Провадження № 22-ц/803/1683/22 Справа № 210/2389/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
08 лютого 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 214/2826/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Євтодій К.С.
сторони:
позивач: ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 ,
відповідач: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року, яке ухвалено суддею Ступаком С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області ,відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -
В травні 2014 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності та стягнення боргу за розписками.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , зазначено, що 16.01.2008 року ОСОБА_3 попросила у нього в борг гроші в сумі 24 400 грн., які були необхідні їй для роботи, позивач вказані кошти передав відповідачу, про що ОСОБА_3 надала йому розписку, зобов'язавшись повернути йому вказані кошти до 16.01.2009 року. З зазначеної суми відповідачкою повернуто, згідно доданих поштових квитанцій від 21.03.2013 року 412 грн. та 30.09.2013 року 311 грн., а всього 723 грн. Зважаючи на те, що відповідач визнає суму боргу, про що свідчать квитанції по яким вона частково повернула йому грошові кошти, згідно розписки в березні 412 грн. та у вересні 311 грн. у 2013 році, що відображено в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року, просив поновити йому строк позовної давності для звернення до суду. Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не повертає решту коштів, ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 23 677 грн., 3% річних від простроченої суми за весь час прострочки, що склала: борг 23 677 грн.*3% : 100 = 7103 грн. на місяць, прострочено з 16.01.2008 року по 16.04.2014 року - 64 місяці *7103 = 454 592 грн.
Крім того, в травні 2014 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності та стягнення боргу за розписками в обґрунтування якого зазначив, що 05.09.2008 року ОСОБА_3 попросила у ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , в борг гроші в сумі 6 215 грн., які були необхідні їй для роботи, позивач вказані кошти передав відповідачу, про що ОСОБА_3 надала йому розписку, зобов'язавшись повернути йому вказані кошти до 05.10.2008 року. З зазначеної суми відповідачем повернуто, згідно доданих поштових квитанцій від 21.03.2013 року 412 грн. та 30.09.2013 року 311 грн., а всього 723 грн. Позивач у позові вказав, що зважаючи на те, що відповідач визнає суму боргу, про що свідчать квитанції по яким вона частково повернула йому грошові кошти, згідно розписки у травні 2013 року 14 та 24 відповідно в сумі 412 грн. та 416 грн., у зв'язку з чим, ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , просив суд поновити йому строк позовної давності для звернення до суду. Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не повертає решту коштів, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 5 387 грн., 3% річних від простроченої суми за весь час прострочки, що склала: борг 5 387 грн.*3% :100 = 1616 грн. на місяць, прострочено з 05.10.2008 року по 05.04.2014 року - 64 місяці *1616 = 103 424 грн.
Також, в травні 2014 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поновлення строку позовної давності та стягнення боргу за розписками в обґрунтування якого зазначив, що 21.12.2008 року ОСОБА_3 попросила у нього в борг гроші в сумі 5 760 грн., які були необхідні їй для роботи, позивач вказані кошти передав відповідачу, про що ОСОБА_3 надала йому розписку, зобов'язавшись повернути йому вказані кошти до 21.04.2009 року. Позивач вказує, що відповідачем визнається сума боргу, про що свідчать квитанції, по яким вона частково повернула йому кошти, згідно розписки в червні 412 грн. та у серпні 311 грн. у 2013 році, що також відображено в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року, просив поновити йому строк позовної давності для звернення до суду. Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не повертає решту коштів, він звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 5 037 грн., 3% річних від простроченої суми за весь час прострочки, що склала: борг 5 037 грн.*3% :100 = 1 511 грн. на місяць, прострочено з 21.04.2008 року по 21.04.2014 року - 52 місяці *7103 = 75 572 грн.
На підставі наведеного вище позивач ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , просив суд поновити строк позовної давності для звернення до суду для захисту своїх прав та стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг за розпискою від 16.01.2018 року в сумі 23 677 грн., 3% річних у розмірі 454 592 грн., борг за розпискою від 05.09.2008 року у сумі 5387 грн., 3% річних у розмірі 103 424 грн. та борг за розпискою 21.12.2008 року у сумі 5037 грн., 3% річних у розмірі 78 572 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки відповідач по справі, відповідно поштових переказів в травні, червні, та серпні 2013 року погашала борг по розпискам, при цьому суд першої інстанції безпідставно в оскаржуваному рішенні зазначив, що вказані перекази не мають відношення до боргових розписок від 16.01.2008 року, 05.09.2008 року та 21.12.2008 року. При цьому апелянт зауважує, що наявність у позивача оригіналів розписок свідчить про те, що грошові кошти повернуті не були. Апелянт вказує на те, що з боку боржника ОСОБА_3 не було належного виконання боргового зобов'язання, а Закон встановлює, що припиняє зобов'язання не будь-яке, а лише належне його виконання.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 16 січня 2008 року ОСОБА_3 склала розписку про отримання в борг у ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 24 400 грн. ОСОБА_3 зобов'язувалась повернути грошові кошти в розмірі 24 400 грн. через 12 місяців, тобто 16.01.2009 року (том 1, а.с.54).
05 вересня 2008 року ОСОБА_3 склала розписку про отримання в борг у ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 6 215 грн. ОСОБА_3 зобов'язувалась повернути грошові кошти 05.10.2008 року (том 1 а.с.21).
21 грудня 2008 року ОСОБА_3 склала розписку про отримання в борг у ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5 760 грн. ОСОБА_3 зобов'язувалась повернути грошові кошти 21.04.2009 року (том 2 а.с.8).
Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не повертає отримані у ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , грошові кошти, останній просив суд поновити строк позовної давності для звернення до суду для захисту своїх прав та стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг за розпискою від 16.01.2018 року в сумі 23 677 грн., 3% річних у розмірі 454 592 грн., борг за розпискою від 05.09.2008 року у сумі 5387 грн., 3% річних у розмірі 103 424 грн. та борг за розпискою 21.12.2008 року у сумі 5037 грн., 3% річних у розмірі 78 572 грн.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволені позову з урахуванням того, що представник відповідача звернулася до суду з заявою про застосування строку позовної давності, то суд відмовив в задоволені позову ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти тощо.
Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 525 ЦК України визначає, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Керуючись статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як вбачається із матеріалів справи, 16 січня 2008 року ОСОБА_3 склала розписку про отримання в борг у ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 24 400 грн. ОСОБА_3 зобов'язувалась повернути грошові кошти в розмірі 24 400 грн. через 12 місяців, тобто 16.01.2009 року (том 1, а.с.54).
05 вересня 2008 року ОСОБА_3 склала розписку про отримання в борг у ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 6 215 грн. ОСОБА_3 зобов'язувалась повернути грошові кошти 05.10.2008 року (том 1 а.с.21).
21 грудня 2008 року ОСОБА_3 склала розписку про отримання в борг у ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5 760 грн. ОСОБА_3 зобов'язувалась повернути грошові кошти 21.04.2009 року (том 2 а.с.8).
Станом на день розгляду справи, відповідач не повернула усієї суми боргу за договорами позики і позов є підставним та обґрунтованим.
При розгляді спору судом першої інстанції представником відповідача подано клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (Stubbings and others v. The United Kingdom, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; Zolotas v. Greece (№o.2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; в силу частини 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Вказані висновки викладені у Постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі №6-2170цс16.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини 1, 2 статті 264 ЦК України).
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17, провадження №14-448цс19.
Тобто, позовна давність може перериватися внаслідок вчинення боржником дій, зокрема, здійснення платежів як на оплату основного боргу, так і іншого зобов'язання, визначеного договором.
Згідно позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №522/31199/13-ц, провадження 61-3872св18, підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Виходячи з положень статті 264 ЦК України, необхідно встановлювати, коли достеменно боржник вчинив відповідні дії, оскільки перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Зазначений правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №333/6301/15-ц, від 12 червня 2020 року у справі №712/8733/17, від 03 липня 209 року у справі №639/9642/14-ц.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, строк позовної давності за розпискою від 16 січня 2008 року сплив 16 січня 2012 року, строк позовної давності за розпискою від 05 вересня 2008 року сплив 05 жовтня 2011 року та строк позовної давності за розпискою від 21 грудня 2008 року сплив 21 квітня 2012 року. Позивач звернувся до суду з вказаними позовами 05 травня 2014 року, тобто після спливу строку позовної давності.
Представник відповідача звернулася до суду із заявою про застосування строку позовної давності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність застосування строку позовної давності до даних правовідносин та, як наслідок, відмовив в задоволенні позовних вимог.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що відповідач по справі, відповідно поштових переказів в травні, червні, та серпні 2013 року погашала борг по розпискам, при цьому суд першої інстанції безпідставно в оскаржуваному рішенні зазначив, що вказані перекази не мають відношення до боргових розписок від 16.01.2008 року, 05.09.2008 року та 21.12.2008 року, з огляду на наступне.
Дійсно, позивач при зверненні до суду з даними позовами просив суд поновити строк позовної давності, в обґрунтування чого посилався на розписку від 14 травня 2013 року про часткове повернення суми боргу за розпискою в розмірі 412 грн., розписку від 24 травня 2013 року про часткове повернення суми боргу, за розпискою в розмірі 416 грн. та квитанції про часткове повернення грошових коштів від червня 2013 року у розмірі 412 грн. та від серпня 2013 року у розмірі 311 грн.
Відповідно до Фіскального чеку «Укрпошта» ЦПЗ №2 від 14 травня 2013 року, ОСОБА_2 отримав переказ у розмірі 400 грн., плата за переказ 12,00 грн., всього 412,00 грн. (том 1, а.с.8).
Відповідно до Фіскального чеку «Укрпошта» ЦПЗ №2 від 24 травня 2013 року, ОСОБА_2 отримав переказ у розмірі 400 грн., плата за переказ 12,00 грн., за повідомлення 4,20 грн., всього 416,20 грн. (том 1, а.с.8).
Відповідно до Фіскального чеку від 19 червня 2013 року ОСОБА_2 отримав переказ у розмірі 400 грн., плата за переказ 12,00 грн., всього 412,00 грн. (том 2, а.с.7)
Відповідно до фіскального чеку від 15 серпня 2013 року ОСОБА_2 отримав суму переказу у розмірі 300,00 грн., плата за переказ 11,00 грн., всього 311,00 грн. (том 2, а.с.7)
Однак, з вказаних фіскальних чеків не можливо встановити, що перерахування грошових коштів у розмірі 412,00 грн., 416,00 грн. та 311,00 грн. були адресовані ОСОБА_3 саме на погашення суми боргу за розписками від 16.01.2008 року, від 05.09.2008 року та від 21.12.2008 року, скільки така інформація не висвітлена в копіях фіскальних чеків.
Крім того, у позовних заявах позивач, в обґрунтування поновлення строку позовної давності зазначає, що відповідачем визнано суму боргу, що відображено в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року.
Однак, вказані доводи позивача не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 серпня 2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розписками задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , суму боргу в розмірі 59 168 грн. за борговою розпискою від 25.03.2009 року (том 3, а.с.18).
З тексту вказаного заочного рішення від 23 серпня 2013 року вбачається, що предметом розгляду справи була розписка, складена ОСОБА_3 від 25.03.2009 року.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2014 року вказане заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 серпня 2013 року залишено без змін. В тексті вказаної ухвали колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області зазначила, що посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач поштовими переказами частково повернула борг безпідставні, а долучені до апеляційної скарги квитанції не свідчать про перерахування грошей саме по борговим розпискам від 25.03.2009 року та 24.06.2009 року враховуючи і те, що ОСОБА_3 мала борг перед позивачем і по іншим борговим розпискам від 16.01.2008 року, 21.12.2008 року, 05.09.2008 року, що не заперечує і сама ОСОБА_3 (том 1, а.с.5-7).
Натомість, зазначені висновки, викладені в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2014 року не свідчать про визнання відповідачем боргу за борговими розписками від 16.01.2008 року, 21.12.2008 року, 05.09.2008 року, а свідчать лише про наявність окрім боргових розпискок від 25.03.2009 року та 24.06.2009 року, боргових розписок від 16.01.2008 року, від 05.09.2008 року та від 21.12.2008 року.
При цьому, з наданих суду документів, не вбачається вчинення відповідачем дій, які б свідчили про фактичне визнання боргу згідно боргових розписок від 16.01.2008 року, від 05.09.2008 року та від 21.12.2008 року, або іншого обов'язку, як то часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу за вказаними розписками.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що наявність у позивача оригіналів розписок свідчить про те, що грошові кошти повернуті не були оскільки рішенням суду першої інстанції не встановлено того факту, що грошові кошти за борговими розписками були повернуті, натомість суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та про доцільність застосування строку позовної давності до даних правовідносин та, як наслідок, відмовив в задоволенні позовних вимог з цих підстав.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що з боку боржника ОСОБА_3 не було належного виконання боргового зобов'язання, а Закон встановлює, що припиняє зобов'язання не будь-яке, а лише належне його виконання, оскільки відповідно до ч.2 ст.20 ЦК України, нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Саму наявність в ЦК України інституту позовної давності, слід вважати тим випадком, встановленим законом, коли нездійснення у визначений строк права на захист припиняє цивільне право, що порушене.
Таким чином, позовна давність це виняток встановлений законом, із загального правила, передбаченого ч.2 ст.20 ЦК України. Із закінченням позовної давності погашається право на захист, внаслідок матеріальне право стає незахищеним. Зі спливом позовної давності суб'єктивне право припиняє своє існування.
Сплив позовної давності, який є підставою для відмови у позові відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України, означає, що вже жодна вимога не підлягає примусовому здійсненню за будь-якого розгляду суперечки, порушеної після цього моменту.
Отже, вирішуючи спір в оскаржуваній відповідачем частині, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 лютого 2022 року.
Головуючий:
Судді: