Провадження № 22-ц/803/949/22 Справа № 193/895/21 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 лютого 2022 року м.Кривий Ріг
Справа № 193/895/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна, в особі Державної Казначейської Служби України,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2021 року, яке ухвалено суддею Томинцем О.В. у селищі Софіївці Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 листопада 2021 року, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України, в особі Державної Казначейської Служби України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Позовна заява мотивована тим, що вироком Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.03.2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі.
ОСОБА_1 є потерпілим від кримінального правопорушення, оскільки йому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.
За цим вироком також частково задоволено його цивільний позов та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, 26 023,90 грн., а в рахунок відшкодування моральної шкоди - 15 000,00 грн.
Постановою державного виконавця Софіївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Кодня І.М. відкрито виконавче провадження ВП № 64041011 по стягненню з ОСОБА_2 на його користь матеріальної та моральної шкоди у вищевказаних розмірах.
Проте, шкода, яка спричинена кримінальним правопорушенням позивачу не відшкодована, оскільки у боржника відсутнє будь-яке майно, а сам засуджений не працевлаштований в ДУ "Вільнянська виправна колонія (№20)", в якій він відбуває покарання.
Таким чином, оскільки боржник, тобто особа яка вчинила кримінальне правопорушення, є неплатоспроможним та відбуває покарання у місцях позбавлення волі, ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, за рахунок державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на його користь відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 26023,90 грн. та моральної шкоди в розмірі 15000 грн., завдані ушкодженням здоров'я внаслідок кримінального правопорушення.
Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону, на які позивач посилалася у своїй позовній заяві.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року, у справі № 193/375/19, ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Крім того, за вироком суду задоволено частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином, зокрема стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 26023,90 грн., а в рахунок моральної шкоди - 15 000,00 грн., в іншій частині позову - відмовлено (а.с.24-34).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2020 року названий вирок суду першої інстанції змінено - виключено з мотивувальної частини вироку посилання на певні докази та на обставину, яка обтяжує покарання засудженому. Цивільній позов ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.35-44).
Згідно матеріалів виконавчого провадження № 64041011 з примусового виконання виконавчого листа №193/375/19 від 02.03.2020 року, видно, що 03 липня 2020 року Тернівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 41023,90 грн. (26023,90 грн. матеріальної шкоди та 15000,00 грн. моральної шкоди за вироком суду (а.с. 65).
05 січня 2021 року постановою державного виконавця Софіївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Коднею І.М. відкрито виконавче провадження №64041011 (а.с. 67).
Відповідно до інформаційної довідки № 239858838 від 06.01.2021 року відносно майна ОСОБА_2 - у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відповідні відомості (а.с. 71,72 ).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 239861400 від 06.01.2021 року - державним виконавцем винесено постанову від 06.01.2021 про арешт майна ОСОБА_2 в зв'язку із зазначеним виконавчим провадженням (а.с. 73).
Відповідно до відповіді Пенсійного фонду України від 05.01.2021 року - відносно ОСОБА_2 не знайдено інформації щодо роботи за трудовими договорами та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи (а.с. 76).
Відповідно до постанови державного виконавця від 27.04.2021 року звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , що відбуває покарання у ДУ «Вільнянська виправна колонія (№ 20)» (а.с. 80).
Згідно листа Державної установи «Вільнянська виправна колонія (№20)» від 19.05.2021 року, ОСОБА_2 відбуває покарання в даній установі виконання покарань, однак не працевлаштований (а.с. 17).
З цього часу, по день направлення запиту суду до Софіївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про витребування матеріалів виконавчого проводження, а саме по 21 жовтня 2021 року, державним виконавцем жодних дій щодо виконання названого виконавчого листа, не вчинено.
03 листопада 2021 року за №71.42-27/14598 державний виконавець Софіївського відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Кодня І.М. направила запит до ДУ «Вільнянської виправної колонії (№20)» про витребування інформації, чому боржник не залучений до робіт у ДУ «Вільнянська виправна колонія (№20)» (а.с. 81).
Спір виник з приводу відшкодування позивачеві ОСОБА_1 за рахунок держави України шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок злочину, у зв'язку з неплатоспроможністю завдавача такої шкоди ОСОБА_3 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порядок відшкодування шкоди потерпілим від злочину за рахунок коштів Державного бюджету України законом не визначений, а та обставина, що державний виконавець не забезпечив виконання судового рішення через відсутність у боржника майна, не може бути безумовною підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретними особами, на підставі статті 1177 ЦК України.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 1207 ЦК Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.
Тобто, положення ст. 1207 та ст.1177 ЦК України можуть бути реалізовані на практиці виключно на підставі спеціального закону.
Статтю 1177 ЦК України в новій редакції, в якій визначено, що шкода завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, викладено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України» № 245-VII від 16.05.2013 року, та постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, в редакції постанови Кабінету Міністрів від 30 січня 2013 року №45, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, пунктом 35 якого визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
Згідно ж п. 1 цього Порядку визначено, що він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до Закону мають право приймати такі рішення.
В розумінні цього Положення, боржники - це визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.
Отже, держава, взявши на себе зобов'язання із відшкодування за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, у випадках та порядку, передбачених законом, не визначила такі випадки та врегулювала питання щодо відшкодування за рахунок державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, виключно державними органами, розпорядниками бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачами бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, а щодо інших осіб питання до теперішнього часу не вирішено, відповідний спеціальний Закон не прийнято.
При цьому, ст. 1207 ЦК України, яка покладає на державу обов'язок з відшкодування потерпілому шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, якщо особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною, була включена до ЦК України з моменту його прийняття та набрання ним законної сили, тобто дана правова норма діє з 01 січня 2004 року та саме з цього часу у держави України існує обов'язок з відшкодування такої шкоди, однак держава Україна не виконує взяті на себе зобов'язання та не приймає протягом тривалого часу (до теперішнього часу, тобто більше ніж 16 років) відповідний спеціальний Закон, який би врегулював порядок відшкодування такої шкоди.
Зобов'язання та обов'язки держави в найбільш загальному розумінні означають вид та міру належної поведінки держави в особі її представників щодо поваги, захисту та сприяння реалізації прав людини, що кореспондує відповідним вимогам носіїв прав і свобод.
Основні права і свободи не тільки визнаються державою, а й захищаються нею як необхідна умова її існування. В Україні основні (природні) права закріплені в Основному Законі держави - Конституції України. Особисті права - невід'ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, ступінь охорони і забезпеченості і держава зобов'язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їх порушення або втручання в їх реалізацію.
Виконання державою обов'язку забезпечення і захисту прав людини, тобто, позитивних зобов'язань, вимагає натомість активного втручання держави в реалізацію прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних прав) і в такому випадку порушення прав людини відбуватиметься через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їх реалізацію.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України», яке є частиною національного законодавства України, констатовано, що відсутність механізму реалізації відповідного законодавчого положення, на якому ґрунтуються вимоги заявника, становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1050 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Захист за статтею 1 Першого протоколу поширюється на випадки, коли особа має право заявити вимоги щодо відповідної власності, а не на захист права набути таку власність у майбутньому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 50).
Отже, держава Україна взяла на себе позитивний обов'язок з відшкодування майнової шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, та шкоди, завданої потерпілому каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано в суді апеляційної інстанції, позивач є особою, яка потерпіла від злочину, внаслідок якого останньому було завдано шкоди, у зв'язку з чим вироком Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року, у справі № 193/375/19, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 26023,90 грн., а в рахунок моральної шкоди - 15 000,00 грн., в іншій частині позову - відмовлено (а.с.24-34).
Оскільки, в ході виконавчого провадження державним виконавцем було встановлено, що у боржника майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє, боржник відбуває покарання у ДУ «Вільнянської виправної колонії (№20)» відповідно до вказаного вироку протягом 5 років, колегія суддів приходить до висновку про неплатоспроможність боржника та наявність, у зв'язку з цим, підстав для покладення обов'язку з відшкодування такої шкоди на державу.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної Казначейської Служби України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 26 023 (двадцять шість тисяч двадцять три) гривні 90 (дев'яносто) копійок та моральну шкоду в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, завдані ушкодженням здоров'я внаслідок кримінального правопорушення
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 09 лютого 2022 року.
Головуючий:
Судді: