Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" липня 2007 р. о 10:59 годині Справа № АС-05/291-07
вх. № 6347/1-05
Суддя господарського суду Харківської області Здоровко Л.М.
за участю секретаря судового засідання Федорова Т.О.
представників сторін :
позивача - Шебаніц Н.М., гол. спеціаліст-юр. юр. сектору за довіреністю №06ю-6/79 від 16.01.2007 року;
відповідача - Степаненко І.В. довіреність від 01.01.2007 р.; Аліпова Л.Я., довіреність №07/336 від 09.07.2007 року.
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство - 16330", м. Харків
про стягнення 47167,32 грн.,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд, стягнути з відповідача 47167,32 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006 р. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2006 році відповідач повинен був створити 16 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а оскільки у відповідача працювало 10 інвалідів, то таким чином відповідач не виконав встановлений чинним законодавством норматив і повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за 6 незайнятих інвалідами в 2006 році робочих місць у розмірі середньої річної заробітної плати на його підприємстві.
04 червня 2007 року відповідач надав до канцелярії господарського суду Харківської області відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає в повному обсязі, посилаючись на те, що основною метою підприємства є надання послуг з пасажирських перевезень, діяльність підприємства здійснюється згідно Закону України "Про автомобільний транспорт", згідно ст. 39 вказаного закону та п. 1.1 Положення про медичний огляд кандидатів в водії та водіїв транспортних засобів, для забезпечення безпеки дорожнього руху повинні проводитися медичні огляди кандидатів у водії та водіїв, а отже працевлаштування водієм необхідно пройти спеціальну державну медичну комісію та отримати Медичне посвідчення водія. Згідно до ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні" інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженим дефектом, отже стан здоров'я інваліда перешкоджає виконанню професійних обов'язків водіїв. Крім того, відповідач зазначає, що позивач є державним цільовим фондом, тому згідно Закону України "Про порядок погашення зобов'язень платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме п.п 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 "конфлікт інтересів", У разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
06 червня 2007 року до канцелярії господарського суду Харківської області на виконання Ухвали господарського суду від 10.05.2007 р. відповідач надав: звіт про фінансові результати за 2006 рік; декларацію з податку на прибуток підприємства за 2006 рік; довідку з ЄДРПОУ України; довідку про банківські рахунки, звіт про наявність вакансій по формі 3-ПН за 2006 р..
11 липня 2007 року до канцелярії господарського суду позивач надав лист Фрунзенського районного центру зайнятості №1206 від 09.07.2007 р., в якому вказано, що ВАТ "Харківське АТП-16330" надавав протягом 2006 року до Фрунзенського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій (форма3-ПН). Протягом 2006 року вакансію на інваліда відповідач зазначив лише в одному звіті 3-ПН станом на 30.10.2006 року.
18 липня 2007 року до канцелярії господарського суду відповідач надав клопотання про залучення до матеріалів справи докази створення та атестації ВАТ "Харківське АТП-16330" робочих місць для інвалідів .
18 липня 2007 року позивач надав до канцелярії господарського суду пояснення на відзив на позовну заяву, в якому вказує, що відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону, а згідно до листа Фрунзенського районного центру зайнятості протягом 2006 року вакансію на інваліда відповідач зазначив лише в одному звіті 3-ПН станом на 30.10.2006 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечує, з підстав, зазначених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши представників сторін, суд встановив наступне:
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі за текстом - Закон) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Ч. 1 ст. 19 Закону передбачає, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця .
Ст. 20 Закону встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форм власності і господарювання, де середньооблікова кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Відповідно до поданої державної звітності «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2006 р. відповідач повинен був створити у 2006 р. 16 робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу - 392 осіби.
Фактично, згідно даних, зазначених відповідачем у наданому ним позивачу звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 р., чисельність інвалідів - штатних працівників відповідача становила 15 осіб. (а.с.5-7).
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі -Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З).
Отже, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Відповідно до ст. 18 Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім цього, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" (надалі -Положення), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, що діяло в 2006 р.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення про робоче місце інваліда на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обов'язки: виявляти інвалідів, які бажають працювати; щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати; подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Згідно Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Згідно п. 5 Положення підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З вказаного вбачається покладення обов'язку щодо підбору та працевлаштування інвалідів на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону.
Згідно до форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2006 рік, у відповідача в 2006 році працювало 15 інвалідів, позивач надав суду лист Фрунзенського районного центру зайнятості № 1206 від 09.07.07 р., в якому вказується, що відповідач в 2006 році подавав інформацію та звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій в т.ч. і вакансій на заброньовані робочі місця згідно рішення "Про заброньовані робочі місця на 2006 рік на підприємствах, установах і організаціях району для працевлаштування осіб, що потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці.
Відповідач надав суду докази створення та атестації робочих місць для інвалідів на ВАТ "ХАТП -16330" (а.с. 63-124).
Доказів направлення інвалідів для працевлаштування чи відмови відповідача від працевлаштування інвалідів, позивачем суду не надано. Отже, відповідач виконав обов'язок щодо забезпечення робочими місцями інвалідів, тим більш, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштувати інваліда.
Суд відхиляє посилання позивача на Закон України "Про автомобільний транспорт" та Закон України "Про порядок погашення зобов'язень платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме п.п 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 "конфлікт інтересів" оскільки відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Також суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці санкції не поширюється податкове законодавство.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Ч. 2. ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як вбачається з вищевказаного, відповідачем було зроблено все від нього залежне для працевлаштування інвалідів і його вина, як умова настання господарсько-правової відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій відсутня.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову.
Керуючись 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», статтями 4, 8, 51, 69, 86, 94, 98, 160 - 163 , п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд
У позові відмовити повністю.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст складено 27.07.2007 року.
Суддя Здоровко Л.М.