Справа № 344/11622/21
Провадження № 11-кп/4808/136/22
Категорія ст. 197 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
08 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.01.2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження №12020090000000688, -
за участю: прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з позбавленням волі. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що він може переховуватись від суду чи впливати на свідків. Вважає клопотання прокурора формальним, без будь-яких доказів та обґрунтувань. Апелянт звертає увагу, що на його утримання перебуває троє неповнолітніх дітей, хвора дружина, й звертає увагу щодо свого поганого стану здоров'я, що потребує стаціонарного лікування та терапевтичного догляду. Вважає, що жодний ризик у клопотання прокурора не доведений.
Ухвалою суду першої інстанції від 20.01.2022 року продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки суддя дійшов висновку про достатності підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які вказує прокурор, а саме п. 1 - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; п. 3 - незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;, п. 5 - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. При цьому, суддя дійшов висновку, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти наявним ризикам, виходячи також із ступеню тяжкості злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , що є тяжкими та особливо тяжкими.
Під час апеляційного провадження:
- обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги, просили ухвалу суду скасувати як незаконну, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора;
- прокурор просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
З наданих суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 307 КК України (а.п. 7-12)
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою було вирішено на етапі судового розгляду, де вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апелянт свою незгоду із судовим рішенням висловив в частині відсутності доказів щодо наявності ризиків, заявлених стороною обвинувачення, з посиланням на те, що клопотання прокурора є формальним.
Згідно частини першої ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме п. 1 - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; п. 3 - незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;, п. 5 - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, відомості, що характеризують особу останнього, та тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі доведення обвинувачення (санкція ч. 2 ст. 255-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна або без такої).
Залишаючи рішення суду першої інстанції в частині доведеності заявлених стороною обвинувачення ризиків (зокрема щодо незаконного впливу на потерпілих/свідків), без змін, колегія суддів виходила з того, що згідно норм діючого законодавства, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України), оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників судового провадження під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
За таких обставин ризик впливу на потерпілих/свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків/потерпілих та дослідження їх судом.
На переконання колегії суддів, ОСОБА_6 , використовуючи своє становище, вплив, авторитет, може незаконними засобами впливати на потерпілих/свідків у даному кримінальному провадженні, може здійснювати тиск з метою зміни ними показань або відмови від їх надання.
Щодо існування ризику переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та/або суду, то колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
В той же час, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»).
На думку колегії суддів, приймаючи до уваги суворість покарання, яке передбачено за вчинення кримінальних правопорушень, що інкримінуються ОСОБА_6 , останній може визнати, що негативні наслідки від спроби переховуватись від органів досудового слідства або суду, створять для нього меншу шкоду, ніж ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності з призначенням відповідного покарання.
Посилання апелянта на те, що на його утримання перебуває троє неповнолітніх дітей, хвора дружина, й на свій поганий стан здоров'я, що потребує стаціонарного лікування та терапевтичного догляду, саме по собі не спростовує і не нівелює ймовірність такого ризику як переховування від слідства/суду, та ці обставини не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки наведені аргументи не достатні для відповідного висновку про необхідність зміни запобіжного заходу.
На думку колегії суддів, сторона обвинувачення належним чином обґрунтувала твердження щодо неможливості застосування щодо ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу аніж тримання під вартою, оскільки сукупності зазначених органом досудового розслідування обставин, вказують на необхідність обрання щодо останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що є необхідним саме з метою забезпечення дієвості запобіжного заходу, запобігання ризиків, які були обґрунтовані стороною обвинувачення та ефективності здійснення кримінального провадження.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, доведено тим, що ОСОБА_6 неодноразово судимий у вчиненні ряду кримінальних правопорушень та у визначеному кримінальному провадження обвинувачується у вчиненні кількох злочинів.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що заявлені ризики є реальними, а тому суддя обґрунтовано обрав щодо ОСОБА_6 запобіжний захід саме у виді тримання під вартою.
Оцінюючи наведені вище відомості, колегія суддів визнає за реальну ймовірну можливість ОСОБА_6 ухилитись від правосуддя у разі зміни обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вчинити інше кримінальне правопорушення, та впливати на свідків/потерпілих.
В апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Підстав вважати, що більш м'які запобіжні заходи можуть запобігти ризикам, передбаченим п.1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів виходила з того, що статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійснення з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
На переконання колегії суддів, надані суду матеріали доводять наявність правових підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси обвинуваченого з метою забезпечення кримінального провадження.
Щодо доводів апелянта в частині того, що клопотання прокурора є формальним, без будь-яких доказів та обґрунтувань, то, на думку колегії суддів, ці обставини не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, оскільки мотивувальна частина як клопотання сторони обвинувачення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так й обґрунтованість рішення суду, дають колегії суддів дійти висновку, що суворість покарання, відомості про обвинуваченого, кількість епізодів обвинувачення, враховувались у сукупності з іншими релевантними факторами, що були достатніми підставами для встановлення ймовірності ризиків заявлених прокурором.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення щодо злочину, вчиненого із погрозою застосування насильства (ч. 2 ст. 189 КК України), то колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції в частині відсутності підстав для застосування альтернативи у вигляді застави, що не суперечить приписам п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість утримання особи під вартою, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, при цьому суддя дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.01.2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження №12020090000000688, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4