відповідачки має бути стягнута Ѕ частина суми заборгованості за Договором позики від 04.06.2014р., оскільки Відповідачка визнана судом зобов'язаною за вказаним Договором, більше того, за Відповідачкою визнано право власності на 1 /2 частини квартири АДРЕСА_1 , яке Відповідачка відповідно до вимог Закону вже зареєструвала.
Відповідачка позов не визнала. У відзиві вказала, що за увесь час розгляду справ в судах в яких має місце посилання на боргову розписку Позивач, як безробітний пенсіонер похилого віку, жодним чином не довів свою спроможність надати в борг грошові кошти в сумі 14 тис. доларів США.
Доказів, які б підтвердили факт надання згоди Відповідача на укладання ОСОБА_5 договору позики, зазначеного в Позовній заяві, відсутні.
У квітні 2019 р. Позивач уже звертався до Бердичівського міськрайонного суду з позовом про стягнення зазначених в позовній заяві грошових коштів по вказаній розписці, на що було винесене рішення Бердичівським міськрайонним судом від 09.07.2019, в якому зазначено, що Відповідач не являється стороною договору позики, так як не було доведено що ОСОБА_2 знала про існування розписки та давала згоду на її укладення, тому у задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено.
Станом на 01.04.2021 борг ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 не сплачений. Позивач за півтора роки від дати рішення не звертався до органів виконавчої служби для примусового стягнення боргу із ОСОБА_5 . Зазначена у розписці дата повернення грошових коштів до 31.12.2018 викликає підозру, Сам позов про стягнення боргу був пред'явлений 16.04.2019, одразу після подання позову про поділ майна подружжя. Від 15.01.2019.Дані факти наводять на думку, що боргова розписка сфабрикована. ОСОБА_4 для позбавлення відповідачки її частки у спільному майні.
Аналізуючи рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.04.2021 по справі № 274/161/19 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні, в якому суд доходить висновку, що грошові кошти за договором позики від 04.06.2014 були позичені для придбання квартири АДРЕСА_1 , з метою проживання у квартирі сім'ї ОСОБА_5 , можна виявити той факт, що суд при винесенні даного рішення не бере до уваги єдиного документа в якому чітко визначена вартість вказаної квартири. Саме в договорі купівлі-продажу від 05.06.2014 р зазначена вартість даної квартири і становить 169090 грн. Крім того, в даному договорі міститься деталізація розрахунку за дану квартиру, а саме перший внесок в розмірі 121090 грн та залишок платежу за встановленим графіком до 05.07.2014 в розмірі 48 000 грн (що еквівалентно 4000 доларів США), який сім'я зняла з депозиту в липні 2014 року, щоб оплатити залишок згідно встановленого графіка.
В даному договорі ніде не зустрічається сума 14 000 доларів США, про які йдеться в борговій розписці. Звідки виникла потреба позики саме в сумі 14 000 грн, про яку йдеться в рішенні суду невідомо. Сума боргу, яку зазначає Позивач, значно перевищує вартість придбаної квартири. Тому прив'язувати борг по розписці в сумі 14 000 доларів до придбання квартири вартість якої становила 169090 грн, частина з яких були заощадженнями сім'ї ОСОБА_5 , та аргументувати використання даних коштів в інтересах сім'ї недоречно. Якщо даний договір позики таки і був укладений ОСОБА_5 , то їй достеменно невідомо куди були витрачені вказані кошти. Тому виходячи з вищезазначеного можна припустити чому саме суд в своєму рішенні від 07.04.2021 по справі № 274/161/19 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні не встановив розміру боргу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Враховуючи той факт, що ОСОБА_5 свою частину боргу за рішенням попереднього позову так і не почав сплачувати добровільно, а в примусовому порядку повернення боргу ОСОБА_4 не вимагав, то можна стверджувати, що діючи солідарно як близькі родичі, поява боргової розписки це типовий юридичний хід з метою отримання особистої майнової вигоди з ОСОБА_2 та позбавлення її частки у спільному майні подружися.
Враховуючи те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, а він був єдиною особою з колишньої сім'ї ОСОБА_5 , який міг володіти інформацією стосовно умов і вимог?щодо взяття в борг та повернення коштів, щодо здійснення купівлі квартири витрачання коштів на придбання, встановити вагомі факти в даній справі більше немає реальної можливості. ОСОБА_4 не був присутній при купівлі квартири та не може володіти інформацією стосовно того на яких умовах, в якій валюті та скільки і кому коштів сплачувалося. Тому його здогадки, що начебто позичені у нього кошти в сумі 14 000 доларів, були витрачені на придбання квартири є недоведеними.
Позивач з 07.10.2019 своїми діями або бездіяльністю довів, що йому не потрібні кошти, які він начебто надавав згідно розписки в борг своєму синові, а отже автоматично підтвердив той факт, що ніякого боргу не існує, адже протягом 2-х років так і не звертався до органів виконавчої служби за примусовим виконанням рішення Бердичівського міськрайонного суду від 09.07.2019 (а.с. 31-33)
У відповіді на відзив ОСОБА_4 вказав, що на підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду від 07.04.2021 відповідачка зареєструвала за собою права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 на купівлю якої надавалися грошові кошти в борг. Він пропонував відповідачці компромісний варіант вирішення конфліктної ситуації в червні 2021 року. В ході розмови відповідачка визнала борг, проте не вдалося досягти домовленості. Борг ОСОБА_5 за цією розпискою покладається на спадкоємців та заява про стягнення боргу подана нотаріусу (а.с. 47-48).
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 21.03.2021 у справі відкрито спрощене провадження.
Ухвалою від 12.01.2022 було забезпечено позов шляхом накладення арешту на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 59).
У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_1 підтримали позов.
Позивач у судовому засіданні пояснив, що він позичив грошові кошти сім'ї сина на купівлю квартири ввечері 04 червня 2014 року. У сім'ї його покійного сина та відповідачки не було коштів на купівлю квартири. У них були грошові кошти на депозитному рахунку, який був знятий у липні. Квартира коштувала не 14 000 тисяч доларів США, а більшу суму, проте в договорі вказано меншу ціну та в гривнях.
Відповідачка та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, мотивуючи, серед іншого, тим, що оскільки наявне рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за договором позики від 04.06.2014, повторне пред'явлення такого ж позову недопустиме. Крім того, при розірванні шлюбу у позові ОСОБА_5 вказував, що майнові спори між подружжям відсутні.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору та підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статей 1046, 1047 частини другої ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
За положеннями частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (стаття 545 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Аналіз вказаних вище норм законодавства свідчить, що якщо наявність боргових зобов'язань подружжя підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Тобто борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, можуть бути враховані лише при поділі майна подружжя.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зроблено висновок, що: «інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Таким чином, за спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).»
Фактичні обставини справи, встановлені судом, аналіз доводів сторін, висновки суду
Відповідно до Розписки від 04.06.2014 ОСОБА_5 взяв борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 14 000 доларів США, для придбання квартири, зі строком повернення грошових коштів до 31.12.2018 року. При переданні грошей були присутні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ( а.с. 8).
ОСОБА_5 із 15 вересня 2007 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який розірваний рішення Бердичівського міськрайонного суду від 21 травня 2018 року (а.с. 10, 11).
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).
Відповідно до договору купівлі продажу від 05.06.2014, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 - квартира АДРЕСА_1 , куплена ОСОБА_5 за згоди дружини ОСОБА_2 за 169 090,00 грн., при цьому 121 090,00 грн мали бути сплачені під час оформлення договору, а 48 000,00 грн - до 05.07.2014 р. (а. с. 7).
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області в справі № 274/2265/19 від 09.07.2019 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_12 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено частково. Суд ухвалив - стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за борговою розпискою від 04.06.2014 у сумі 186 997 (сто вісімдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 11 коп. У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення 186 997 (сто вісімдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 11 коп. суд відмовив. Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що оскільки суду не надано доказів, що другий з подружжя - ОСОБА_2 була обізнана про розписку та ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечила, що їй було відомо про укладення позики та вона на це згоди не надавала та не є стороною за договором позики, а суд не вирішує позов про поділ майна подружжя з ОСОБА_2 на користь позичальника не можуть бути стягнуті грошові кошти за договором позики від 04.06.2014. Дане рішення залишене в силі Постановою Житомирського апеляційного суду від 07.12.2019 (а.с. 13-14)
Разом із тим, рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 274/161/19 від 07.04.2021 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні задоволено. Суд ухвалив, поділити квартиру АДРЕСА_1 , та за ОСОБА_2 визнати право власності на 1/2 частку квартири. Цим же рішенням зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання обов'язків за договором позики спільними обов'язками подружжя задоволено частково. Суд ухвалив - визнати обов'язки за договором позики від 04.06.2014 р., укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , спільними обов'язками ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Суд не визначав розміру обов'язків ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за зазначеним договором позики, оскільки встановлення цього розміру має здійснюватись безпосередньо під час розгляду позову до ОСОБА_2 про стягнення з неї відповідної заборгованості, при цьому з таким позовом, в залежності від обставин, може звернутись як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_5 (зокрема, у разі виконання ним обов'язку з повернення у повному розмірі коштів за договором позики від 04.06.2014 р. ОСОБА_5 ).
У рішенні суду у справі № 274/161/19 від 07.04.2021 судом також було встановлено, що ОСОБА_2 не подала будь-яких доказів, які б вказували, що на момент укладення зазначеного договору вона та/або ОСОБА_5 мали власні грошові кошти у розмірі 169 090,00 грн. (121 090,00 грн.), які і були витрачені на купівлю квартири АДРЕСА_1 (а.с. 80-84).
Зазначене рішення не оскаржувалося ОСОБА_2 та набрало чинності 15.05.2021.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, при поділі майна подружжя рішенням суду у справі № 274/161/19 від 07.04.2021 було визнано спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 , квартиру поділено порівну між сторонами та визнано при цьому спільними боргами подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 боргові зобов'язання за договором позики від 04.06.2014 перед ОСОБА_4 .
Доказів, що ОСОБА_5 виконав зобов'язання за договором позики не встановлено. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Тобто борг подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 за договором позики від 04.06.2014 не повернутий.
Справедливість, добросовісність та розумність. належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Судом не встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діяли недобросовісно, укладаючи договір позики від 04.06.2014.
Зокрема, доказів, що подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 мали грошові кошти на купівлю квартири 05.06.2014, у розмірі 121090 гривень та, що квартиру придбано не за позичені грошові кошти суду не надано.
Договір позики від 04.06.2014 ОСОБА_2 не визнавався недійсним. Судом не встановлено фактів, які б свідчили, що цей договір є нікчемним.
Таким чином, оскільки судовим рішенням у справі № 274/161/19 від 07.04.2021 борги за договором позики від 04.06.2014 визнані спільними боргами подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , цей борг не погашено, наявні законні підстави для стягнення на користь позичальника боргу за цим договором позики із ОСОБА_2 , оскільки в інший спосіб ОСОБА_4 не може захистити своїх порушених прав.
За положенням статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Позивач просив стягнути половину боргу за договором позики в гривневому еквіваленті 7000 доларів США станом на 03.08.2021, що становить 187 910 гривень 80 копійок.
Визначаючи розмір грошових коштів, які належить стягнути із відповідачки, суд виходить із наступного.
Відповідачка, заперечуючи проти позову, серед іншого, вказала, що на придбання квартири 04.06.2014 у день її купівлі було витрачено не 14 000 доларів США, а 121090 гривень.
Станом на 04.06.2014 р. курс Національного банку України становив 11,87 грн. за 1 долар США, а отже ОСОБА_5 позичив ОСОБА_4 еквівалент 166 180,00 грн.
Дійсно, відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 05.06.2014 за квартиру у день оформлення договору сплачено 121 090,00 грн, а 48 000,00 грн, що еквівалентно 4000 доларів США мало бути внесено - до 05.07.2014.
Відповідно до виписки із банківського рахунку ОСОБА_5 03.07.2014 із депозитного рахунку переведено 61516, 62 гривні на його картковий рахунок (а.с. 90).
Відповідно до заяви ОСОБА_13 від 03.07.2014 - вона підтвердила, що грошові кошти за квартиру відповідно до договору купівлі-продажу від 05.06.2014 у розмірі 169 090 грн їй сплачені у повному обсязі (а.с. 89).
Тобто у судовому засіданні ОСОБА_2 доведено, що частину грошових кошів за придбану подружжям ОСОБА_5 квартиру, а це 48 000 гривень було внесено за їх із чоловіком спільні кошти.
Таким чином на купівлю квартири 05.06.2014 ОСОБА_5 витрачено 121 090 гривень із позичених грошових кошів, що за курсом національного банку України станом на 05.06.2014 становило 10 296 доларів США 50 центів (курс 11,7603 гривень за 1 долар США).
Зважаючи, що ОСОБА_14 у позові просив стягнути із відповідачки половину боргу за договором позики, та судом встановлено, що із позичених 14000 доларів США у ОСОБА_4 ОСОБА_5 на купівлю квартири було витрачено 121090 гривень, що складає 10 296,5 доларів США, суд вважає, що із відповідачки належить стягнути половину від витрачених на купівлю квартири грошових коштів, що складає 5148 доларів США 25 центів (10296,5:2).
Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Позивач просив стягнути борг у гривнях за курсом станом на 03.08.2021, із визначенням доларовий еквіваленту боргу.
Станом 03.08.2021 офіційний курс гривні до долара США складає 26,8444 гривень за 1 долар США (а.с. 7).
Отже із відповідачки слід стягнути 138 201, 68 гривень, що еквівалентно 5148 доларів США 25 центів боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 04.06.2014, борги за яким перед позичальником визнані спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Доводи представника відповідачки, що із аналогічним позовом ОСОБА_4 уже звертався до ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для задоволення позову, суд відхиляє, оскільки підстави цього позову не є аналогічними із позовом у справі № 274/2265/19. Даний позов, серед іншого, ОСОБА_4 мотивував тим, що наявне судове рішення суду, ухвалене при поділі майна подружжя про визнання боргу за договором від 04.06.2014 спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , борг не погашено, ОСОБА_5 помер та це дає йому право звертатися до ОСОБА_15 із цим позовом.
Тобто встановлено, що підстави позову є іншими, і це було враховано судом при відкритті провадження у цій справі.
Диск з аудіозаписом телефонної розмови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 65)не є належним доказом у цій справі, оскільки не спростовує та не підтверджує жодних фактів.
Аналізу іншим доводам сторін суд не наводить, оскільки вони не впливають на висновки суду про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України з відповідачки на корить позивача слід стягнути судові витрати, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1382 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 141 704 (сто сорок одна тисяча сімсот чотири) гривні, що еквівалентно 5 278 доларів США 70 центів.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 417 гривень судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 09.02.2022
Суддя І.Ю. Хуторна