Провадження № 22-ц/803/1288/22 Справа № 205/5297/20 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
01 лютого 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Заворотного К.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 про визнання недійсними правовідношення поруки, -
ОСОБА_1 у липні 2020 року звернулася до суду з позовом, який уточнений у листопаді 2020 року, до ОСОБА_2 , визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , на предмет визнання недійсними правовідношення поруки, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у вигляді договору іпотеки, що були зафіксовані 03 листопада 2017 року, серія та номер: 1697, виданий 03.11.2017, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова М.С., їх припинення та застосувати наслідки недійсності/припинення правовідношення поруки, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у вигляді договору іпотеки, що були зафіксовані 03 листопада 2017 року, серія та номер: 1697, виданий 03.11.2017, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова М.С. із скасуванням права власності за ОСОБА_2 на квартиру адреса: АДРЕСА_1 з поновленням права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 (а.с. 2-6, 91,92 Том І).
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 03 листопада 2017 року між позивачкою та відповідачкою був укладений договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору позики від 03 листопада 2017 року, якого, на думку позивача, на момент підписання не існувало. 04 листопада 2017 року між позивачкою та відповідачкою був укладений договір позики, датований 03 листопада 2017 року, згідно якого позикодавець, нібито, надав у власність, а позичальник, нібито, прийняв грошові кошти в сумі 754 040,00 грн, що становить еквівалент 28 000,00 доларів США, строком до 03 листопада 2018 року.
Зазначені правочини були укладені з підстав того, що влітку 2017 року у рідної доньки позивачки, ОСОБА_3 виникли значні фінансові проблеми у її господарській діяльності, у зв'язку із чим ОСОБА_3 у 2017 році вимушена була укласти із ОСОБА_2 інвестиційний договір, умови якого, зокрема, передбачали надання ОСОБА_2 коштів у сумі 500 000,00 грн. для ведення бізнесу з ОСОБА_3 , на підставі чого 03 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С. було внесено запис про іпотеку № 23177193 та запис про обтяження № 23177642 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 . Жодних домовленостей про те, що ОСОБА_2 надасть якісь кошти ОСОБА_1 ніколи не існувало, інакше б остання ніколи б не підписала такий договір позики, тим більше, з такими непомірними штрафними санкціями, які, як виявилося, містяться в договорі.
04 листопада 2018 року після підписання договору позики, ОСОБА_2 відвезла ОСОБА_1 додому, яка нікому не повідомивши про цю поїздку, поклала договір позики вдома і більше не згадувала про нього, вважаючи, що виконала прохання доньки та змогла запобігти її проблемам - віддала квартиру в забезпечення боргових зобов'язань ОСОБА_3 на суму 750 000,00 грн. перед ОСОБА_2 .. Згодом, отримавши 19 грудня 2018 року письмову вимогу від ОСОБА_2 про усунення порушення зобов'язань за договором позики від 03 листопада 2017 року, позивачка була шокована, оскільки для неї було незрозумілим, про який договір позики йде мова, оскільки вона ніяких грошових коштів від ОСОБА_2 не отримувала. У зв'язку з незгодою позивачки з відповідними обставинами, нереальністю відповідних правовідносини з причини не передання коштів за договором позики, введенням в оману відповідачкою позивачку, нею було подано позовну заяву про визнання відповідних договорів позики та іпотеки недійсними, однак, рішенням Красногвардійського суду м. Дніпропетровська по справі 204/9549/18 від 24.03.2020 року та Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.07.2020 по справі 204/9549/18 відповідні правовідносини були визнані порукою, без застосування можливих наслідків визнання відповідних правовідносин недійсними, неукладеними, чи припиненими. Отже, у позивачки з'явилося право на оскарження відповідних правовідносин поруки, оскільки для визнання як неукладеним, так і недійсним та таким, що припинив свою дію, є всі підстави.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2021 року у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі (а.с. 176-186 Том І).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а також невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права (а.с. 190-195 Том І).
ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про відповідність судового рішення нормам процесуального та матеріального права, а апеляційну скаргу вважає безпідставною, а доводи, викладені в ній, такими, що не заслуговують на увагу, з підстав обізнаності позивача про укладання іпотечного договору від 03 листопада 2017 року, про що остання засвідчила умови договору своїм власноручним підписом, що позивачем наразі не оспорюється, а договір позики був спрямований на реальне настання правовідносин, що ним передбачені, та не мають під собою іншого характеру правочину між позивачем та відповідачем, внаслідок чого просила відмовити взадоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що відповідачем було введено її в оману щодо правової природи укладеного договору, який вона вважала забезпеченням боргових зобов'язань її доньки ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 , у зв'язку з чим просить визнати недійсними правовідношення поруки, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у вигляді договору іпотеки, що були зафіксовані 03 листопада 2017 року, серія та номер: 1697, виданий 03.11.2017, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова М.С., їх припинити та застосувати наслідки недійсності/припинення правовідношення поруки, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у вигляді договору іпотеки, що були зафіксовані 03 листопада 2017 року, серія та номер: 1697, виданий 03.11.2017, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова М.С. із скасуванням права власності за ОСОБА_2 на квартиру адреса: АДРЕСА_1 з поновленням права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2020 року, на підставі розписок від 18 серпня 2017 року, 21 серпня 2017 року, 22 серпня 2017 року, 29 серпня 2017 року та 31 серпня 2017 року, третя особа ОСОБА_4 отримала у відповідача грошові кошти в сумі 500 000 грн. (т.1 а.с.24). Згідно розписки, наданої третьою особою ОСОБА_4 вбачається, що вона також 06 листопада 2017 року отримала за договором від відповідача 6935 доларів США, що еквівалентно 187245 грн, та 07 листопада 2017 року отримала ще 75 доларів США (т.1 а.с.209). З договору про надання позики вбачається, що 03 листопада 2017 року між сторонами укладено договір про надання позики, відповідно до умов якого відповідач передала у власність позивачу грошові кошти у розмірі 754040 грн, що становить еквівалент 28000 доларів США, строком до 03 листопада 2018 року.
Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник не пізніше 1 календарного дня після укладення та підписання цього договору, надає (забезпечує надання) позикодавцю в іпотеку об'єкт нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом, як квартира АДРЕСА_1 .
Згідно п.3.1 договору про надання позики, позика передана в повному обсязі у готівковій формі до підписання цього договору (т.1 а.с.11-13, т.2 а.с.32). Станом на 03 листопада 2017 року позивач була власником вищевказаної квартири. (т.2 а.с.42).
03 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, згідно якого позивач передала в іпотеку об'єкт нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом, як квартира АДРЕСА_1 , з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору позики від 03 листопада 2017 року, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язана повернути позику в розмірі 754040 грн, що становить еквівалент 28000 доларів США, зі строком повернення не пізніше 03 листопада 2018 року.
Відповідно до п.1.4 даного договору, у разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань за договором позики іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами відповідно до законодавства України та цього договору. Пунктом 2.10 зазначеного договору передбачено, що сторони за цим договором стверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину та укладається на вигідних для них умовах і не під впливом помилки, обману або насильства, і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин (т.2 а.с.18-20). Під час укладання договору іпотеки, позивачем нотаріусу була надана заява, згідно якої вона повідомила, що відсутні особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на квартиру АДРЕСА_1 , у тому числі відповідно до статей 61 ч.5, 65, 74 та 95 Сімейного кодексу України, а також відсутні права малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування вищезазначеною квартирою (т.2 а.с.21). Також 03 листопада 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірної квартири, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С. внесені запис про іпотеку №23177193 та запис про обтяження №23177642 (т.1 а.с.27-30). 21 листопада 2018 року відповідач надіслала на адресу позивача письмову вимогу про усунення порушення зобов'язань за договором позики від 03 листопада 2017 року (т.1 а.с.25-26).
22 січня 2019 року спірна квартира зареєстрована на праві власності приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Ганною Олегівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45182552 від 23 січня 2019 року, за відповідачем ОСОБА_2 .. Підстава виникнення права власності: договір іпотеки, серія та номер:1697, виданий 03 листопада 2017 року, видавник приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова М.С., про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також внесено запис про право власності №29975411 від 22 січня 2019 року на дану квартиру (т.1 а.с.33-34,56-59, т.2 а.с.34-44).
Крім того, відповідно до довідки №103 від 01 листопада 2017 року, виданої ДП «ДПІ», за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані позивач, третя особа ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.108). Дій стосовно зняття з реєстрації або реєстрації по домовій книзі не було (т.1 а.с.109-110, 235-238). З довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої 25 квітня 2016 року Відділом формування та ведення реєстру територіальної громади ДАДП ДМР, також вбачається, що третя особа ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за спірною адресою (т.2 а.с.101). Під час укладення спірного договору іпотеки 03 листопада 2017 року приватному нотаріусу була надана довідка №б/н від 03 листопада 2017 року, видана ДП «ДПІ» за підписом заступника директора Пономаренка А.С., відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані лише позивач та третя особа ОСОБА_3 (т.2 а.с.33). Однак, листом від 05 серпня 2019 року директор Соколов О.В. ДП «ДПІ» повідомив слідчого слідчого відділення ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області Шевченківського відділення поліції, що така довідка позивачу не видавалася, а печатка і підпис сфальсифіковані із застосуванням комп'ютерних технологій (т.2 а.с.103,117). Як встановлено судом, 18 серпня 2017 року, 21 серпня 2017 року, 22 серпня 2017 року, 29 серпня 2017 року та 31 серпня 2017 року третя особа ОСОБА_3 отримала у відповідача грошові кошти в сумі 500000 грн, 06 листопада 2017 року вона також отримала за договором від відповідача 6935 доларів США, що еквівалентно 187245 грн, та 07 листопада 2017 року вона отримала ще 75 доларів США від відповідача.
Таким чином, 03 листопада 2017 року між сторонами замість спірного договору про надання позики в дійсності було укладено договір поруки в забезпечення виконання позивачем певних грошових зобов'язань третьої особи ОСОБА_3 перед відповідачем на забезпечення виконання яких між сторонами також було укладено спірний договір іпотеки.
Вищевказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, а також вищевказані судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, що, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, є преюдиційним при розгляді цієї цивільної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України, равочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Поняття поруки закріплено у статті 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7-12). Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат», нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Відповідно до п. 7.6 договору іпотеки від 03 листопада 2017 року, сторони за цим договором підтверджують, що ними особисто прочитано увесь текст цього договору на українській мові, оскільки вони володіють українською мовою, а також, що укладання цього договору відповідає їх дійсним намірам і щодо кожної з умов договору заперечень немає, і у тексті договору зафіксовані усі істотні умови, ними однаково розуміється значення, зміст, умови договору, його правові наслідки для кожної із сторін, права та обов'язки сторін за договором, про що свідчать їх особисті підписи на цьому договорі.
Нижче на даному договорі зазначено: «З текстом ознайомлена ОСОБА_1 », що засвідчено її особистим підписом.
Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору, іпотекодавець передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку в порядку і за умов, визначених у цьому договорі, об'єкт нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом як квартира АДРЕСА_1 , з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору позики від 03 листопада 2017 року, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодавець зобов'язаний повернути іпотекодержателю позику у розмірі 754040,00 грн., що становить еквівалент 28000 дол. США, зі строком повернення не пізніше 03 листопада 2018 року.
Позивачкою до матеріалів справи долучено інвестиційний договір, ніби укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , яким позивачка обгрунтовує те, що влітку 2017 року у рідної доньки - ОСОБА_3 виникли значні фінансові проблеми у її господарській діяльності, що і послугувало укладанню цього договору.
В той же час, з наявної інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом першої інстанції вірно встановлено, що підприємницька діяльність ОСОБА_3 була припинена 01.11.2017 року (а.с. 83-84).
Таким чином, доводи позивачки про те, що договір іпотеки від 03 листопада 2017 року був укладений з метою забезпечення виконання її донькою ОСОБА_3 за інвестиційним договором, а не зобов'язань позивача за договором позики від 03 листопада 2017 року, не відповідають дійсним обставинам справи, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У п. 2.10 договору іпотеки від 03 листопада 2017 року сторони за цим договором стверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину та укладається на вигідних для них умовах і не під впливом помилки, обману або насильства, і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин.
У п.2.9 вказаного договору іпотеки від 03 листопада 2017 року сторони, в тому числі, підтвердили, що цей правочин не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У частині першій цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 204/9549/18.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Судами під час розгляду справи № 204/9549/18 встановлено, що позивач та відповідач підписали 03 листопада 2017 року договір позики. Також судами підтверджено наявність зобов'язання по поверненню позики на користь ОСОБА_2 .. Обману з боку ОСОБА_2 судами не встановлено. В постанові Дніпровського апеляційного суду від 01.07.2020 року зазначено: доводи апелянта щодо того, що договір поруки є недійсним, як такий, що вчинений під впливом обману, а договір іпотеки-такий, о вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигодних умовах не знайшли свого підтвердження. (а.с.35). З такими висновками та правовим регулюванням спірних правовідносин погоджується і колегія суддів.
В постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Позивачем не надано доказів на підтвердження введення її відповідачем в оману як в суді першої інстанції, так і при розгляді її апеляційної скарги, стосовно обставин, які впливали на вчинення спірного договору позики, наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і самого факту обману. Спірний договір про надання позики особисто підписаний позивачем. Також позивачем не доведено вчинення нею спірного договору іпотеки під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Нас час укладення спірного договору іпотеки волевиявлення позивача було спрямовано на його укладення, позивач не заперечувала існування оспорюваного зобов'язання розуміла наслідки укладення договору іпотеки, про що зокрема свідчать пункти 2.9, 2.10, 7.6 договору іпотеки від 03 листопада 2017 року. Підписуючи договір іпотеки від 03 листопада 2017 року та погоджуючись з визначеними умовами, позивач вказувала, що договір іпотеки не був укладений нею під впливом тяжкої обставини і укладався на вигідних для неї умовах. Договір іпотеки було укладено між сторонами 03 листопада 2017 року з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань перед відповідачем. Реальність настання саме таких правових наслідків у цих зобов'язаннях не спростована як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги позивача.
Також судом першої інстанції розглянуто питання стосовно порушення інтересів неповнолітніх дітей при виникненні правовідносин поруки, при цьому суд першої інстанції дійшов до наступного висновку, з яким погоджується і колегія суддів.
В постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 204/9549/18 вказано, що стосовно доводів позивача про те, що договір іпотеки був вчинений без відповідного дозволу органу опіки та піклування слід зазначити наступне. Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. Вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування є порушенням установленої статтею 177 СК України заборони. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками (іншими особами) без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Згідно із статтями 150, 156 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 520/258/16-ц (провадження № 61-5653св18). Судами встановлено, що під час укладення договору іпотеки позивачем нотаріусу була надана заява, згідно якої вона повідомила, що відсутні особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на квартиру АДРЕСА_5 , у тому числі відповідно до частини п'ятої статті 61, статей 65, 74 та 95 СК України, а також відсутні права малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування вищезазначеною квартирою.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров