Провадження № 22-ц/803/117/22 Справа № 214/1666/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
09 лютого 2022 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.,
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Кривому Розі, у порядку ч. 13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року, яке постановлено суддею Ткаченко А.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,-
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 150 000 грн., завданої ушкодженням здоров'я на виробництві,посилаючись на отримання ним виробничої травми. Висновком МСЕК від 13 березня 2002 року позивачу первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності, у зв'язку з трудовим каліцтвом. Висновком МСЕК від 15 липня 2004 року позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності, з яких первинно 25% по професійному захворюванню та повторно 10% у зв'язку з трудовим каліцтвом, безстроково.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 50 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір 908 грн.
В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
На думку апелянта, суд першої інстанції не взяв до уваги, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року позивачу ОСОБА_1 вже було стягнута моральна шкода з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у розмірі 90 000 грн. та яким при визначені розміру моральної шкоди було враховано отриманим позивачем , як травми так і професійного захворювання.
Крім того, відповідач зазначає про те, що позивач звернувся із позовом до суду в березні 2021 року, після набрання чинності Закону України №77-VІІІ від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був викладений в новій редакції зі зміненою назвою «Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року та яким не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, тому позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області вважає, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, оскільки моральну шкоду повинно відшкодовувати підприємство, тобто роботодавець, який не створив позивачу безпечних і нешкідливих умов праці.
Відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області вважає, що довідка МСЕК та Акт розслідування нещасного випадку не можуть бути документами, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди.
На думку апелянта, судом не враховано роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з Рудоуправлінням ім. Дзержинського тресту Дзержинськруда на посаді фрезерувальником, 13 травня 1968 року, при фрезеровкі фібровних шайб, внаслідок нещасного випадку, отримав тілесні ушкодження у вигляді травматичної ампутації нігтьової та середньої фаланги третього пальця правої руки (а.с. 10).
Відповідно до п. 14 Акту №103 про нещасний випадок на виробництві від 14 травня 1969 року, причиною нещасного випадку є порушення правил трудової дисципліни з роботи на станках та слабкий контроль при роботі зі станками (а.с. 10-зворот).
Висновком МСЕК від 13 березня 2002 року позивачу первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності, у зв'язку з трудовим каліцтвом (а.с. 11).
Висновком МСЕК від 15 липня 2004 року позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності, з яких первинно 25% по професійному захворюванню та повторно 10% у зв'язку з трудовим каліцтвом, безстроково (а.с. 12).
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 , та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 13 березня 2002 році у зв'язку з трудовим каліцтвом, суд правомірно поклав обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди та з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, вперше, тобто з 13 березня 2002 року у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Згідно ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми ЗаконуУкраїни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв'язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року позивачу ОСОБА_1 вже було стягнута моральна шкода з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у розмірі 90 000 грн. та яким при визначені розміру моральної шкоди було враховано отримання позивачем як травми так і професійного захворювання, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зазначене рішення було ухвалено при розгляді іншого предмета, а саме відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, внаслідок професійного захворювання ОСОБА_1 , натомість предметом розгляду даної цивільної справи є відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок нещасного випадку.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач звернувся із позовом до суду у березні 2021 року, після набрання чинності Закону України №77-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був викладений в новій редакції зі зміненою назвою «Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, тому позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язано з настанням страхового випадку. Так як право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою професійної працездатності, виникло у позивача вперше у 2002 році у зв'язку з трудовим каліцтвом, тому саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що через не створення безпечних умов праці на підприємстві, де працював позивач, він отримав професійне захворювання з вини роботодавця, тому відсутні підстави для покладення на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області обов'язку здійснювати виплату моральної шкоди, оскільки Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем по справі,так як право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язувалося з настанням страхового випадку, так як право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою професійної працездатності виникло у позивача вперше у 2002 році, тому саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, що довідка МСЕК та Акт розслідування нещасного випадку не можуть бути документами, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.Матеріали справи містять докази щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди, оскільки у зв'язку з трудовим каліцтвом у нього порушуються нормальні життєві зв'язки, позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.
Колегія суддів вважає що не заслуговує на увагу клопотання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про врахування при розгляді даної цивільної справи про відрахування податків та інших обов'язкових платежів із сум відшкодування моральної шкоди у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати та дотриманням норм податкового законодавства, оскільки чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Колегія суддів вважає що не заслуговує на увагу клопотання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Таким чином, необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між справами, що розглядаються, повинен існувати правовий зв'язок, який виражається у тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати значення для іншої справи.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 8 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті провадження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернення їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ.
Як вбачається з матеріалів справи, зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення заяви Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ немає.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер виробничої травми, стан його здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, оскільки йому було ампутовано третій палець правої руки.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області- залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 09 лютого 2022 року.
Головуючий:
Судді: